Кореспондент «Української правди» й ведучий ТВі Мустафа Найєм приїхав до Львова говорити зі студентами Національного університету імені Франка про мобільну журналістику. Але говорили переважно про заборони й страхи журналістів, моделі їхньої поведінки, поєднання громадської й професійної діяльності, права блогерів і блогерський конкурс.

Коли не дозволено, але треба

Усі ми пам’ятаємо, за яких умов відбувався судовий процес у справі Юлії Тимошенко. Протягом першого місяця він був зразком прозорості – засідання транслювалися в прямому ефірі. В наступні ж місяці він тривав у режимі строгої закритості. Журналістам заборонили вносити до зали суду фото- й відеотехніку. Попри заборону знімати й фотографувати, в грудні відкрилася фотовиставка Мустафи Найєма «Один суд часів Віктора Януковича» із лейтмотивом «Процесу» Франца Кафки. Виходить, журналіст може махнути рукою на закон і знімати, що й де йому заманеться?

«Суд заборонив знімати свідків обвинувачення, бо, по-перше, вони цього не хотіли, по-друге, інші свідки, почувши сказане ними, могли скоригувати свої свідчення. Але вимогу суду було фактично знівельовано, бо аудіозапис свідчень щовечора виставляли в інтернеті. Тому я знімав фото на телефон», – пояснює свої дії Мустафа.

Якщо можливо здобути факт, його треба здобути. У своїй роботі, каже Мустафа Найєм, журналістові часом доводиться переступати закон. Адже суспільство не має необхідних інструментів, щоб карати беззаконня, яке відбувається у сфері державного управління. Натомість коли злочини коять звичайні громадяни, з ними негайно розбираються міліція, СБУ, прокуратура й суд. «Ні в нас, ні в будь-якому іншому суспільстві держава не займатиметься самогубством, відрізаючи від себе частини», – пояснює Мустафа Найєм. Залишається обходити закон, повідомляючи суспільству про зловживання можновладців.

Самі хлопці не розкажуть, як вони крадуть

Страх і вагання – «знімати чи не знімати?» – виникають через те, що журналіст у наших умовах працює між двома різними за своєю природою системами: державою й суспільством. Відповідно, є дві моделі поведінки журналіста: представляти позицію держави перед суспільством чи суспільства перед державою.

Першу модель Мустафа називає «радянською». Одні люди обирають інших і делегують їм функцію управління державою, отже, ці обрані повинні краще й глибше за інших розуміти процеси, що відбуваються в суспільстві. Журналісти стають посередниками, які ретранслюють їхню позицію, а отже, пропагандистами. «Коли ми обираємо цих людей, ми виходимо з того, що знаємо про них із їхніх власних слів і вчинків. А чим вони займаються після виборів, ми вже не знаємо», – констатує Мустафа Найєм. Йому ближча інша модель – коли журналіст виступає від імені суспільства і ставить чиновникам гострі, незручні запитання, мовляв, «хлопці, ми вас обрали, а тепер розкажіть, що ви будете робити, як управлятимете нами. Бо самі ви не будете говорити про те, які маєте проблеми, і про те, як крадете». Природно, що політики й чиновники не люблять журналістів, які заважають їм жити.

«Ви продажні, вас купили, ви необ’єктивні, хочете писати тільки про погане й не помічати хорошого. Ви – трутні суспільства», – так, за словами Мустафи, думають про журналістів політики. Суспільство, натомість, звинувачує журналістів у продажності та об’єднує їх із політиків в одну касту, яка прагне жити краще за простий народ. За важливі для суспільства, кусючі, неприємні запитання, увагу до дражливих тем нас не люблять ані суспільство, ані політики.

«Сьогодні ви ставите гостре запитання Януковичу і стаєте героєм, – каже Мустафа. – Однак завтра з в’язниці виходить Тимошенко, і ви запитуєте в неї, чи справді вона вбила Щербаня, – й миттєво перетворюєтесь на ізгоя», – каже Мустафа Найєм, який радить не плекати ілюзій про народну любов.

Відображати чи змінювати

Ця проблема видається одвічною. Ось Львів. У Львові смердить. Припустімо, вам не подобається цей сморід. Ви дізнаєтесь, як і чому смердить, чому за вирішення цієї проблеми ніхто не береться. І десь глибоко всередині засідає бажання змінити запах у місті, бо хочеш жити краще. «Так само ми знаємо, що в нашій країні крадуть, – каже Мустафа. – Знаємо, чому, скільки й за яких обставин. Але ж я не ходжу щодня зі словами: “треба зробити так, щоб не крали”. Роблю свою роботу, розуміючи, що з цього все й починається – з бажання жити краще».

Робота журналістів – інформувати, а не змінювати країну, каже Мустафа Найєм. Сам він не проти змін у країні, але не це є метою журналістики – якщо дуже кортить власноруч докластися до змін, краще робити це в політиці. Розлучившися спершу з професією, адже журналіст, який піднімає прапор, іде проти її чистоти. «Я можу протестувати проти того, що порушують права моїх колег або шкодять моєму фаху. Але кричати “геть когось” або “волю комусь” – ні. Це не мої лідери, і йти на мітинги “за” чи “проти” них я не буду», – каже журналіст. Він попереджає, що, знехтувавши принципами професії, журналіст ризикує ще й утратити частину аудиторії.

Про гігієну в інтернеті

Є думка, що сайти фейкових новин – перевірка журналістів на профпридатність. Мустафа Найєм категорично проти такого способу контролю, а на публікації виробників фейків радить не реагувати. «Такі провокації зовсім не на користь усім нам. Журналіста, який постійно перебуває під пресом того, що чогось не розуміє й не знає, підгодовувати напівправдивою інформацією жорстоко. Гігієна інформації в інтернеті – дуже важлива річ. Крім фейкових новин, яких дуже багато, часто випускаються й безглузді прес-релізи. Онлайн-журналісти не завжди мають час на перевірку інформації, але я впевнений, що зараз швидкість та оперативність часто важливіші за якість», – каже він.

Справді сенсаційної інформації, за словами журналіста, сьогодні ніхто не перевіряє, адже конкуренція змушує всіх поспішати. Наприклад, якщо раптом з’являється новина із посиланням на «Батьківщину» про те, що Тимошенко вкотре побили, редактор «Української правди» не буде дзвонити до прес-служби партії. Адже за цей час усі інші сайти вже поставлять цю новину.

Блогерство без прав і відповідальності

Такі ж права й відповідальність, як і журналісти, мають блогери в Німеччині, де дев’ять років поспіль відбувається конкурс TheBOBs. Вони спокійно відвідують будь-які події, отримуючи допуск до них на правах представників ЗМІ.

В Україні, за словами Мустафи Найєма, блогерство недооцінене. Адже на практиці журналіст із редакційним посвідченням нічим не відрізняється від блогерки Олени Білозерської, яка пише на найрізноманітніші теми. «І ще питання, хто кращий фахівець – Олена чи журналіст умовної газети “Зелена-зелена трава”, – розповідає Мустафа. – Але журналіст може потрапити до Верховної Ради чи на прес-конференцію президента. А Олені Білозерській для цього треба мати посвідчення. Хоча френдів, які постійно читають її блог, Олена має більше, ніж ця газета – читачів».

Цього року Мустафа Найєм, який і сам є блогером, оцінюватиме учасників конкурсу TheBOBs, який уперше дозволяє українцям позмагатися за звання найкращого блогера за версією DeutscheWelle. Критерії конкурсу досить прості – актуальність і креативність.

Німці допустили українських блогерів до конкурсу, бо, по-перше, йдеться про розширення ринків, а по-друге, тому що активність українських блогерів достатньо висока. Можливо, не настільки, як у Росії, але достатня для того, щоб бути помітною у європейському просторі.

Україна зараз на першому місці за кількістю заявок на конкурс. «Серед них є відверто дивні, але й багато хороших. Порівняно з блогерами з інших країн, у нас є хороші шанси перемогти у якійсь із номінацій. Що більше наших заявок, то більші шанси перемогти, – каже Мустафа. – Думаю, це дуже важливо й цікаво, адже окрема мова в конкурсі – це окрема сфера, і було образливо, коли багато хто не потрапляв туди. Якби українці перемогли в перший же рік виходу української мови, це було б дуже символічно й гарно».

Професор Борис Потятиник, викладачі факультету  та Мустафа Найєм

До Львова Мустафу Найєма запросила громадська організація «Свобода слова» разом із кафедрою нових медіа факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Його приїзд збігся з безпрецедентним снігопадом, тож ексклюзивні фото наслідків стихії зі смартфона Мустафи негайно зібрали сотні лайків і поширень у соцмережах. Ось вам і мобільна журналістика…

Фото Мар’яна Павлика / факультет журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка