З нагоди виходу першого номеру «National Geographic Україна» до Києва завітала делегація з головного вашингтонського офісу Національного географічного товариства. Нещодавно відбулася зустріч гостей зі студентами Києво-Могилянської академії, на якій керівництво журналу розповідало про цінності та завдання Національного географічного товариства, його історію.

Сьогодні перед журналом стоять нові виклики – як підтримувати свій успіх в інтернет-еру. Саме про це розповідали в інтерв’ю для MediaSapiens Террі Адамсон, виконавчий віце-президент Товариства (він обіймає цю посаду з 1998 року і відповідає за вихід журналу National Geographic іноземними мовами) та Діклен Мур, виконавчий віце-президент Національного географічного товариства, президент видавничого відділу National Geographic і видань Товариства на цифрових носіях (відповідає за всі видані у світі журнали, книги, мапи Товариства, випуски на цифрових носіях, зокрема nationalgeographic.com).

Вихід першого номеру «NatGeo Україна» викликав ажіотаж та активні обговорення у соцмережах. Якщо брати до уваги досвід запуску інших локальних видань, як швидко журнал здобуває популярність у нової аудиторії?

Террі Адамсон: Ми думаємо, що тут це не забере багато часу. Навколо журналу вже багато розголосу, ми знаємо, що він викликав інтерес, і сподіваємося, система розповсюдження працюватиме добре. Ми чули, що в деяких точках продажу номери вже навіть розпродано – це не дуже добре, бо люди повинні мати змогу купити журнал там, де хочуть.

Діклен Мур: Я погоджуюсь, є всі індикатори гарного старту. На прикладі ринків інших країн ми бачимо, що система дистрибуції поступово налагоджується та розширюється, зростає продаж тиражу. Ми очікуємо цього й тут.

Відомо, що локальний контент у журналі складатиме десь 10‑30%, інша частина – перекладні матеріали з англомовної версії. Чи очікуєте ви, що український контент буде цікавим для републікації в міжнародних випусках?

Д. М.: У попередні роки в нас було багато українських тем. За 125 років існування журналу, звісно, були чудові статті про Україну. А своє редакційне бюро в Україні – це великий плюс для команди у Вашингтоні.

Т. А: Так, це вже 39-те видання іноземною мовою – для нас дуже добре мати свої очі та вуха у різних країнах, місцеві редакторські команди допомагатимуть шукати ідеї. Ось приклад – у наступному номері англомовного видання (і, напевне, в багатьох виданнях місцевими мовами) вийде репортаж та фотографії російського фотографа з острова Врангеля. І цей репортаж з’явиться завдяки російському виданню NatGeo.

За 125 років журналу постійно доводилось адаптуватися до нових умов у медіа, чи змінювалася його концепція?

Т. А. Вона дуже змінилася. Спочатку це було вузькотематичне наукове видання з невеликим тиражем. Зараз це яскравий інструмент для розповіді, що використовує фотографії та високоякісний розповідний стиль, порушує серйозні проблеми, виконує освітню функцію та до того ще й розважає, аби залучити більше читачів. Це довга еволюція, й одна зі складових еволюції – National Geographic був піонером у розвитку фотожурналістики. Саме тут уперше було опублікувано нічні фотографії, зйомки під водою… Він завжди розвивався, а зараз у цифрову еру ми не обмежені папером і можемо розповідати історії за допомогою різних медіа. 

На яких цифрових платформах існує журнал?

Д. М. По-перше, це вебсайт – щомісяця до нас приходять 22 млн унікальних користувачів. На планшеті – додатки та електронна підписка для iPad, iPhone, Kindle, Nook тощо. У нас велика кількість читачів у соціальних мережах, у Facebook 14 млн. На YouTube серед медіаканалів ми номер один за кількістю підписників. Природно, що ми також займаємо лідерські позиції на фотосервісі Instagram.

Т. А. Це, звісно, мова лише про англомовні платформи, деякі наші місцеві редакції також мають свої сайти й додатки.

Цифрові платформи вимагають оновлення контенту щодня: на відміну від традиційного щомісячного випуску, користувач отримує щодня короткі матеріали. То як вам вдається зберегти інтерес до журналістики розлогих форм (long-form journalism)?  

Д. М.: Ви просто підсумували те, що ми часто обговорюємо. Я не думаю, що нині йдеться про рух від розлогих форм до коротких. Так, зараз є багато контенту, розділеного на короткі форми, які, тим не менш, ведуть до великого тексту. Я думаю, що невеликі повідомлення й тексти розвиваються в ширину – щоб охопити якомога більше аудиторії, але вони не можуть бути глибокими. Ось приклад журналістики розлогих форм – стаття про відновлення вимерлих видів, вона на обкладинці цього місяця. До виходу такого матеріалу ми розповідали про цю тему в інших коротких форматах, наприклад, на TEDx конференції. Тобто в багатьох коротких фрагментах ми по суті розповідали про це дослідження. В Америці це поширена практика у таких журналах, як Times, Atlantic, New Yorker. У вас є різні способи за допомогою невеликих форм донести інформацію про матеріал журналістики розлогих форм – ретельно досліджений та проілюстрований. Частині людей буде достатньо й цих коротких повідомлень, а частина захоче отримати задоволення від великої статті.

Чи не відчуваєте ви, що в такому випадку стиль викладу стає простішим, більш популярним?

Так і є.

На ваш погляд, це добре чи погано?

Д. М. Я думаю, добре, коли інформація про серйозні питання стає доступною для якомога більшої кількості людей. Звісно, у National Geographic ми ніколи не будемо писати про зірок чи політику. Але я думаю, це добре, коли люди знають, наприклад, що відбувається зі слонами чи про екологічні проблеми. І якщо коротка форма допомагає проінформувати велику кількість людей, то це краще, ніж аби про це знала невелика кількість любителів довгих текстів. Тобто тут потрібно поєднати компетентність у певних предметах із популярністю, з широкою аудиторією, яку можна охопити за допомогою соціальних мереж.

Як ви використовуєте інструменти нових медіа у ході підготовки матеріалів у NatGeo?

Д. М. Ми просуваємось у цьому напрямі. Ось у травні минулого року в нас був Google Hang Out прямо з гори Еверест. А у травневому випуску цього року буде стаття якраз про те сходження. Під час експедиції її учасник фотограф Корі Річардс щодня повідомляв про хід сходження для цифрового випуску журналу. На жаль, потім Річардс змушений був покинути експедицію, його забрав вертоліт, оскільки він дуже захворів. Тож ми розповідаємо історію в реальному часі.

Тобто впродовж експедиції читачі отримують фото чи невеликі записи про її хід, а після завершення – великий матеріал?

Д. М. Саме так, у випадку з Еверестом велика стаття виходить через рік, лише в травні. Це був експеримент і ми плануємо подібне робити й далі. 

Т. А. Інший приклад можна побачити в нашому iPad-виданні. Деякі фотографи NatGeo, які працюють у полі і виконують для нас завдання, щодня завантажують свої нові фото та коментарі у спеціальну рубрику. Вона оновлюється постійно, читач щогодини може побачити нові фото. Інша рубрика – новини, вона також оновлюється щогодини. Ми створюємо щось таке, до чого читач хотів би повертатися щодня. Популярними є ігри, зокрема пазли, де потрібно збирати картину, сюди постійно додаються нові, аудиторія це теж дуже любить.

Чи використовуєте ви в журналі або в цифрових версіях контент від читачів?

Т. А. Так, найголовніший проект ‑ це Your shot (Твій кадр), люди надсилають свої знімки, редактори обирають найкращі й публікують. Для читачів це певне визнання з боку спільноти NatGeo, люди пишаються, якщо редактор обрав їхнє фото, вони стають частиною видання.

Д. М. Так, здебільшого проекти із залучення аудиторії стосуються фотографій, у нас є й змагання фотографів, саме з фото ми асоціюємося найбільше. Крім цього, в нас велика дитяча спільнота National Geographic Kid’s – у віртуальному світі тварин Animal Jam ‑ там 10 млн користувачів, це великий успіх. Ми хочемо створити велику спільноту мандрівників National Geographic Traveler, у нас є багато контенту від мандрівників, але немає спільноти. Ось, наприклад, наш найвідоміший «цифровий кочівник» – Ендрю Еванс, він подорожує традиційними способами та багато пише про це (перша подорож була від Вашингтону до Антарктики). Є рубрика «Де Ендрю?» (Where’s Andrew?), там інформація про його подорожі, він також постійно твітить, у нього 25 тис. фоловерів. Такі проекти ми також хочемо розвивати.

Наскільки ваша інтернет-аудиторія відрізняється від читачів друкованої версії?

Д. М. Вона молодша, це найголовніше. А так, оскільки в нас дуже велика аудиторія – і цифрова, і друкованої версії, то ми загалом відображаємо демографічну картину: тобто в нас є і молодші, і старші люди, і чоловіки й жінки, також люди з різним рівнем освіти.

А якою ви бачите аудиторію принт-версії через 5‑10 років? Друковану версію все одно читатимуть?

Т. А.: Все більше людей захочуть мати електронні версії, але друкована версія, безумовно, залишиться. National Geographic один із тих журналів, які виживуть.

Д. М. Так, друкована версія існуватиме довго, потужний спосіб привабити аудиторію – це тактильний досвід, який дає журнал. Надалі ми будемо продовжувати нашу місію – турбуватися про природу. І цікаво, як ми в майбутньому будемо розширювати аудиторію, щоб більше людей зацікавилися нашою місією, звісно, ми будемо використовувати й нові технології для цього.  

Довідка

Террі Адамсон (Terry Adamson) – виконавчий віце-президент товариства National Geographic (Національного географічного товариства). На цій посаді, яку він обіймає з січня 1998 року, він відповідає за вихід журналу National Geographic іноземними мовами та за інші міжнародні публікації. Водночас він виконує обов’язки юридичного директора Товариства і здійснює контроль за правничими, бізнесовими й урядовими питаннями, займається координуванням і встановленням добросусідських відносин із урядами інших країн і всередині Сполучених Штатів.

Крім того, Адамсон є корпоративним секретарем Товариства, членом управлінської ради Освітньої фундації Товариства і членом, з часу її утворення в 1996 році, ради директорів National Geographic Ventures – стопроцентної дочірньої компанії Товариства, яка підлягає оподаткуванню. Він входить і до складу ради правління Всесвітньої асоціації журнальних медіа (FIPP).

Діклен Мур (Declan Moore) – виконавчий віце-президент Національного географічного товариства, президент видавничого відділу National Geographic і видань Товариства на цифрових носіях. Він відповідає за всі видані у світі журнали, книги, мапи Товариства, випуски на цифрових носіях, зокрема nationalgeographic.com, за ігри на мобільних телефонах та інших приладах, колекцію зображень Товариства і відеопродажі.

Колишній старший віце-президент і видавець зарубіжних випусків видавничого відділу National Geographic і nationalgeographic.com, він відповідав за всі видання іноземними мовами відділу публікацій National Geographic і за розвиток реклами та партнерських маркетингових програм для англомовного видання журналу National Geographic і нагородженого багатьма відзнаками веб-сайту Товариства www.nationalgeographic.com.

Під керівництвом Мура міжнародні рекламні продажі у National Geographic постійно випереджують середні по галузі, а робота Товариства з реклами клієнтів отримує високі нагороди на міжнародних рекламних конкурсах медіа і маркетингу. У 2007 році він увійшов до журнального медійного й маркетингового рейтингу «Сорок до сорока» (тобто сорок найкращих журнальних видавців, які ще не досягли сорокарічного віку).