В останню п’ятницю квітня після початку чергової програми «Шустер live» виникло помітне інтернет-збурення. Речник ВО «Свобода» Олександр Аронець із посиланням на народного депутата від цієї партії Олександра Мирного повідомив, що отого самого live немає: «Перша частина “Шустер live”, де відбувається шоу одного актора – Віктора Медведчука, йде в запису. Начебто через те, що Медведчук не захотів дискутувати в прямому етері», – заявив Аронець. Потім кореспонденту «Тиждень.ua» вдалося зв’язатися з учасником програми Вадимом Карасьовим, який підтвердив, що частина ток-шоу транслюється в запису, який було зроблено напередодні. Як пояснили «Тиждень.ua» співробітники студії Савіка Шустера, шоу транслюється в запису на прохання голови організації «Украинский выбор» Віктора Медведчука, котрий наполіг на тому, щоб у програмі взяв участь радник президента Росії (і його кума) Путіна Сєргєй Глазьєв, оскільки, виявляється, росіянин не міг бути в Києві в п’ятницю.

Урешті-решт, після двогодинного шоу Глазьєва – Медведчука, які розписували просто-таки фантастичні вигоди від приєднання України до Митного союзу й лякали тим, що в разі ухвалення угоди про асоціацію з Євросоюзом Україна виявиться «по інший бік барикад», розпочалася друга частина програми, де вже справді був прямий ефір, але чогось не був присутній Віктор Медведчук, найпалкіший прихильник євразійського вектору української інтеграції. Савік Шустер пояснив ситуацію, мовляв, Глазьєв не міг бути в п’ятницю, а треба було його почути. Крім того, «Медведчук назвав усі аргументи за Митний союз. Ви мали змогу почути всі аргументи Кремля, – зауважив він. – Глазьєв тричі повторив, що за умови підписання у листопаді угоди про асоціацію шлях до Митного союзу Україні буде закрито. Це дуже важливо».

Я розумію: Глазьєв, радник самого Путіна – персонаж настільки зайнятий і стратегічно впливовий, що під нього можна що завгодно перекроїти, але чого Медведчук уник дискусії з опонентами наживо, а під час запису до студії, крім Вадима Карасьова та Олександра Пасхавера, не запросили серйозних опонентів його поглядів? І ще одне запитання: хто такий Медведчук, щоби його прохання радикально змінити формат програми для гоноровитого Шустера (і для телеканалу «Інтер») виявилося достатньо? Невже посада голови громадської організації (однієї з сотень) стільки важить? Чи справа в іншому – в тому, що в деяких вітчизняних телевізійників при самому слові «Медведчук» жижки трусяться ще з часів сумнозвісних темників? Але – і це цілком логічне запитання – що ж тоді станеться з нашим телебаченням, що в нього труситиметься, якщо Віктор Медведчук знову отримає якусь важливу посаду чи то в адміністрації Януковича, чи то в уряді країни?

Утім, яким стане наше телебачення в такому разі, можна наочно побачити на прикладі держави, де кермує згаданий уже кум. Тієї ж п’ятниці в російському сегменті інтернету вибухнув черговий скандал. Причому на начебто зовсім не політичному ґрунті. Хоча, якщо придивитися уважніше, без політики (причому великодержавно-шовіністичної) тут не обійшлось. І жертвою «коригування» телевізійної реальності став саме геополітичний партнер Росії по Митному і всіляких інших союзах – Казахстан…

Отже: існує таке міжнародне телешоу – «Великі перегони», в якому беруть участь команди зірок та зірочок різних країн. Самі ігри відбулися ще торік у грудні, але скандал вибухнув тільки зараз. Згідно з телеверсією, показаною російським Першим каналом, перемогу розділили дві країни – Росія та Казахстан. Але… Ось що пише про це портал радіо Business FM: «Результат особисто оголосив ведучий Дмитрій Нагієв: “Безпрецедентний випадок в історії «Великих перегонів». У фіналі дві країни: Казахстан і Росія показують абсолютно рівний час. У нас два чемпіони – Росія і Казахстан”». У версії фіналу, показаній у грудні в Казахстані, переможцем став Казахстан. Цю версію було показано в усіх країнах, крім Росії. Результат оголосив французький арбітр Олів’є Ганьян: «Лише одна секунда різниці між Росією і Казахстаном. Мій друг Дмитрій, не надто засмучуйтеся. Ви другі, а це дуже гарне місце. Вітаю!». Капітан російської команди в минулому сезоні, диктор телебачення Анна Шатілова, підтвердила Business FM, що було відзнято дві версії фіналу: «Це все відбувалося поруч. Поруч стояла команда Казахстану, там зйомочка була, кубок. Потім через 10 хвилин там закінчили і тут же перейшли. Ми вже стояли, команда Росії, та Олів’є ведучий вручав кубок нашій російській команді. Значить, Казахстан своє показував, а ми – своє».

А чемпіонка світу та чотириразова чемпіонка Азії з самбо Райса Байлієва, учасниця «Великих перегонів», так розповідала (ще у січні) про перемогу казахстанської команди: «У фінальній грі ми виступили дуже добре. Практично у всіх конкурсах показали найкращий результат. Саме тому до вирішального конкурсу “Гірки” підійшли в ролі лідерів. Прекрасно знали про силу російських атлетів у цьому протистоянні. До того ж третім нашим основним суперником стали іспанці. Але навіть з нашою перевагою по ходу всієї гри змогли випередити росіян лише на три секунди… Це вже потім мені сказали, що на “Першому каналі” показали ефір, ніби Казахстан і Росія поділили перше місце. Та це не так, просто ведучий російського шоу Дмитрій Нагієв відмовився брати кубок за друге місце».

Й у «картинці» російського телебачення, де показано радість переможців, для «братнього» Казахстану знайшлося тільки півтори секунди (і то, зрозуміти, що показано казахів, можна лише за допомогою стоп-кадру), все інше – тріумфування російських учасників змагання. Згадується анекдот радянських часів про висвітлення в газеті «Правда» змагань з бігу між Хрущовим та Кеннеді, де, звісно, молодий американський президент набагато обійшов літнього радянського прем’єра: «Радянський лідер посів почесне друге місце. І як не викладався американський президент, як не напружував свої сили, йому вдалося прийти до фінішу тільки передостаннім…».

Так от, попри, здавалося б, частковий і навіть дещо маргінальний характер обох цих випадків, вони висвітлюють певну тенденцію. Тільки лінивий не писав про відверто постановочний характер недавнього телевізійного спілкування Віктора Януковича з тими, хто зображав «український народ». Ну, а про чергову аналогічну акцію Путіна влучно написав Олександр Гольц («Ежедневный журнал») у статті з промовистою назвою «Криза жанру»: «Путінські сеанси навіювання російському народу явно переживають глибоку кризу. Все вже сказано, всі виверти відомі заздалегідь. Партер дрімає, якщо не рахувати тих нещасних, яким наказано поставити питання. Вони судомно повторюють про себе завчені напам’ять речення, і губи їхні безмовно ворушаться». Але ж тривають ці сеанси, і триватимуть надалі – бо на телебаченні відсутня альтернатива, тож спрацьовує й таке, нехай і не надто ефективно… Так, звісно, у Росії є «Дождь», в Україні – ТВі, але яка, по-перше, в них можливість охоплення аудиторії, по-друге, сьогодні репутація ТВі (чим би не закінчилася нинішня криза) різко впала, а «Дождь» уже хотіли купити «правильні» люди задля перетворення його на «правильний» телеканал (гендиректор телекомпанії «Дождь» Наталія Сіндєєва повідомила: «У грудні до мене приходили і сказали: “Скажи ціну питання, і ми у тебе купуємо”»). Тож, цілком імовірно, за якийсь час «Дождь» у Росії перестане струменіти неконтрольованими ефірами, і над усією цією країною розкинеться безхмарне політичне небо…

І що цікаво в контексті українських реалій, які чогось усе більше, попри наш позірний крок до Європи, нагадують російські: автора цих рядків останнім часом якщо й запрошують на якість радіо- й телепрограми, так тільки на ті, що йдуть в ефір у запису…

Що попереду в нас? Можливо, це. Щоб не втратити ані грана стилістики та інтонації, дозволю собі велику цитату мовою оригіналу:

«События почти за год после Болотной:

- соратник Удальцова Константин Лебедев пошел на сделку со следствием и признал, что получил от Таргамадзе (то есть из-за рубежа) 250 тысяч долларов на организацию протестных митингов;

- член Координационного совета оппозиции Ольга Романова изобрела новую форму политического протеста — пообедав, не заплатить в ресторане;

- тысячи желающих в прошлом году участвовали в выборах и, победив на разных уровнях, вошли в российскую власть, лидеры болотного движения не смогли выставить ни одного конкурентоспособного кандидата — ни на поселковом уровне, ни на городском, ни на губернаторском и тем более на президентском;

- у Собчак нашли в сейфе полтора миллиона евро. Потом вернули. К Рождеству Собчак ушла от Яшина к другому;

- в Москве прошла демонстрация под американскими флагами за то, чтобы наших сирот отдавать в США;

- Дмитрий Гудков начал сбор денег для воскресной аналитической программы на телеканале "Дождь" и предложил Парфенову стать героем pay-TV. Теперь каждый может послушать, как он дышит;

- Навальный заявляет, что хочет стать президентом всей страны. По опросам, народ категорически против. Сторонники же Навального считают, что теперь их герой как будущий президент неподсуден;

- экс-жена оппозиционного блогера Рустема Адагамова обвинила его в педофилии. Адагамов сбежал в Чехию. Кстати, блогер странным образом тоже не брезговал государственными деньгами;

- Борис Немцов поддержал агрессивных геев в протестах против закона о запрете их пропаганды — мол, России пойдут лавры Голландии, страны победившего гомосексуализма;

- с известной лесбиянкой и оппозиционеркой Машей Гессен встретился Владимир Путин. Президент хотел послушать ее, а она, похоже, ничего толкового ему сказать так и не смогла;

- активный участник Болотной Александр Долматов уехал в Голландию, но на просьбу об убежище получил отказ. Голландцы сочли, что на Родине ему ничего не угрожает. Написав покаянное письмо, Долматов наложил на себя руки. В ходе похорон Удальцов получил от нацболов "на орехи", чтобы там не пиарился;

- Координационный совет оппозиции написал письмо в Госдеп США.

Вот, собственно, информационная лента за год оппозиции».

Це «Вести недели» на телеканалі «Россия 1». І каже це добре відомий українському глядачеві Дмитрій Кисельов, котрий на початку 2000-х на нашому телебаченні так само «мочив» опозицію до тодішнього режиму Кучми – Медведчука – Януковича. Чи не повернеться він тепер до України, адже двоє з тодішніх замовників такого телебачення «на плаву», а Савік Шустер усе-таки, попри всі свої вади, надто європеєць, щоб давати в ефір продукт такого ґатунку? І чи не тому Шустер, відпрацювавши дві години в режимі запису, потім усе ж таки «відірвався», без опору дозволивши противникам євразійської інтеграції буквально розтоптати своїх опонентів?

Бо ж перспектива українського телебачення в разі утвердження цього вектору інтеграції відверто безперспективна: повне перетворення на ілюзіон для плебсу, де за допомогою монтажу кожна подія набуде «правильного» вигляду, а в прямий ефір виходитимуть лише такі персонажі, як Дмитрій Кисельов…