«…У кожного президента тієї чи іншої країни є резиденція. І, дай Боже, щоб у всіх президентів… Я не уявляю собі, умовно кажучи, щоб такі пристрасті кипіли навколо президентської резиденції Джорджа Буша. Хоча у нього була ранчо у Техасі… У кожного президента є своя територія, практично у кожного президента є своя територія. І мені здається, що залазити на цю територію, з’ясовувати те, на чиї гроші вона куплена, це не добре, це нецивілізовано. Ніде у світі такого не відбувається».

Шановні читачі, це – справжній майстер-клас. Упевненість у голосі, належні модуляції, апломб («ніде у світі»)… Як вам подобається? Чи візьміть інше твердження: «Попри відомість Ганни Безулик, чесно кажучи, для мене її популярність – велика загадка. Я про це вже говорив і готовий Вам повторити. Насправді я не розумію, чому вона раптом перетворилася у зірку на українському телебаченні? Здається, задатків для цього у пані Безулик немає. Я її ведучою на свій канал не взяв би».

Той самий розважливий голос із непідробною, здається, щирістю у ньому, ті самі модуляції… Майстер-клас! І ще одна цитата: «Я з конспірологами не вступатиму у суперечку. Ми ніким не маніпулюємо, я ніким не маніпулюю. Ми розказуємо про ті події, які відбуваються у країні і у світі щодня».

Високий клас, чи не так? Особливо якщо поставити першу цитату поряд із другою – «я ніким не маніпулюю»… Отож – читайте і слухайте інтерв’ю, яке у студії Радіо «Свобода» Ірина Штогрін провела з гранд-метром російської, а вже кілька років й української журналістики Євгенієм Кисельовим.

Читайте і вчиться, бо це – московська школа тележурналістики. Чи так званої тележурналістики, бо є й така думка, зафіксована, зокрема, й на форумі РС. З усіма своїми «примочками», виробленими ще за радянського часу. Адже для людей мого віку нічого нового у стилістиці Євгенія Кисельова немає – саме так поводилися коментатори й оглядачі Центрального телебачення у добу Брежнєва-Андропова-Черненка. Саме в такій тональності, у такому стилі вони поводилися в ефірі й писали, якщо була потреба, свої статті. Не має значення, про що саме – про взаємовідносини США та Великої Британії, про антиракетний рух на Заході, про академіка Сахарова чи про зустрічі Л.І. Брежнєва з будівниками БАМу. Один з цих оглядачів, пам’ятаю, заявив – заслання Андрія Сахарова до Горького стало для нього благом як для вченого, там ніяка суєтність «так званих дисидентів» його від теоретичної фізики не відриває, він продукує нові ідеї і нові публікації… Але, звичайно, найбільш авторитетно та переконливо ці персонажі розповідали про те, що діється ТАМ, на Заході (а заодно і на Близькому Сході, в Китаї, Латинській Америці, Африці та – з певного періоду – Афганістані).

Хто не застав цього, уявіть лишень – у ті часи, коли все і всюди читалося з папірця, а наживо демонструвалися хіба що футбол і хокей, та ще деякі (не всі) виступи генеральних секретарів, цим тележурналістам дозволяли прямий ефір. І вони ревно втілювали у життя справу партії. Інтелігентність, чесність, компетентність, щирість, авторитетність – все це було написано на їхніх обличчях, вкупі з непомильністю і непогрішимістю. Як же їм не вірити? Ці люди знають мови, їздять світом, особисто спілкуються з зарубіжними політиками, громадськими діячами, митцями, своїми колегами… Тож навіть ті, хто плювався при появі на телеекрані товариша Брежнєва або когось іншого із «кремлівських старців», обов’язково вмикали «Сегодня в мире» та «Комментаторы за круглым столом». Бо ж там з використанням розкутої манери та вдумливої інтонації говорилося про те, про що навряд чи можна було почути (або почути у вельми своєрідній формі) у програмі «Время».

А тим часом глибинний зміст і доповідей генеральних секретарів, і виступів телеоглядачів, і сюжетів програми «Время» був тим самим: переваги нашого ладу над їхнім, де посадили Анджелу Девіс (між іншим, виявляється, вона активно працює й сьогодні на ниві соціалістичного фемінізму) та вішають негрів. І взагалі, критикувати комунізм та тиснути на СРСР – це вкрай нецивілізовано, такого не повинно бути ніде. Бо ми ніким не маніпулюємо, у нас щасливий народ дружно підтримує рідну партію, і телевізійні новини в нас абсолютно правдиві. А ті, хто пнеться поперек течії і не любить партію – люди безталанні, вони ніхто, ми б їх до себе на телебачення не запросили…

І як було не повірити цим освіченим, ставним персонажам, у чиїх окулярах, здавалося, віддзеркалювався всесвіт – адже з Москви видно всі усюди!

Але наразі надворі зовсім інша доба. Інтернет, західне телебачення, більш-менш вільна (хоч далеко і не вся) преса… На тому ж таки сайті РС, поряд з бесідою з Кисельовим, розміщені повідомлення з Чехії, де суд підтвердив рішення про ув’язнення п’ятьох звинувачених у корупції високопосадовців, взятих під варту наступного дня після візиту телеведучого на «Свободу». А ще там є інформація, що Президент Чехії Мілош Земан вважає: уряд Петра Нечаса повинен піти у відставку з огляду на гучний скандал, пов’язаний із арештом осіб із оточення прем’єра – попри те, що Нечас вибачився перед народом за корупціонерів. Зауважмо: поліція і суд діяли проти високопоставлених діячів чинного уряду та правлячої партії плюс колишнього голови військової розвідки, також тісно пов’язаного з урядовими сферами. У цьому контексті коментувати слова Кисельова, що нецивілізовано було би з’ясовувати, на чиї гроші куплене Межигір’я, і що ніде у світі такого не робиться, думаю, не треба.

А от слова, що «практично у кожного президента є своя територія» таки потребують коментаря. Бо тут, як і у твердженні про арешт Анджели Девіс (до речі, за те, що вона купила зброю для лівацьких убивць-терористів) є правдивий елемент. Але, як і в передачі «Сегодня в мире», своєрідний та неповний. Справді, глави держав та прем’єри (у конституційних монархіях та парламентських республіках) мають свої резиденції. Іноді – навіть розкішні. Але, по-перше, з абсолютно прозорою власністю (державною), по-друге, призначені для виконання службових обов’язків (там працює апарат глави держави чи голови уряду, там приймають іноземних діячів, туди пускають журналістів. У цьому плані Віктор Янукович резиденцію має – це будинки на Банковій, колишній ЦК КПУ і «будинок з химерами». Такого типу резиденції є практично у кожного державного лідера, в одного – більш розкішні, в іншого – менш. А якщо хтось іще й має ранчо, то там усе також абсолютно прозоро – і з власністю, і з коштами, за які це ранчо було придбане. Бо ж ідеться не про чиїсь вибрики, а про національну безпеку. Якщо президент чи прем’єр придбав маєтність на кошти невідомого походження, то він є корупціонером, і до нього мусить навідатися поліція, бо ж інакше корупція розповзеться по всіх урядових установах. А якщо ця резиденція – власність когось іншого, хто милостиво надає очільнику держави можливість жити у цьому маєтку і користуватися всіма вигодами, то тут підключатися повинна служба безпеки, бо подібна ситуація відкриває можливість маніпулювання державним керівником з боку зарубіжних недружніх сил. Абеткові речі, але, як бачимо, у Москви своя абетка, найправильніша на світі…

Хоча, можливо, під поняттям «увесь світ» Євгеній Кисельов мав на увазі Росію, Білорусь та Туркменістан? Там справді можна побачити (якщо вас підпустять на відповідну відстань) чимало цікавого. Але яке має відношення до «цивілізованого світу» те, що коїться у цих державах? Чи «Москва – столица мира», як співалося в одній популярній пісні сталінських часів? Але ж Кисельов народився у рік ХХ з’їзду КПРС, з’їзду антисталінського…

У цьому інтерв’ю є ще чимало цікавого у сенсі продовження традицій московської політичної журналістики часів (чи позачасся?) Брежнєва-Андропова-Черненка. Інвективи Кисельова на адресу Ганни Безулик я коментувати не стану – їх грамотно прокоментували численні читачі на форумі РС (що цікаво, переважно російськомовні). А ревним союзником Кисельова чи не з усіх питань виявився штатний завсідник сайту, який має відверто російсько-нацистські погляди (охочі можуть перевірити моє твердження, це легко, бо той персонаж не вилазить із сайту РС). Проте про дві речі, сказані Кисельовим, у цій статті варто згадати. По-перше, він вважає ґанджем українських журналістів те, що вони надто активно обстоюють свободу слова: «Я вважаю, що так, дійсно, багатьом моїм українським колегам не вистачає професіоналізму, я вважаю, що багатьом моїм українським колегам слід навчитися розділяти дві різні професії – правозахисника і журналіста, пропагандиста “горлана-главаря” ( як у Маяковського – “агитатора, горлана-главаря”) і журналіста. Це різні професії». По-друге, «а на Заході негрів вішають…» - пробачте, на Заході свобода слова теж умовна, як і у нас: «Свобода слова – це, звісно, така красива фраза, про свободу слова чи про свободу ЗМІ, про незалежність ЗМІ. Розумієте, будь-який журналіст, який пропрацював у цій професії стільки, скільки, скажімо, пропрацював я, а я все-таки без малого 30 років займаюся журналістикою, я прекрасно розумію, що ось ця історія про дистильовану…. У світі в природі не існує дистильованої води. В природі не існує чистого, стовідсоткового заліза. Вона в природі існує з різними домішками, залізо – теж… Я говорю про найцивілізованіші, найпередовіші, найдемократичніші країни Заходу. У чистому, «дистильованому» вигляді незалежна, вільна журналістика існує тільки у посібниках для факультетів журналістики першого курсу. А у дійсності існує вплив власників, існує вплив крупних роботодавців, існує вплив кон’юнктури медійного ринку, існує маса інших речей. У тому числі крупні ЗМІ, як великі телемережі американські, або ж французькі, німецькі, англійські компанії все рівно співміряють свою щоденну професійну діяльності з тим, що їм треба контактувати з різними органами, урядовими і так далі».

Хіба можна це заперечити? Ні. Але при чому тут Україна і конкретно канал «Інтер»? Ведуча наполегливо розпитувала Кисельова саме про вітчизняну ситуацію, а він розповідав, що недоліки існують усюди. Ну чистісінько Валентин Зорін чи Олександр Каверзнєв, «телегранди» часів Брежнєва…

І на закінчення – ще один штрих. Ось як охарактеризував Кисельов те, як має працювати служба новин (а він якраз і керує на «Інтері» продакшном, який забезпечує канал новинами): «Це події, які відбулися сьогодні. Обов’язково має бути присутнє слово “сьогодні”. Має бути сказано, що, де, коли сьогодні відбулося і по можливості сказати, чому сталося. Обов’язково треба надавати слово всім учасникам події, представляти всі точки зору, які існують щодо даної, конкретної події або навколо неї». А оцінки, мовляв, «виводимо за рамки новин». А тепер згадайте, як був у «Подробностях» за 15 червня представлений об’єднавчий з’їзд «Батьківщини», «Фронту змін», ПРП і Руху. Якщо це не вміла і цинічна маніпуляція за допомогою «нарізки» синхронів й умонтування в наче-оповідний текст оціночних суджень, то що ж це тоді? Для ілюстрації – порівняйте те, що представлено в сюжеті як думка Юрія Луценка з його справжньою позицією. Як на мене, йдеться про досконалий зразок «журналістики» радянських часів.

Утім, зачекайте – у міру наближення виборів ми побачимо і почуємо таке, коли порівнювати треба буде не з брежнєвськими, а зі сталінськими часами…