Елісон Ленґлі: Немає нічого більш патріотичного, ніж обов’язок розповідати правду

00:00,
3 Липня 2014
2068

Елісон Ленґлі: Немає нічого більш патріотичного, ніж обов’язок розповідати правду

00:00,
3 Липня 2014
2068
Елісон Ленґлі: Немає нічого більш патріотичного, ніж обов’язок розповідати правду
Як знайти баланс між патріотизмом та професійними стандартами - в опитуванні журналістів.  

Українським журналістам доводиться висвітлювати події на Донбасі в надзвичайно важких умовах. Сама приналежність до українських ЗМІ ставить журналіста під загрозу нападу чи викрадення з боку бойовиків. Брак або суперечливість повідомлень з місця бойових дій ускладнює завдання донести до аудиторії точну та повну інформацію. Окрім того, складно бути виваженим та стримувати емоції, коли трагічні події відбуваються не в малознаній гарячій точці, а в рідних містах та селах.

Водночас моніторинг «Телекритики» свідчить, що українські теленовини починають брати на себе пропагандистську функцію замість інформування. Висвітлення бойових дій інколи зводиться до ретрансляції офіційних повідомлень, як це було з вибухом біля Луганської ОДА 2 червня. Навіть маючи кореспондентів на місці, інформаційні випуски транслювали здебільшого заяви українських силовиків про те, що вибух трапився всередині будівлі або ж внаслідок влучення з ПЗРК в кондиціонер на будівлі. Ці заяви не було підтверджено. Ретрансляція офіційних повідомлень та чуток, відсутність аналізу лише внесла додаткову плутанину в досі недосліджену історію.

З'являються й відверті фейки, як це трапилося з доповіддю Місії ООН щодо ситуації з правами людини в Україні. 20 червня низка ЗМІ поширила інформацію, опубліковану виданням «Новости Донбасса», про те, що ООН підтверджує причетність російських спецслужб до трагедії 2 травня в Одесі. У більшості повідомлень було вказано пряме посилання на доповідь ООН, хоча в самому документі немає жодної згадки про російські спецслужби. Помилка та недотримання професійних стандартів мимоволі призвели до пропаганди замість інформування.

Думками про те, як впливає на професійний рівень українських журналістів участь України в конфлікті та чи можливо при цьому дотримуватися професійних стандартів, діляться Елісон Ленґлі, Олег Шанковський та Максим Еріставі.

Елісон Ленґлі, незалежний журналіст, викладач журналістики у Webster University (Відень)

Чи можливо українським ЗМІ повністю дотримуватися журналістських стандартів у ситуації, коли Україна є стороною конфлікту?

Не лише можливо, а й необхідно. Існує аксіома, що першою жертвою війни стає правда, оскільки встановити її неймовірно складно. Кожна сторона має свій план і машину пропаганди, яка обов’язково націлена на висвітлення власної версії в найкращому світлі. Це не називатимуть брехнею, але часто це буде саме нею. Робота журналіста в умовах громадянської війни – будь-якого громадянського конфлікту – є частиною протистояння за визначенням. Журналісти зазвичай ідентифікують себе більше з однією або іншою стороною. Також вони самі можуть стати жертвами конфлікту: українці з Криму, етнічні росіяни, які вважають, що їх дискримінують або можуть дискримінувати. Можливо, в когось із них було знищено будинок чи загинув член родини.

Незважаючи на це, репортери не можуть забувати, що вони служать читачеві/глядачеві, а не стороні конфлікту. Немає нічого більш патріотичного, ніж обов’язок розповідати правду. Але що ж є правдою, якщо ти не знаєш, чи зможеш повернутися додому? Це той момент, коли професійна гідність повинна вступити в гру. Журналісти є натренованими спостерігачами. Щоби робити свою роботу добре, вони повинні зважувати свідчення та описувати події такими, якими вони їх побачили, та бути максимально чесними щодо наявних доказів. Чесність – це бути прозорим у тому, звідки отримано інформацію – чи було це побачено особисто чи хтось переповів те, що почув? Чесно – означає зупинитися на хвилину та спробувати обдумати почуте й побачене, тримати увімкненим свій «виловлювач нісенітниць». Це означає, що потрібно бути особливо професійним при висвітленні побаченого та давати можливість читачам/глядачам робити власні висновки. Я думаю, що в конфлікті одним із найбільш важливих завдань є точність, уважність та прискіпливий опис побаченого. Це не означає, що репортер мусить бути холоднокровним – рівень емоцій зашкалює під час конфліктів. Та емоції повинні бути скеровані в правильне русло.

Журналісти живуть у так званому будинку зі скла. Кожна помилка, кожен натяк на непрофесіоналізм може бути розкритиковано, може стати причиною для звинувачень у пропаганді чи маніпуляціях. Що найгірше, погана журналістська робота може ще більше розпалювати конфлікт.

Чи можуть стандарти викривляти реальність? Так як це було в ситуації з російськими військовими в Криму. Відповідно до стандартів їх називали «озброєні люди без маркування», хоча було очевидно, а згодом підтверджено, що це були російські війська. Минув якийсь час, поки журналісти почали називати це інтервенцією.

Можливо, цей час минув на те, щоби підтвердити припущення. Варто зауважити, що в результаті правду таки було встановлено. Можливо, не так швидко, як би цього хотілося, але краще спізнитися та бути правим, ніж бути першим і помилитися. Не варто підвищувати й без того високу напругу.

Я вважаю, що потрібно бути чесним у доказах. Якщо ця особа поводиться як російський солдат та виглядає як російський солдат, тоді за стандартами журналіст виконає свою роботу описавши те, що бачить. Варто бути чесним у тому, що відомо: вони вдягнені в чорне, без нашивок, але їхні машини мали російські номери й вони говорили російською. Це правда. Це не спотворює реальності. Тут більше потрібні історії, які допоможуть розібратися, хто ці таємничі люди в чорному. Зберігати голову холодною – це спосіб бути корисним суспільству та принести додаткову вартість.

Важливо, що Reuters не вживає слова «терорист», оскільки терорист, з одного боку, є борцем за свободу та сепаратистом – з іншого. Інформагентства часто критикують за таку політику, але це пов’язано з намаганнями залишатися максимально нейтральним.

Олег Шанковський, головний редактор проекту StopFake.org

Українські ЗМІ вже частково є учасниками пропаганди й заангажованою стороною. Відмінність від російських ЗМІ в тому, що українська пропаганда неагресивна, спрямована на захист і все-таки залишається в рамках здорового глузду.

В українських ЗМІ при висвітленні подій на сході України часто відсутня об'єктивність. Дотримується принцип, що свої – завжди хороші, а чужі – завжди звірі. Помилки своїх часто не визнаються. Яскравий приклад – висвітлення трагедії в Луганську, коли український винищувач, ймовірно, обстріляв будівлю обладміністрації. Більшість ЗМІ тоді подали це необ'єктивно. (Версія обстрілу українською авіацією теж залишається непідтвердженою. Аналіз ситуації з вибухом в Луганську від StopFake. – Прим.)

Чи можливе беззастережне дотримання журналістських стандартів в українських ЗМІ в умовах війни, коли Україна є стороною конфлікту?

Питання не в можливості, вона завжди є. Питання в готовності. Іноді це буває важко, доводиться йти проти власних переконань чи вподобань і публікувати неприємну правду. Або не публікувати. Це власний вибір кожного журналіста.

Стандарти не створюють жодної реальності, але вони дозволяють журналістам зберігати об'єктивність. Доки ви не отримали остаточних доказів того, що це російські військові, не варто їх такими називати. Коли отримали – варто.

Максим Еріставі, незалежний журналіст, висвітлював для іноземних ЗМІ останні події в Україні. Працював продюсером «Голосу Росії» та журналістом «Радіо Свобода»

Недоречно порівнювати «необ’єктивність» українських та російських медіа у висвітленні конфлікту на Східній Україні. Якщо у випадку українських новинних медіа необ’єктивність дійсно трапляється часто, то у випадку російських медіа мови про об’єктивність і бути не може, оскільки це відверта брехня, фабрикація фактів та складний і якісно зроблений пропагандистський продукт, який жодного стосунку до новин чи медіа (в розумінні розвиненої частини людства) не має.

Чи ризикують українські ЗМІ перетворитися на елемент пропаганди як заангажована сторона?

Загальні тенденції скочування в заангажованість та необ’єктивність дуже турбують, хоча, на жаль, це не є несподіванкою для суспільства, яке перебуває в стані війни. У публічних заявах і в особистих розмовах зі мною практично всі керівники міжнародних організацій із захисту свободи слова та журналістів, правозахисники, лідери ОБСЄ, багато європейських та американських дипломатів висловлюють стурбованість станом журналістики в Україні.

Незважаючи на все це, потрібно розуміти ту складну ситуацію, в якій опинилися українські ньюзруми. Після двох десятиліть під повним редакційним контролем власників-олігархів чи корупційних чиновників багато місцевих журналістів врешті вдихнули повітря свободи. Але світ невідкладно вимагає від них озброїтися високими стандартами журналістики на тлі воєнної та інформаційної агресії з боку сусідньої Росії. Давайте дивитися правді у вічі – на цьому етапі це неможливо.

Для української ситуації дуже доречна цитата Ніцше: «Будь-хто, хто бореться з монстрами, повинен потурбуватися, аби в процесі він сам не став монстром. І якщо ви довго дивитеся в безодню, то безодня дивиться назад у вас». Щоби не перетворитися в умовах війни на свого ж російського ворога, українським медіа варто більш конструктивно ставитися до критики своїх іноземних колег і в жодному випадку не використовувати ту ж риторику і ті ж методи, що їхні колеги з Росії. Варто пам’ятати, що слово «колоради» – це просто український аналог слова «бендерівці», та не опускатися до цього ж рівня.

Яких помилок припускаються українські ЗМІ при висвітленні подій на сході України?

Їх три:

а) часта беззаперечна довіра до інформації від української влади. В умовах воєнного конфлікту вести інформаційну війну будь-якими методами (зокрема, брехнею) – це одне з головних завдань чиновників. Головне завдання журналіста – не забувати про свій головний інструмент – скепсис, піддавання сумніву та прискіпливу перевірку. Війна вимагає від нас цього як ніколи;

б) ігнорування протилежної сторони конфлікту. Історії бойовиків, які воюють, цивільних, які їх підтримують – усе це ми дізнаємося тільки від іноземних репортерів, завдяки, наприклад, мужній репортерській роботі Крістофера Чіверса (The New York Times), Саймона Островскі (Vice News), Крістофера Міллера (Kyiv Post), Пола Ронцгаймера (BILD) або Алека Луна (The Guardian). Ці люди розповідали мені, як вони реально ризикували життями, аби дізнатися більше про сепаратистів. І якщо озброєні до зубів головорізи, які ненавидять Європу та США, розповідають свої історії американським чи британським журналістам, які погано говорять російською та інколи працюють під прикриттям, не кажіть, що цього ж не можуть зробити українські репортери з огляду на безпеку. Це базис об’єктивності – висвітлювати дві сторони;

в) лексика невиважена та емоційна. Інтенсивне використання слова «терорист» заборонено в більшості великих світових ньюзрумів, але це найпопулярніше слово в українських редакціях. Воно не розповідає аудиторії нічого, окрім особистого ставлення до сепаратистів. Коли справа доходить до збройного конфлікту, золоте попередження у великих ньюзрумах за кордоном звучить: терорист для одних може бути борцем за свободу для інших. Варто виконувати свої прямі обов’язки: не повідомляти про своє ставлення до сторін конфлікту, а описувати, що вони роблять. Люди, які зі зброєю нападають на об’єкти або українських військових, – це озброєні бойовики. Якщо з ними сепаратистські прапори – сепаратисти, якщо російські – проросійські бойовики. Якщо беруть заручників – викрадачі. Якщо протестують на вулицях без зброї – беззбройні демонстранти тощо. Це ж стосується слова «ліквідувати», яке є ключовим терміном маніпулятивної пропаганди з метою знеособлення вбитих людей.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду