Але журналісти, що в них працювали, знаходитимуть нові форми для професійного самовираження.

Період підготовки до самміту Східного партнерства у Вільнюсі та гарячих суперечок на тему поміж прихильниками євроінтеграції та її противниками збігся з новим витком прибирання до рук тих ЗМІ, котрі здатні на власну думку та глибший аналіз, а окрім того були лідерами ринку в своєму сегменті. Йдеться передусім про український Forbеs та тижневик «Корреспондент», котрі разом із цілим холдингом UMH опинилися в руках наближеного до оточення Віктора Януковича «младоолігарха» Сергія Курченка. Обидва видання після цього покинули головні редактори Володимир Федорін та Віталій Сич, головний редактор сайту «Корреспонтент.net» Юлія Мак-Гаффі, 14 журналістів першого видання і низка оглядачів, репортажистів другого (ще кілька на черзі).

За словами виконавчого директора ІМІ Оксани Романюк, висвітлення євромайдану українськими ЗМІ стало яскравим індикатором їхньої об’єктивності. Характер цього висвітлення – процесу наближення українського законодавства до європейського, намагання режиму Януковича зіпхнути відповідальність за небажання підписувати Угоду про асоціацію з ЄС на опозицію, Юлію Тимошенко чи сам Євросоюз, появу євромайдану у відповідь на призупинення урядом Азарова євроінтеграційних процесів дозволяє помітити, як змінилися акценти в тих ЗМІ, котрі традиційно були провладними, і в тих, які такими стали. І тут, звісно, треба відразу зазначити, що провладні ЗМІ треба виразно ділити на дві частини: одна належать олігархам ще з епохи Кучми, друга належить «младоолігархам» Сім’ї. Перші «тримають ніс за вітром», другі дошуковуються в євроінтеграції негативів, у мітингувальників на євромайдані проплачених, а в Росії – нехай важкого, але «свого» партнера.

Розберімося спершу зі «старими» ЗМІ. Якщо дотримуватися поради Віктора Януковича та проглянути номери за останній тиждень газети «Сегодня» (перебуває у власності Ріната Ахметова), то складеться враження, що редакція газети тримається думки сильнішого на даний момент. У п’ятницю, 22 листопада, після «чорного четверга» відмови уряду продовжувати курс на підписання Угоди про асоціацію, коли перші протестувальники вийшли вже вночі, під час верстки номера, «Сегодня» виходить із обкладинкою «Сообразим на троих», з переплетеними прапорами ЄС, України та Росії. Нічтоже сумняшеся газета, котра цілий місяць публікувала джинсу від Партії регіонів про переваги євроінтеграції, де, зокрема, йшлося про те, що в можливому непідписанні у Вільнюсі винна опозиція, у підзаголовку до фото заявляє: «Не получив помощи, мы решили искать новый путь», і далі: «Украина устала ждать милости от ЕС и РФ и пошла в наступление: чтобы решить финансовые проблемы, мы зовем Европу и Россию к переговорам». По-перше, хто так «мы»? «Мы», ВФЯ, чи український народ? «Сегодня» помахом пера змінює геополітичну орієнтацію країни слідом за її непередбачуваним президентом.

Натомість наступні титульні сторінки газети вже свідчать про симпатію до перших протестувальників та євромайдану. Субота: «Евромайдан: На главной площади собираются украинцы», неділя: «Мы будем стоять до саммита». Зауважу, що якщо раніше газета присвячувала організованим за гроші ПР мітингам окрему редакційну статтю, то понеділковий номер обмежився лише заміщенням оплаченого матеріалу про мітинг «промисловців і підприємців» на чолі з Анатолієм Кінахом; натомість основний матеріал – про євромайдан, із заувагою, що проплачену 60 грн мітингувальницю журналісти таки знайшли (а обіцяли 100).

Кількість учасників недільного маршу «Сегодня» оцінила в 50 тис. чол. Газета «Факты», подібно до пінчуківських телеканалів, в міру об’єктивно висвітлювала події євромайдану: вівторковий номер видання оцінив недільний марш у 100 тис. учасників та присвятив темі шість менших матеріалів із приводу різних її аспектів (мітинги в регіонах, реакція діаспори, чому міліція пустила газ під Кабміном і відтісняла людей від «йолки», чому запізнився Кличко). Ще одну сторінку присвячено коментарям: Миколи Азарова, Ангели Меркель, Юрія Луценка та єврочиновників – Баррозу і ван Ромпея, а також піар-матеріалу Миколи Катеринчука про оскарження рішення Кабміну щодо Угоди по асоціації.

Якщо йдеться про новонароджену групу ЗМІ, до якої долучаються новоприкуплені і яка асоціюється з проросійськими акцентами, а фінансово наближена до представників Сім’ї, то ця група поводиться досить агресивно, маніпулюючи фактами, іноді зводячи подачу інформації до прямої брехні.

Приміром, газета «Взгляд» дозволила собі від імені Яценюка звернутися до тих киян, котрі «мають проблеми зі здоров’ям», не виходити на недільний протест «принаймні до закінчення дощу» – без жодних посилань на джерело. Яценюк існування такої заяви заперечив. Газета «Вести», аналізуючи причини масового виходу людей на вулиці Києва в неділю, на перше місце вивела… «мощную мобилизацию в Западной Украине – вузы Галичины так же, как и в 2004-м, призвали студентов ехать в Киев». Показати киянам (для яких газета по ранках розповсюджується безкоштовно), що зрив робиться «чужими» руками – будь ласка! Тільки ж це неправда. В четвер, 28 листопада, «Вести» вийшли із трьома статтями, в яких роз’яснювалася позиція президента («Ноябрьские тезисы: что сказал президент») та як «Вильнюс аукнется на Майдане», з дуже «незалежними» коментаторами: Погребинський, Видрін, Боднаренко.

А що ж з брендовими активами, котрі стали власністю Курченка? На думку екс-редактора відділу політики Forbеs Максима Каменєва, котру він висловив під час ефіру на Громадському радіо, він був здивований тим, як нинішня редакція підійшла до висвітлення євромайдану. По-перше, не було запущено онлайн-трансляцію, що робилося завжди в таких випадках, коли більше сотні тисяч людей виходять на вулиці і кілька днів не йдуть із центра міста, а по-друге, відсутня репортажна частина: «Якісь коментарі експертів, політиків, але складається враження, що є бажання не виділяти цю тему, не надавати їй особливого значення». Про сам журнал, оскільки має місячний цикл видання, говорити наразі важко.

З журналом «Корреспондент» ситуація поки що теж не проявилася, проте тенденції вже намітилися. За інформацією редактора відділу «Суспільство» видання LB.ua Вікторії Герасимчук, котру вона отримала з джерел у «Корреспонденті», в журналі впроваджено окремий адміністративний відділ, що знаходиться за межами основного ньюз-руму. «Перед публикацией все материалы, даже новости на сайт, читает специальный административный отдел. Классика цензуры, прям как по учебнику», – написала вона в фейсбуку. Факт існування цього відділу підтвердив і Максим Каменєв, посилаючись на те, що редакції «Корреспондента» і Forbs знаходяться в одному приміщенні: «Колеги вже прозвали цей відділ “міністерством правди”». Редакції журналу і сайту холдинг планує об’єднати.

Із сайтом гірше. На думку медіаексперта Віталія Мороза, котру він висловив у блозі «Чому Korrespondent.net більше не існує?», сайт із п’ятниці, 22 листопада, зазнав кардинальних змін. «Як тільки звільнилася Мак-Гаффі, в структурі Korrespondent.net з’явився новий підрозділ – “Отдел выпуска”. Хто там працює – журналісти не знають, відділ розташований щонайменше на іншому поверсі редакції. Саме від цього відділу нині залежить, що саме публікується на сайті та як переписуються новини», – написав Мороз. І далі аналізує технологію розміщення акцентів:

«Янукович: Украина подпишет СА, когда договорится на нормальных экономических условиях. Зверніть увагу на застосування слова “нормальных” – це “нормалізація” не тільки новини, але й мови /дискурсу. Підтекст: нинішні умови євроінтеграції – ненормальні, невигідні, кабальні. Давайте усі разом почекаємо “нормальних” умов. Головне – чекати.

Лидеры оппозиции намерены пойти на заседание Кабмина и убеждать отменить паузу евроинтеграции. Відчуйте відтінки інтонаціі “убеждать отменить” – Корр подає так, ніби старшокласники йдуть в кабінет директора відмазувати друга, що провинився. Прийом – маргіналізація опозиції. Йдемо далі: словосполучення “пауза евроинтеграции” – Корр використовує термінологію, яку нав’язує влада. “Пауза” – це щось незначне, несуттєве, нетривке. Тобто це спроба лінгвістично пом’якшити відмову від Асоціації. Опозиція ніколи не використовувала термін “пауза”.

Оппозиция решила бросить партийную символику и объединиться с митингующими на Майдане Незалежности. Можете уявити собі новину на сайті Партії регіонів: “Регионалы решили бросить партийную символику и уехать в Донецк”? Дієслово “бросить” явно зашкалює, окрім того, ніхто нічого не кидав в прямому сенсі слова. Картинка, яка асоціюється в мене з “киданням партійної символіки”, – прапори нацистів, кинуті під мавзолей на Красной площади в 1945 році.

Характерними є інші заголовки на центральній сторінці. Я вже не кажу про підбір новинних фото в стилі “політбюро” – голова Рибака, портрет Януковича з офіційного сайту Президента. Українські фотографи, певно, вже виють від болю. Зрештою, заголовки:

·         На Евромайдан пришли три тысячи студентов;

·         МИД России обвинил Евросоюз в подстрекательстве к протестам в Украине;

·    Янукович: Основа государственных решений – национальные интересы Украины».

Рубрика «Блоги» на сайті тепер є в групі «Я-корреспондент» і не відображається напряму. На момент вечора 28 листопада, коли самміт у Вільнюсі був уже в розпалі, головною новиною сайту залишалася така: «Янукович отправился на Саммит в Вильнюс». Виконувач обов’язків головного редактора «Корреспондента» Андрій Овчаренко відкидає звинувачення в цензурі: «Есть редакторы, которые следят за качеством и стилистическим единообразием этого контента. Поэтому спешу успокоить: ни о какой цензуре речь не идет. Иначе любого редактора в любом издании мира, который исправляет стилистические погрешности или грамматические ошибки в журналистских текстах, можно назвать цензором».

Яку мету мають власники й менеджери ЗМІ, у яких інформація перевертається чи подається під відповідним соусом? Вікторія Герасимчук, котра написала свій розпачливий пост після звільнення колег із «Корреспондента», зазначає: «Видань, що не належать представникам або друзям влади, у нас залишилося не так багато. Їх можна докупити чи просто добити». Натомість чи хочуть власне знищення репутації таких видань їхні керівники, подаючи спотворену інформацію? Максим Каменєв упевнений, що ні, та радить журналістам, котрі зазнають утисків цензурного характеру, поширювати цю інформацію в суспільстві, оскільки знищення репутації менеджери не прагнуть.

Іншої думки екс-директор ІМІ Вікторія Сюмар: «В сухому залишку Курченко і Ко за понад 300 млн дол. позбувся кількох статей про походження іхніх швидких капіталів. Прикро, що це коштувало місць роботи дійсно талановитим журналістам. Те, як поводяться з власними ЗМІ “младоолігархи” можна назвати “утилізацією” – утилізацією кращих видань як явища. Їх купують не для розвитку чи бізнесу, їх купують для знищення. І це факт, бо без свого колективу Forbes не матиме жодного впливу на інформпростір, стане глянцевим “Капиталом” з рейтингами, в які ніхто не віритиме. Медіа – це люди і довіра аудиторії. Людей втратили, довіру теж».