«Журналісти повинні знайти кращий спосіб розповідати про корупцію, – коментує роботу українських розслідувачів Шеріл Рід. –  Ви починаєте з державних органів, а не з людей. Робите весь фокус саме на інституціях. Причина, чому розслідувальна журналістика має вплив у США, в тому, що читачі та глядачі можуть співчувати жертвам сюжетів».

Шеріл Рід (Cheryl Reed) має більш ніж 20-річний досвід роботи в журналістиці. Її профіль – розслідувальна журналістика. У 1996 році вона здобула престижний приз розслідувальної журналістики Goldsmith Prize за історію про ув’язнених військових, котрі отримували зарплату, незважаючи на перебування за ґратами. Певний час пропрацювала редактором одного з чиказьких видань і стала відомою прогресивним підходом до роботи ньюзруму.

У 2016 році Шеріл приїхала в Україну за програмою Фулбрайта викладати студентам Могилянської школи журналістики розслідування та репортажистику. На її думку, розслідування – «це перша лінія оборони від корупції». Українських журналістів вона закликає бути відкритішими, писати про людей і для людей та використовувати всі можливості для отримання інформації з перших рук.

«Документи поліції та судів –

це база для розслідувальної журналістики в США»

Шеріл, у вас багаторічний досвід роботи журналісткою-розслідувачкою у Сполучених Штатах. Рік тому ви приїхали в Україну за програмою Фулбрайта викладати журналістику в Києво-Могилянській академії. За рік в Україні ви мали досвід роботи в одній із українських редакцій розслідувань та спілкувалися з багатьма українськими журналістами. Виходячи з цього досвіду, які основні відмінності в роботі журналістів-розслідувачів ви помітили?

Є дві відмінності. Перша – це документи, до яких ви маєте доступ. В Україні журналісти не мають доступу до документів поліції та її звітів. У вас немає повноцінного доступу до рішень судів, а саме до інформації про учасників судового процесу. Це дуже ускладнює пошук інформації. Тому журналісту необхідно шукати інсайдерську інформацію, щоби знати, над якою темою працювати.

У Сполучених Штатах багато розслідувань починається зі звітів поліції. Крім того, журналісти-розслідувачі дуже часто починали свою кар’єру як репортери, які висвітлюють діяльність поліції. Правоохоронні органи дають доступ до значної частини інформації, яку можна використати в розслідуваннях. Документи поліції та судів – це база для розслідувальної журналістики в США. Але це не означає, що журналіст займається незначними питаннями. Згадайте, Вотергейт (серія розслідувань журналістів The Washington Post про злам офісу Демократичної партії США за наказом тодішнього президента Річарда Ніксона. – Авт.) також починався як звіт про крадіжку.

В Україні журналісти в гіршому становищі через відсутність такої кількості документів. Щоправда, незважаючи на це, репортажі дуже гарні. Люди, які займаються розслідуваннями, мусять бути дуже хоробрими, особливо в Україні, де вони стикаються з різними перешкодами та отримують погрози. В Україні я спілкувалася з багатьма розслідувальними журналістами. Більшість із них отримували погрози.

Наскільки легко в цьому плані працювати журналістом-розслідувачем у США?

У нас немає жодних фізичних погроз або залякування. Люди можуть писати образливі листи або телефонувати, але це не настільки жорстоко, як в Україні.

Ви казали про дві відмінності. Яка друга?

Друга відмінність – в оформленні результатів розслідування. В Україні журналісти використовують сильні візуальні засоби: музика, все гуркотить, обличчя Порошенка перебуває в тіні тощо. Мені здається, це вияв суб’єктивності, якої не має бути.

По-третє, у ваших сюжетах відсутні жертви. Ви починаєте з державних органів, а не з людей. Ви робите весь фокус саме на інституціях. Причина, чому розслідувальна журналістика має вплив у США, в тому, що читачі та глядачі можуть співчувати жертвам сюжетів. Кожен в Україні знає про існування корупції. Коли ви говорити про тих, хто втрачає, які негативні наслідки для кожного і для суспільства, люди тільки тоді приділяють увагу і співпереживають.

«Історії у сфері розслідувань мають бути конкретнішими»

Які основні засоби роботи розслідувальних журналістів?

По-перше, журналіст повинен постійно цікавитися, як працює світ, чому трапляється саме так, чому такі результати тощо. Якщо ви не така особа, яка постійно думає й шукає відповідей, тоді не потрібно йти в журналістику. Журналіст –  це професія, в якій потрібно ставити дуже багато запитань. Вони стають частиною людини.

По-друге, потрібно по-справжньому хотіти займатися журналістикою. Щоби працювати журналістом-розслідувачем, потрібно вірити в те, що ЗМІ мають вплив. Це головна мотивація.

Бути журналістом-розслідувачем – важке завдання. Ви самотній вовк, який вірить у те, що робить. Ви маєте працювати з документами і бути хорошим співрозмовником. Люди повинні бути спокійними, коли спілкуються з вами. Не потрібно їх допитувати. Вони повинні відчувати, неначе вони спілкуються з давнім другом. Найкращі відкриття стаються тоді, коли люди почуваються спокійно. Вони також повинні знати, що журналіст відповідально поставиться до наданих матеріалів.

Час від часу українські журналісти практикують використання прихованої зйомки. Чи поширений цей прийом у Сполучених Штатах?

Треба поставити питання, чи справді потрібно це робити. Можливо, це викликано певною ностальгією, коли журналісти хочуть спробувати себе в ролі прихованого репортера, розвідника. На мою думку, в більшості випадків цей прийом є невиправданим. Є інші шляхи отримання інформації. Звісно, кожен випадок потрібно розглядати окремо, однак журналісти повинні уникати такого прийому. Більш того, журналісти опиняються перед ризиком понести покарання. У США декільком редакціям довелося пояснювати свої дії в суді.

Які виклики перед журналістикою розслідувань в Україні ви б виокремили?

Україна потребує набагато більше відкритих документів та доступу до даних. Коли ви отримаєте доступ до великих даних (big data), ви побачити більше історій та прикладів систематичної корупції. Потрібно відкрити дані всіх державних установ – вони мають бути повністю відкритими для суспільства.

Другий виклик психологічний. Журналісти повинні знайти кращий спосіб розповідати про корупцію. Якщо людина весь час чує слово «корупція», але журналісти не пояснюють його, не розповідають глибоких історій, не показують жертв, люди стають байдужими. Історії у сфері розслідувань мають бути конкретнішими. З іншого боку, ви не повинні розповідати, що щось трапилося, і зупинятися на цьому. У Штатах журналісти пояснюють, до кого можна звернутися у схожих випадках, із ким поспілкуватися тощо. Я не знаю, який це матиме вплив, але журналісти повинні вказувати на нове законодавство та на шляхи вирішення проблем.

І, по-третє, журналістика має зрозуміти свою роль. Вона має бути першою лінією оборони. Її завдання – казати, що не потрібно платити хабарі, аби отримати доступ до державних послуг.

Окрім цього, журналісти мають менше інтерв’ювати один одного, а натомість здобувати інформацію з перших джерел. Я пам’ятаю, як я спілкувалася з одним розслідувальним журналістом. Я запитала, чому він та його колеги ставлять запитання іншим журналістам, а не представникам влади чи держслужбовцям. Він відповів, що саме так роблять в Україні. Моя порада: припиніть це. Потрібно йти до першоджерел і добиватися інформації від них.

«В Україні я зустрічала викладачів,

котрі практично ніколи не працювали в ЗМІ»

Які основні навички повинні мати журналісти-розслідувачі?

Є два типи розслідувальних журналістів: одні вміють працювати з документами, але дуже погано комунікують із людьми, інші – навпаки – хороші співрозмовники, але не вміюють працювати з даними. Зазвичай їх об’єднують у команду, яка займається розслідувальними проектами. Третя особа – той, хто вміє добре писати.

Сьогодні ситуація змінилася. У редакцій більше немає можливостей давати одну тему декільком журналістам. Він має робити це все самотужки. Незважаючи на це, журналіст повинен прагнути робити хороші історії, які матимуть значення та вплив.

Чим для вас є розслідувальна журналістика?

Журналіст-розслідувач має бути одночасно детективом і науковцем. Після того як журналіст отримує якусь інформацію, він формулює гіпотезу, намагається виявити перебіг подій. Потім потрібно записати всі запитання, які допоможуть встановити правильність гіпотези. Якщо журналіст робить історію про надходження коштів на передвиборчу кампанію мера, спершу потрібно отримати доступ до необхідних документів. Ними є документи про фінансування кампаній. Також варто подивитися на тендери. Із них ми можемо дізнатися, кому він платить, скільки, якою була кількість учасників.

Не забувайте про людей. Саме вони роблять історію. Розслідувальні історії про людей – тому вони повинні починатися з жертв та свідків. Перш ніж починати, потрібно пересвідчитися, що ви виявили всіх жертв. Після цього потрібно скласти план статті. Журналісти ненавидять це, та коли у вас тонни матеріалу, його потрібно якимось чином правильно організувати. На цьому етапі слід подумати про лід і структуру матеріалу. Історія має бути наративною. Якщо ви писатимете її в стилі новин, ніхто не читатиме далі першого речення. Аудиторія має захопитися історією.

Що мається на увазі під наративністю в даному випадку?

Головне – початок історії. Потрібно починати з найбільш драматичної ситуації, яка трапилася з героєм. Хай журналіст покаже, що пережила жертва. Після цього наративна розповідь показує хід подій.

У розслідувальній журналістиці допускаються і власні спостереження. Під час навчання нам кажуть, що думка журналіста не має значення. Але якщо ви розслідувальний журналіст, ваші спостереження відіграють свою роль. Ви стаєте експертами, частиною історії на певний час. Ви повинні писати зсередини історії, спираючись на власний досвід.

Чи сприяє журналістська освіта покращенню навичок журналістів-розслідувачів?

Журналістика починається з профільної освіти. Тому дуже важливо, щоб люди, котрі викладають журналістику, самі працювали журналістами в ньюзрумах. В Україні я зустрічала викладачів, котрі практично ніколи не працювали в ЗМІ. Найкращі школи журналістики у Штатах ніколи не беруть на роботу докторів наук. Їхнє завдання – проводити дослідження. Це дуже важливо: освітня система повинна давати практичні навички.

Проблема освіти в Україні в тому, що студенти не вчаться поєднувати різні технічні можливості для оформлення сюжетів. Вони отримують дуже багато навичок, але не розуміють, як їх поєднати. Світ не зміниться через появу відео 360 чи ще чогось, він може змінитися, лише якщо люди знатимуть, як отримати доступ до документів, як тримати політиків підзвітними, як проводити дослідження, інтерв’ю й подавати це все разомув доступній формі. З усього цього потрібно зробити доступну для розуміння інформацію. Справжня сила – в умінні писати, й саме цей фактор нині не беруть до уваги багато шкіл журналістики.

Журналістська освіта в Україні повинна починатися з того, що викладачі проводитимуть більше часу в редакції. Вони мають бути справді хорошими журналістами, щоб навчати. Університети мають навчати основ роботи журналіста й давати студентам можливість практикувати свої навички. Майже всі університети в США мають власні телевізійні та радіостудії, газети, журнали та онлайн-видання. Студенти також повинні багато стажуватися. Таким чином, перш ніж потрапити в редакцію, студенти добре знають, як і що робити.

Шеріл Рід – американська журналістка та письменниця. Здобула журналістську освіту в Школі журналістики Міссурі та Університеті Огайо. Працювала в Chicago Sun-Times, Dayton Daily News, Newport News Daily Press та Florida Today. Згодом почала працювати в Chicago Sun-Times як редакторка відділу літератури та сторінки редакції. У 1996 році отримала відзнаку “Голдсміт Прайз для журналістів-розслідувачів”. Відома за книжкою про життя черниць “Unveiled: The Hidden Lives of Nuns”. У 2016-2017 роках викладала в Могилянській школі журналістики за програмою Fulbright U.S. Scholar.

Зберегти