Мова ворожнечі в теорії

Марк Томпсон у книзі «Ковка війни» писав що, «словесне насильство призводить до фізичного насильства» і що війна первинно розпочинається у ЗМІ. Важко недооцінити роль ЗМІ у формуванні громадської думки щодо конфлікту або конфліктно вразливих груп населення. З одного боку, ЗМІ може допомогти в реальній протидії ксенофобії, антисемітизму й стереотипам, а з іншого — може бути джерелом нетерпимості й агресії.

У книзі Ольги Горбачової «Мова ворожнечі: ксенофобія чи безладність» ідеться: «Від того, як, толерантно чи конфліктно, підносяться засобами масової інформації етнічно забарвлені матеріали, часто залежать не лише погляди та уявлення людей, але і самі міжетнічні відносини, міжетнічний спокій та мир». Тому більшість міжнародних інституцій так категорично виступають проти вживання мови ворожнечі чи негативної конотації в журналістських матеріалах, що можна розцінювати як журналістику війни.

Приміром, у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (ООН), зокрема, сказано: «Свобода вираження думки в рамках МПГПП не поширюється на пропаганду війни і риторику ненависті, які представляють собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі і насильства».

Також Стратегія ОБСЄ з протидії загрозі безпеки і стабільності в XXI столітті (Маастрихт, 2003) містить пункт 37, що декларує: «…повністю поважаючи свободу висловлювання думок, ОБСЄ буде прагнути боротися зі злочинами на ґрунті ненависті, розпалювати яку може пропаганда расизму, ксенофобії та антисемітизму в інтернеті».

Мова ворожнечі на практиці

Та схоже, що українські журналісти, які вже два роки працюють в умовах війни, цього ще не засвоїли — в  наших ЗМІ час від часу з’являються матеріали, що містять мову ворожнечі чи негативну конотацію стосовно конфліктно вразливих груп населення.

4 квітня Незалежна медійна рада винесла рішення щодо низки загальнонаціональних телеканалів, що висвітлювали будівництво притулку для біженців у місті Яготині Київської області. Члени Ради одностайно прийняли рішення про наявність у таких матеріалах порушень етичних та професійних норм, а також порушення правових норм щодо неприпустимості дискримінації та поширення мови ненависті.

Минулого тижня (19.04.2016) на сайті «Волинь. Пост» вийшов матеріал під назвою «Біженці зі сходу вимагають відкрити додаткові російськомовні школи». Новина про те, як місцева влада західних регіонів робить усе можливе для налагодження життя вимушених переселенців, а ті постійно чимось незадоволені, притому ще й зверхньо ставляться до місцевих жителів.

«Але ще більше людей обурюють випадки хамського ставлення біженців до закарпатців. Непоодинокими є повідомлення про грубість переселенців, які вважають закарпатців «лохами». А нещодавно преса повідомляла про те, як хулігани з явно “східняцьким” акцентом побили ужгородського художника», — один із абзаців новини.

В новині немає ані джерел інформації, ані альтернативного погляду. Це може свідчити про своєрідний вкид, покликаний погіршити стосунки місцевого населення з переміщеними особами й загалом негативно налаштувати людей до переміщених осіб.

Цю думку підтверджує експерт ІМІ Роман Кабачій: «Відсутність посилання на джерела інформації, повне ігнорування фактчекінгу може свідчити про те, що матеріал був розміщений зі злого умислу людини чи структури, що використали “Волинь. Пост” як майданчик для сіяння ворожнечі в українському суспільстві, між різними його регіональними спільнотами».

Крім цього в статті вжито неправильні назви, оскільки, згідно з Конвенцією ООН про статус біженців, під цим словом мають на увазі людей, що перебувають поза межами своєї країни.

Новина викликала неабиякий інтерес у мережі з відповідними дуже ворожими відгуками на адресу переселенців. Та після реакції експертної спільноти, в якій сайт було засуджено за розпалювання ворожнечі, до вечора 21 квітня новину було знято.

Зокрема, виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк на своїй сторінці у Фейсбуку написала: «Перепрошую, а що це? Бо це ж не журналістика. Пасквіль, блог, вірш чи памфлет, але що ЦЕ робить серед інформповідомлень, загадка».

Найпоширенішим способом «вкиду» подібної інформації або ж поширення фейків є соціальні мережі. Продюсер TV Reuters в Україні Сергій Каразій зазначає: «Очевидно, що в українських ЗМІ є проблема і з фактчекінгом, і з використанням інформації з соціальних мереж. Тобто сторінка, яка з’явилася три дні тому, трактується як сторінка Авакова із 360 000 фоловерів».

Перевага здорового глузду

Але такі яскраві випадки мови ворожнечі в українських ЗМІ радше виняток, аніж правило. Про це свідчать і дослідження ІМІ та ГО «Телекритика», що проводилось у листопаді 2015 року за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

«У загальноукраїнських друкованих та інтернет-ЗМІ, які підлягали аналізу, наявна мова ворожнечі чи негативне ставлення журналістів до однієї з конфліктно чутливих категорій населення (переселенців, мешканців окупованих територій) майже не зустрічається. Поодинокі випадки негативної конотації або неточне називання були пов’язані швидше з низьким рівнем етичної чутливості, з цитуванням прес-релізів або «гарячих» висловів політиків, але не зі свідомим бажанням журналістів принизити якусь із досліджуваних груп», — йдеться в досліджені.

Таким чином, журналісти, які висвітлюють конфлікт і пишуть про людей, які з ним пов’язані, зокрема й про внутрішньо переміщених осіб чи біженців, мають усвідомлювати високу соціальну відповідальність перед суспільством. «При подачі матеріалів спиратись на професійну етику, керуватись виключно принципом толерантності. Дотримуватись основної місії ЗМІ інформаційної, заснованої на об’єктивності та всебічності освітлення подій, а не власних стереотипах та оцінних судженнях», — йдеться в роботі «Мова ворожнечі: ксенофобія чи безладність».

Статтю написано за підтримки програми МАТРА Посольства Королівства Нідерландів в Україні