«Чотири з половиною роки тюрми за розірваний портрет Порошенка» — основний меседж українських медіа протягом останніх днів. Про те, що суд виніс вирок Юрію Павленку (більше відомому як Хорт) писали журналісти, політики, громадські діячі, зробивши наголос на фотографії Петра Порошенка, яку й справді у грудні 2014-го обвинувачений (а відтепер — і визнаний винуватим судом першої інстанції) розірвав навпіл, вигукнувши перед цим: «Це не мій президент, я його не обирав».

Один рік і три місяці у Вінницькому міському суді тривали слухання справи: заслуховували свідків, дивилися відео тих подій, надавали суду інші докази.

Першого квітня Вінницький міський суд оголосив вирок: обвинувачення перекваліфіковано з масових заворушень (організація та участь у них) на хуліганство та співучасть, і Павленка визнано винним. Покарання — позбавлення волі на чотири роки й шість місяців із урахуванням того часу, що його Павленко провів у СІЗО за час судового слідства.

Кримінальний суд визнав, що Павленко намагався перешкодити руху міліцейського автомобіля, хотів витягнути з авто правоохоронця, порвав куртку одному з потерпілих, кидав у натовп правоохоронців димові шашки й петарди. Це підтверджується, на думку суду, випадком, коли Павленко, увійшовши разом із іншими особами до сесійної зали Вінницької облради, в присутності журналістів витягнув із кишені петарду й сказав, що саме такі він кидав у натовп.

Вже за півгодини після оголошення вироку медіапростір наповнився повідомленнями: посадили за порваний портрет Порошенка. Наведу кілька прикладів:

«Вінницького активіста таки посадили за розірваного Порошенка» (depo.ua), «4 роки і шість місяців присудили активісту Юрію Хорту за розірваний портрет Президента» (33 канал), «За розірваний портрет Порошенка Хорту присудили 4 роки в’язниці» («Інформатор»), «Защита будет обжаловать приговор “Хорту”, который порвал портрет Порошенко» (НБН), «Активіста посадили за порваний портрет Порошенка» (Znaj.ua), «Юрія Хорта засудили на 4 роки за розірваний портрет Порошенка» (Gazeta.ua), «В сети возмущены решением суда по активисту, порвавшему портрет Порошенко» («Апостроф»), «Хлопця, який порвав портрет Порошенка у Вінницькій ОДА, посадили на 4 роки та 6 місяців» (iPress.ua), «Суд приговорил участника штурма Винницкой ОГА, разорвавшего портрет Порошенко, к 4,5 годам тюрьми» («Гордон»), «(Не)Политическое преследование: Активисту дали срок за “покушение” на Порошенко» («Ура-Информ»), «Суд визнав винним вінничанина, який розірвав портрет Порошенка» («Новое время»), «Активиста, который разорвал портрет Порошенко, посадили на 4 года» («Сегодня.ua»), «Активиста Хорта, разорвавшего портрет Порошенко, осудили на 4,5 года» (Hronika.info), «“Хорта”, порвавшего портрет Порошенко, приговорили к 4,5 лет тюрьмы» (UaInfo), «Вінничанин отримав 4,6 років за розірваний портрет президента» («Радіо 24»), «Активиста Хорта, разорвавшего портрет Порошенко, осудили на 4,5 года» («Вгору»), «Активіста, що порвав портрет Порошенка, засудили на 4 роки тюрми» («Громадське радіо»), «Суд засудив на 4,5 роки вінницького активіста, який порвав портрет Порошенка» (Zaxid.net).

Новину про вирок підхопили всеукраїнські ЗМІ. Ба більше, про порваний портрет та покарання за це писало ще напередодні вироку й російське видання LifeNews: «Активисту в Виннице могут дать 7 лет за порванный портрет Порошенко».

В мотивувальній частині вироку згадується те, що 6 грудня 2014 року Павленко таки зірвав зі стіни в кабінеті голови Вінницької облдержадміністрації портрет Президента, перевернув зображення, негативно висловлювався на адресу Президента, а потім розірвав зображення.

В резолютивній частині вироку йдеться про те, що пошкодження портрету Президента не є кримінально карним. Керується суд, найперше, судовою практикою Європейського суду з прав людини та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Для переконливості наводжу цитату з вироку:

«Всі інші дії, заклики, лозунги, гасла, в тому числі і розірвання портрету Порошенка П.О. суд не вважає кримінально-карними, навіть якщо вони висловлені в образливій, шокуючій формі, оскільки конвенція захищає право на свободу вираження поглядів, яке стосується не тільки “інформації” чи “ідей”, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. При цьому з практики ЄСПЛ вбачається, що межі прийнятної критики ширше стосовно політиків, які виступають у своїй публічній якості, ніж по відношенню до приватної особи. Перший неминуче і свідомо робить себе відкритим для детальної перевірки кожного його слова і вчинку як журналістами так і всім суспільством, і він повинен показати вищий рівень толерантності, особливо, коли він сам висловлює публічні твердження, які легко піддаються критиці. Саме тому суд виключає з обвинувачення Павленка Ю.Є. вчинення описаних дій, а саме висловлювання та заклики, оскільки зазначене є реалізацією ним права на свободу вираження поглядів».

Так, вирок суддя зачитувала близько трьох годин. Так, було важко чути й розуміти текст документа в задушливому й не надто тихому залі. Так, кожен журналіст на ґаджеті сидів і писав замітку, аби якнайшвидше надіслати в редакцію, бути першим серед колег та не проґавити можливості повправлятися в оперативності написання тексту. Так, якийсь час було навіть нудно. Хтось сидів у соцмережах, а хтось із колег-журналістів навіть агітував молодих юнаків, які приїхали підтримати Павленка й почути вирок, кинути щось у суддю, «зробити картинку, бо нудно». Але за всім цим деякі журналісти (однак не всі) пропустили чимало нюансів із вироку, один із яких: розірвання портрету не є кримінальним злочином.

Таким чином, у суперечці між вінничанином, який прийшов на політичну акцію, та Президентом України насправді програли ті журналісти, які не проаналізували процесуальних тонкощів, не були присутні під час оголошення вироку суддею та написали про те, що вирок стосується порваного зображення першої особи країни.

Серед причин — недбальство регіональних журналістів, які не вслухалися у вирок і дали новину в «ефір», і довірливість вітчизняних медійників, які, покладаючись на добросовісність вінницьких колег, «позичили» інформацію про судовий вирок чи отримали коментар активістів.

Це зайвий доказ того, що журналісти, на жаль, часто керуються емоціями, не перевіряючи фактів; піддаються істерії (та допомагають її створювати) в соціальних мережах.

Поза увагою медіа залишилося чимало цікавих речей: перекваліфікація статті обвинувачення (чому судили півтора роки не за тією статтею? нефахове державне обвинувачення, яке не змогло належним чином оцінити правопорушення?), чому його визнали винним саме в хуліганстві (частина з використанням зброї, хоча, на думку захисника, петарда й димова шашка не є зброєю)? Які шанси в захисників виграти апеляцію? А той факт, що Павленко, згідно з «законом Савченко», більшу половину терміну вже відсидів — залишився майже непомітним.

Тепер, коли всі так прагнуть реформувати судову гілку влади, роль засобів масової інформації у висвітленні резонансних судових процесів задля прозорого правосуддя зростає, тож юридична підкованість журналіста має бути чи не основною професійною якістю працівника медіасфери. Бо від цього залежить і довіра до суддів, і авторитет конкретного суду першої інстанції, й картинка для світових ЗМІ.

Інше питання, чи справді (неофіційно) хлопця судили за порваний портрет Президента, чи присутнє в цій справі «політичне замовлення», чи справді перші особи країни родом із Вінниці тримали під особистим контролем цю справу. Версія має право на існування. Однак для журналістського матеріалу, на моє переконання, такі речі обов'язково повинні мати міцне підґрунтя, як мінімум — у формі прямої мови захисника чи обвинуваченого. Але заповнювати інформаційний простір тим, чого насправді юридично, документально та іменем України не відбулося — непрофесійно.