Опубліковано російський переклад книги ОБСЄ «Пропаганда та свобода масової інформації»
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Опубліковано російський переклад книги ОБСЄ «Пропаганда та свобода масової інформації»
Мета видання - допогти державам-учасникам ОБСЄ у розробці національного та міжнародного законодавства і політики щодо розповсюдження пропаганди, пов’язаної з конфліктом в Україні і навколо неї.
У виданні йде мова про два типи пропаганди у сучасному світі. Перший називають пропагандою війни та ненависті; він потребує юридичних дій і заходів відповідно до міжнародного законодавства у сфері прав людини. Другий тип поєднує в собі всі інші види пропаганди. Вона може суперечити професійним стандартам журналістики, проте, як правило, не порушує міжнародне право.
У книзі йдеться про те, що міжнародна політика у сфері пропаганди гальмується відсутністю чіткого визначення основних термінів - це не дозволяє послідовно застосовувати її на міжнародному та національному рівнях. Зокрема, національні суди та законодавчі органи вагаються у формулюванні термінів «пропаганда», «ненависть», «підбурювання», «війна». Однак це не повинне заважати ефективному застосуванню існуючих міжнародно визнаних і обов’язкових заборон у національному законодавстві.
Згідно з висновками, що надані у виданні, запропонований набір інструментів у вирішенні пов’язаних з пропагандою проблем включає законодавче регулювання, а також наступні додаткові інструменти:
- утвердження плюралізму ЗМІ та осуд пропаганди як мови, що не відповідає демократичній державі та професії журналіста;
- відмова від державних ЗМІ та підтримка громадських ЗМІ, що дотримуються високих професійних стандартів;
- розвиток міжнародного та міжкультурного діалогу, такого як діалог між журналістами та представниками інтелігенції, що підвищує медіа-освіченість і сприяє демократії, яка базується на мирі, свободі вираження думки та розмаїтті;
- сприяння діяльності національних та міжнародних механізмів з прав людини та свободи медіа, спеціалізованих органів саморегулювання і спільного регулювання, професійних організацій та незалежних моніторингових організацій;
- розвиток освітніх програм з медіа- та інтернет-грамотності;
- саморегулювання ЗМІ за умови його ефективності повинне лишатися найбільш прийнятним способом вирішення професійних питань, у тому числі реагування на пропаганду війни, ненависті та дискримінації.
У розділі, присвяченому механізмам саморегулювання, наводиться приклад двох рішень російської Громадської колегії зі скарг на пресу: «О жалобе Комиссии по журналистской этике (Украина) на программу «Вести недели» (телеканал «Россия-1») и её ведущего Дмитрия Киселёва в связи с выходом в эфир сюжета «Украинское вече» (выпуск от 08.12.2013) и «О жалобе сотрудников АНО «Пермь-36» на публикацию телеканалом НТВ телесюжетов «Спонсоры из США открыли в Перми музей «националистов-мучеников» Украины» (программа «ЧП», 03 июня 2014 г.) и «Пятая колонна» прославляет бандеровцев на деньги США: расследование НТВ» («Профессия – репортёр», 07 июня 2014 г.).
Доповідь містить перелік ознак пропаганди, визначених Колегією в результаті розгляду скарг на програму Дмитра Кисельова.
Зміст:
- Міжнародні стандарти
- Рада Європи
- Європейський Союз
- Терміни та визначення
- Зобов’язання ОБСЄ щодо мови ненависті
- Приклади національного законодавства
Повний текст книги доступний за посиланням.