Медіа пострадянського простору в більшості своїй залежать від олігархів. Чи є шанси змінити цю тенденцію? Про те, яким чином можуть з’явитися неолігархічні ЗМІ, на III Львівському медіафорумі говорили представник делегації ЄС в Києві Юргіс Вілчінскас, представник Нацради в Харківській області Євген Маслов та один із засновників «Громадського телебачення» Роман Скрипін.

Звідки взяти неолігархічні ЗМІ?

ЄС підтримує створення системи, де першу скрипку грали би неолігархічні медіа. «Олігархи — це влада кількох людей, результатом є нерівне суспільство й ми, як середній клас, багато втрачаємо, сплачуючи ренту олігархам. Ми не можемо користуватися благами демократії і влади закону», — пояснює Юргіс Вілчінскас. Олігархічні медіа відстоюють інтереси олігархів — подібні проблеми є й у Європі, і в США.

За його словами, зараз вихід на медіаринок не є складною справою, він став дешевшим завдяки використанню мобільних пристроїв. Основне питання полягає в тому, як просувати і втримувати неолігархічні медіа. Іншим шляхом збільшення кількості неолігархічних ЗМІ є деолігархізація наявних медій, у яких можуть працювати професійні журналісти, але чия редакторська політика не є незалежною. Неолігархічні ЗМІ мають пропонувати альтернативу, використовувати вже наявний потенціал та освоювати нішеві ринки, які подекуди не заповнені, зокрема працювати з аудиторією невеликих містечок.

Розповідаючи про досвід «Громадського», Роман Скрипін наголошує, що його було створено журналістами за ініціативи знизу. Мережа локальних ініціатив громадського телебачення, що формується нині, також є незалежною: «Ми не контролюємо їх із Києва, немає вертикалі». Вже працюють громадські Львова, Харкова, Одеси, Дніпра, Полтави, Запоріжжя, Ніжина тощо — сам Роман навіть не може одразу назвати точну кількість, тим самим демонструючи, що київська студія не контролює регіональні представництва. «Вони не питають нас, що робити. Це повноцінні творчі колективи, що дають прикурити на місцевому рівні, тому їх не пускають на поріг місцевих ОДТРК. Бо бояться».

А Євген Маслов, представник Нацради в Харківській області, називає суспільне, що твориться, або вже наявне «Громадське» вертикаллю, що має центр у Києві й до якого підтягуються регіональні осередки. На його думку, варто зосередитися на дещо іншому аспекті — створенні мережі незалежних регіональних суспільних мовників, що працювали би на громаду й не підпорядковувалися жодній вертикалі. В умовах інформаційної війни треба підключати всі можливості, щоб давати інформацію. Маслов каже про створення системи, що дозволить збирати контент незалежних суспільних мовників, поширювати його і обмінюватися ним.

Лише наприкінці панелі в коментарі Романа Андрейка, генерального директора ТРК «Люкс», прозвучало питання про комерційні неолігархічні ЗМІ. Роман Скрипін зауважив, що нинішній медіаринок спотворений дотаціями олігархів, тому заробляти ніхто не прагне: «Медіа думають, як би витратити бабло, щоби здобути рейтинг». А от Юргіс Вілчінскас зауважив, що на здоровому ринку не мало би бути олігархічних каналів. Він вважає, що на ситуацію, коли рекламний ринок сконцентрований в одних руках, може вплинути антимонопольний комітет. Хороший контент може принести прибуток, але допоки контент буде крастися, ситуація не зміниться.

За що жити?

Важливим є питання фінансування неолігархічних ЗМІ. «Медіа мають не тільки шукати професійної допомоги, вони мають випрацьовувати бізнес-модель і шукати шляхи, як заробити не тільки на грантах. В Україні є медіа, що заробляють розміщуючи історії про олігархів, але таке є і в Європі», — зізнався Юргіс Вілчінскас.

Говорячи про досвід монетизації «Громадського телебачення», Роман Скрипін наголошує, що на громадському немає реклами, але не виключає її появи: «Найвищий рівень монетизації — це довіра. Довіра вас капіталізує: якщо вам довіряє аудиторія, ви на цьому зможете заробити, якщо робитимете це делікатно і прислухатиметеся до інтересів аудиторії». Він розповідає, що тепер на «Громадському» з’явилася наглядова рада та посада виконавчого директора, який вирішуватиме фінансові питання.

Варіант фінансування державою розглядає Євген Маслов. Якщо відбудеться роздержавлення ЗМІ, зекономлені кошти можна використати на утримання місцевих медій. За його словами, комунальні ЗМІ отримують із бюджетів від 200 до 400 тисяч гривень підтримки. Чемпіоном у цьому є Харків, де 8,5 млн йде на фінансування комунального підприємства «Харковские известия». Якби змогти переорієнтувати цей грошовий потік, схема створення асоціації суспільних мовників і фінансування її з зекономлених коштів, була б реальна.

Держава й неолігархічні ЗМІ: чи є порозуміння?

Юргіс Вілчінскас наголошує, що ЄС хоче допомагати запровадженню суспільного мовлення в Україні, бо це буде незалежний голос, що представлятиме не тільки державу. Він звернув увагу, що Україна вже має певний досвід у сфері розвитку незалежних медій, говорячи про досвід «Громадського телебачення», на розвиток якого великою мірою вплинули революційні події.

Роман Скрипін назвав процес створення суспільного телебачення згори цікавим експериментом і наголосив, що багато з того, що пропонується, вони вже зробили, не чекаючи дозволу від держави. «“Громадське” створене журналістами і аудиторією, уникаючи дозвільної системи України», — зауважив він. Громадське не зверталося по ліцензію до Нацради: «Нас вважають порушниками, але як покарати нас — невідомо». Нині «Громадське» мовить через азербайджанський супутник, це нічого не коштує. Роман Скрипін розповів, що вони використали недосконалість українського законодавства: «Хуліганський вчинок — не просити у держави дозволу на існування».

Він нарікає на дозвільну систему, саркастично зауважуючи: «На кожен пук треба дістати довідку, що ти на це маєш право». Журналіст показує парадокс нинішньої системи: «Якщо ми даємо якісний контент, держава мала би дати нам частоти. Але так не є. Ми боремося з дозвільною системою». На його думку, «Громадське» — модель, яку державі варто запозичити, але вона того не робить.

Говорячи про громадське телебачення, Роман Скрипін зауважив суттєві відмінності від олігархічних ЗМІ: «Ми говоримо з людьми — це те, чого не роблять інші медіа. І себе показуємо, і з людьми знайомимося. Часом це нагадує проповіді в церкві, але це соціальна функція служіння громадського суспільству». Він стверджує, що в людей є потреба бути почутими й саме громадські мовники можуть цю потребу забезпечити. «У вас є смартфон, планшет — ви вже є журналістом. Головне — наважитися і зробити перший крок. Запит на це є. Ми почали ламати систему, і ми її здолаємо. Єдине питання — чи зможе державна машина прислужитися, чи будемо міняти державну машину, щоб вона сприймала те, на що є суспільний запит». Він визнає, що робота «Громадського» не є зразковою журналістикою, але в Україні нині немає зразкової журналістики.

За словами Скрипіна, ситуація зі створенням суспільного нагадує ситуацію, в якій всі ходять навколо великого слона й думають, як би його осідлати, бо і прогнати не можна, й годувати треба: «Та відпустіть його, хай біжить у джунглі. А ми створили маленьке поросятко, яке бігає швидше».

 Фото Ірини Середи