Картинка в ЗМІ практично не відрізняється від тієї, що була під час усіх попередніх виборчих кампаній: у країні повне торжество джинсового, або, правильніше сказати, корупційного плюралізму та консенсусу олігархів — власників центральних ЗМІ.
Вам хочеться змагання програм партій, змагання змістів? Вам хочеться команд, спроможних ті програми втілити в життя? Натомість центральні телеканали, за винятком Першого національного, дають джинсові зведення про виборчі поїздки політичних лідерів та їхні «діяння», про «щасливі виборчі номери» окремих «заступів».
Традиційно присутні й війни. Прийняв уряд Яценюка рішення про заборону використання газу для хімічних підприємств Фірташа, так одразу й отримав по шість різко негативних сюжетів від «Інтера» щоденно. Довго тримався телеканал «1+1», але й він зрештою скотився в обслуговування інтересів власника — на останніх вихідних «Плюси» розгорнули «мочилово» Ляшка, з використанням кадрів травесті-шоу й розмовами про нетрадиційну орієнтацію.
Причини тривіальні — гроші, але їх легко можна замаскувати під редакційну політику й не соромлячись говорити про «свободу слова», як це робить Шустер, розповідаючи про дорогу вартість програм і зовсім не пояснюючи, звідки в нього ці кошти. Чи не з постійної демонстрації часом одних і тих же політичних фігур, які роблять вибори на своїй появі в телевізорі, не заморочуюсь програмами та звітами про їх виконання?
Цими ж причинами керуються журналісти не лише центральних телеканалів. Ми в ІМІ провели невеличкий експеримент — попросили журналістів, які подавали заявки на участь у нашому тренінгу, відповісти на запитання: з яким кандидатом чи партією ви співпрацюєте на цих парламентських виборах? Із 45 журналістів 22 вказали навіть назви партій та імена кандидатів, на яких вони працюють. Ще двоє відповіло, що поки що не працюють із кандидатами, але шукають потенційних клієнтів. Нікому з них навіть не спало на думку, що це неправильно, що це вже сумнівна інформація про них як журналістів.
Джинсування триває зараз на двох рівнях. Перший — це чітка залежність від ставок власника на цих виборах. Олігархи мають своїх людей у тих чи інших списках, і саме це плюс гроші відкриває доступ до їхніх ЗМІ. Друге — це суцільна джинса на рівні самих журналістів. Найбільш яскраво другий аспект виявляється у друкованій пресі, інтернеті та в регіональних ЗМІ — минулого року вони джинсували з більшою оглядкою на інтереси власника. Тепер розслабилися й просто заробляють гроші. Одне й те саме друковане ЗМІ спокійно може розміщати джинсу і 4-5 ідеологічно протилежних політичних сил.
Отакі досягнення єврореволюції, отакі євростандарти в Україні, від якої Європа, як і в 2005-му, чекає розуміння й дотримання тих-таки стандартів.
Нам потрібна синергія трьох ключових елементів, щоб побороти корупцію в медіасфері. По-перше, це медіареформа, демонополізація ЗМІ, прозорість медіавласності, щоби зламати старі корупційні схеми олігархів і дати можливість рости й заробляти незалежним ЗМІ. По-друге, активна робота всередині медіаспільноти, робота над запровадженням і дотриманням професійних стандартів журналістики. І, по-третє, медіаграмотність суспільства. Уроки медіаграмотності мають починатися в школах — Росія нам уже яскраво довела, як за допомогою ЗМІ можна маніпулювати населенням і навіть почати війну.
Вільні та конкурентні ЗМІ, які працюють в інтересах суспільства, є одним із ключових стандартів, бо саме він є передумовою вільних виборів та конкурентної політики.
Автор: Оксана Романюк
