У серпні 2010-го в Twitter з'явився юзер uriminzok, що значить «наша країна», оповідає автор. В одному із перших постів він назвав уряд Південної Кореї «повією Сполучених Штатів». «Мабуть, акаунт на Twitter був частиною широкої північнокорейської операції в інтернеті, куди також входили акаунт на Facebook (у його профілі значилося, що це чоловік, який хоче познайомитися з іншими чоловіками, але суто для ділових контактів) і серія розміщених на YouTube роликів, які прославляють міць північнокорейської армії»,‑ йдеться у статті. Офіційний представник Північної Кореї заявив, що країна не має відношення до акаунтів на Facebook і Twitter, але визнав, що вони створені прихильниками північнокорейської влади, що проживають у Китаї та Японії.

«Авторитарні режими продовжують цензурувати інтернет й утискати блогерів, але все частіше користуються Мережею для розміщення власної пропаганди. І їм це вдається: децентралізований характер розмов онлайн часто полегшує маніпуляції громадською думкою як усередині країн, так і в глобальному масштабі»,‑ пише автор, пояснюючи, що тепер режими можуть поширювати свою ідеологію більш витончено, через анонімних коментаторів та інших маловідомих посередників.

Влада Китаю «не тільки навчає блогерів і платить їм за спроби спрямовувати дискусії у більш сприятливе для неї русло, а й розсилає smsіз цитатами в дусі маоїзму, що окрилюють, рекламує комп'ютерні ігри, де потрібно боротися з корумпованими чиновниками, і складає патріотичні рінгтони». За даними автора, 2009 року в день державного свята мільйони клієнтів China Mobile виявили, що їхній рінгтон було замінено на націоналістичну пісню у виконанні Джекі Чана.

Кремль, вважає автор, щодо цього питання зовсім недалеко позаду Пекіна. «Він користується послугами кількох відомих блогерів, які проводять урядову лінію і допомагають Кремлю достукатися до просунутої інтернет-аудиторії, що уникає віртуозної пропаганди уряду на телебаченні», ‑ пояснює Євген Морозов. Деякі «інтернет-кардинали Кремля», за висловом автора, стали співведучими телешоу в прайм-тайм. На початку 2010 року Дума запропонувала ввести податкові пільги для фірм, які випускають комп'ютерні ігри патріотичного змісту.

На думку пана Морозова, авторитарні режими перемикаються на пропаганду, усвідомлюючи, що в інтернеті цензура безсила: «Замість блокування небажаних думок вони намагаються відтіснити їх на узбіччя, часто шляхом підриву репутації критиків. Їх оголошують наймитами Заходу, і час від часу це спрацьовує». У китайського уряду є ціла армія мережевих коментаторів ‑ «50-центова партія» (назву отримано за жалюгідні гонорари, що отримуються за кожен коментар). «50-центовиків рідко використовують для пропаганди якоїсь справді нової партійної лінії. Швидше вони є засобом стримування реакції в інтернеті на делікатні політичні проблеми, спосіб посіяти сумніви», ‑ пише автор, повідомляючи, що подібні експерименти проводять влади Азербайджану та Нігерії, а іранські священики в Кумі з 2006 року організовують курси блогерів переважно для благочестивих мусульманок, щоб уплинути на дискусії щодо ролі жінки в іранському суспільстві. Президент Венесуели Чавес охоче пише в Twitterпід ніком Chavezcandanga, можливо, щоби завоювати прихильників в інших країнах Латинської Америки, і збирається найняти 200 співробітників собі у допомогу.

Завдяки децентралізації публічної сфери пропаганда, у принципі, стала простішою, вважає автор: «100 блогерів часто легше підкупити, ніж редакційну раду однієї газети». Програма Megaphone, створена ізраїльськими активістами, виявляє в Мережі все нові опитування про свою країну і запрошує користувачів негайно голосувати, а також знаходить позитивні статті про Ізраїль та заохочує їх розсилку друзям.

Автор сумнівається, що Заходу слід перешкоджати діям авторитарних режимів в інтернеті. Кроки з ідентифікації коментаторів усунуть анонімність у Мережі і поставлять життя дисидентів під загрозу, пояснює пан Морозов. Максимум, що в силах зробити західні уряди ‑ навчити керівників політичних сайтів виявляти пропаганду.

Друкується за InoPressa