У Великобританії існує профспілка, що захищає права журналістів – National Union of Journalists (NUJ). Один з її засадничих документів – кодекс поведінки журналістів, який, зокрема, забороняє їм брати хабарі або будь-яке інше заохочення за виконання ними різного роду піар-замовлень. Щодо політики, то якби раптом стало відомо, що той чи інший високопосадовець чи депутат пропонував хабар журналістові, то відразу поплатився б не лише своєю посадою, а й, цілком імовірно, зазнав би судового переслідування. Тому нема жодного сенсу робити незаконні спроби впливу на громадську думку, коли існують абсолютно легальні й доступні способи подання інформації у вигідному для себе і невигідному для опонентів світлі, зауважують британські експерти.

Зокрема політичний оглядач Пол Вейл звернув увагу, що серед місцевих політиків стрімкої популярності набирає використання сучасних віртуальних засобів спілкування з електоратом, тобто участь у соціальних інтернет-мережах та форумах, де політик може скільки завгодно доносити свої погляди до виборців. Тоді журналіст як посередник у донесенні інформації до населення, фактично, усувається. Такі форуми, як facebook, twitter, youtube та інші, пропонують для цього величезні можливості, каже Пол Вейл.

Політики в ногу з прогресом

«Розвиток соціальних мереж поряд із безпрецедентним зростанням відео-контенту в онлайн-режимі доплюсувалися одночасно до значного поширення доступу британців до швидкісного інтернету, - зауважує британський експерт. - З 2006 по 2009 роки, за даними Національного бюро статистики, кількість користувачів швидкісного інтернету зросла на 28 відсотків. Це перетворило Великобританію на дедалі зростаюче кібер-суспільство, і політики, звісно ж, намагаються пристосовуватися до цього з різним ступенем успіху». 

Коли ж ідеться про роботу з мас-медіа, то провідні політики й партії зазвичай не займаються самодіяльністю, а вдаються до послуг висококваліфікованих фахівців зі зв’язків зі ЗМІ. Це не лише традиційний піар, що полягає, головним чином, у креативній подачі фактів. У вищих ешелонах політики особливо цінується робота людей, яких у Британії називають spin doctors (від слова «вертіти» - тобто «люди, що вертять інформацією»). Вони володіють умінням так маніпулятивно подати інформацію, що її заковтують мас-медіа, а відтак і їхні користувачі. Про це кореспондент Deutsche Welle на засадах анонімності говорив із фахівцем, що в минулому очолював службу зв’язків зі ЗМІ однієї з провідних британських партій.

Легальні способи піару

За його словами, хоча мас-медіа у Великобританії є незалежними, практично кожна газета має певні політичні симпатії, які відомі фахівцям, тому ті добре знають, кому саме можна пропонувати ті чи інші історії. Водночас, незважаючи на ці симпатії, мас-медіа також «клюють» на речі, які, як вважається, становлять великий громадський інтерес, а також на настрої виборців, адже саме від них залежать тиражі, рейтинги та загалом суспільне сприйняття тієї чи іншої газети, журналу чи телеканалу. Тому вправний фахівець може знайти спосіб розповсюдити вигідні його клієнтові матеріали і в неприхильних до партії, на яку він працює, ЗМІ.

Спектр засобів, якими користуються spin doctors, дуже широкий. Часто це маніпулятивна робота. Наприклад, вибірково подаються факти і цитати на підтримку якоїсь ситуації. Інформація формулюється таким чином, що її сприймають як недоведену правду. Використовуються м’які формулювання для приховування справжньої серйозності ситуації. Або ж навпаки – якісь незначні обставини роздмухуються до рівня серйозного становища.

Ще один метод полягає у так званому «похованні поганої новини». Це коли якась популярна новина оголошується поряд із непопулярною у сподіванні, що мас-медіа зосередяться радше на добрій новині. Це може бути також відкладення поганої новини до часу, коли її можна «поховати». Хрестоматійний випадок цього методу став відомий в Об'єднаному Королівстві після терактів на США 11 вересня 2001 року, коли прес-секретар британського уряду написала мейл про те, що на фоні такої трагедії можна було легко «поховати» будь-які інші погані новини.

Автор: Євген Некряч, Німецька хвиля