Є дуже вдалий вислів: «Якщо хтось досі всміхається, значить, він ще не чув останніх новин». Переважна більшість новин, які щодня передають провідні телеканали світу, – це історії про людські проблеми, війни, терористичні загрози, помилки та невдачі політиків, кризи, конфлікти, аварії та нещасні випадки, страждання, катастрофи, хвороби та смерть. Звісно, телебачення не концентрується на самому лише негативі, однак спроба замовчування або ігнорування «поганих новин» могла б істотно вдарити по іміджу й рейтингу телеканалів. Адже інформація, яку телебачення намагається приховати, миттєво з’являється в популярних блогах, звідки про неї дізнається весь світ.

У країнах із авторитарним режимом інформацію на телебаченні намагаються дозувати, препарувати й подавати у прилизаному вигляді, який подобається владі. Щось подібне ми бачимо сьогодні й в Україні, де практика замовчування, спотворення, фільтрування інформації за критеріями політичної доцільності стала загальноприйнятою. В цьому Україна останнім часом уподібнилася до решти недемократичних країн світу.

Одначе керівникам недемократичних країн у своєму прагненні контролювати інформаційний простір доводиться стикатися зі стрімким поширенням альтернативної, «небажаної» інформації в інтернеті, особливо ж у блогах. Доносячи до суспільства речі, які влада воліла б замовчувати, блогери створюють можливості для тиску на владу, впливаючи таким чином на політичні події, а також демонструють зріз громадської думки щодо непопулярних рішень. Їх намагаються судити, викликати на співбесіди до правоохоронних органів та спецслужб (як це сталося з українцем Олегом Шинкаренком), та перекрити шлях поширення оперативної й достовірної інформації все одно не вдається.

Нині блогери мають унікальну можливість спонукати суспільство до громадського обговорення найактуальніших проблем і викликів, надати йому імпульс для розширення прав і можливостей, доносити до нього нові ідеї, факти й коментарі. За багатьма параметрами блоги стають повноцінним різновидом ЗМІ. Часто вони перевершують традиційні медіа в оперативності й повноті подання інформації, а отже, мають більше шансів бути почутими. Можна сказати, що своєю масовою присутністю на інформаційному полі українські блогери змінюють не лише його структуру, але й саму журналістику, змушуючи медійників працювати оперативніше. Адже дедалі частіше інформація про важливу подію з’являється в блогах за лічені хвилини, тимчасом як традиційним медіа потрібно значно більше часу.

В Україні традиційні засоби масової інформації не можуть вважатись адекватним дзеркалом подій у державі. Контрольовані олігархами провладні ЗМІ грішать повною відсутністю чуття міри. Створюючи світлий образ Януковича та його команди, вони, неспроможні обмежити свій підлабузницький порив, змальовують їх у гротескному аж до смішного вигляді, що може хіба що зашкодити владі. Тим часом блогосфера малює значно правдивішу картину того шляху, якою веде нас Партія регіонів. Вони спонукають українців різного віку, соціального стану та професії до діалогу, групового осмислення подій та мозкового штурму, поширення інформації за межами віртуального простору. Саме незалежні блоги перешкоджають соціуму підсісти на голку дезінформації й напівправди, що часто свідомо запускається владою, й можуть не дозволити провладним ЗМІ домінувати в інформаційному просторі.

Хоча блогосфера має й свої проблеми. Читачеві блогів не завжди легко докопатися до об’єктивної істини, адже у розмаїтті блогерських дописів трапляється прихована реклама й піар, заангажована думка політичних партій; є й «служиві» блогери на зарплаті в політичних штабів, які видають партійну ідеологію за думку представників народу. Новачок у блогосфері потребує часу, щоби навчитися розпізнавати та класифікувати подібні ідеологічні «міни».

Але на загал блогери демонструють нову якість незаангажованої, відповідальної громадянської журналістики, яка здатна не лише спровокувати дискусію в суспільстві, але й постачати його фактами й думками, яких воно не може отримати з інших джерел. Цілісність, об’єктивність і достовірність оприлюдненої інформації є їхньою великою перевагою. Водночас блоги відкривають для своїх читачів нові контакти, професійні можливості, джерела інформації, себто соціалізують їх.

Свобода слова та вільного поширення інформації – наріжний камінь вільного суспільства, а насильницьке згортання свободи слова – прямий шлях до олігархічної диктатури. Табу, накладене на правду, порушує конституційні права українців.

Очевидно, що за умов згортання демократії в Україні блогери стають дедалі більшою загрозою для авторитаризму. Адже для більшості українців свобода слова є важливою цінністю, й усвідомлюючи, що влада намагається присвоїти собі право препарувати, дозувати й приховувати від громадськості достовірну інформацію, вони шукатимуть способів обійти ці перепони на шляху до правди. Сьогоднішнє наше політичне життя виглядає карикатурою на демократію, тому, відкрито оприлюднюючи інформацію про реальну ситуацію в Україні, блогери становлять небезпеку для антидемократичного керівництва країни. Якщо контрольовані режимом ЗМІ замовчують інформацію про політичну кланово-олігархічну корупцію, намагаючись приховати від суспільства те, що насправді коїться в державі, то громадяни-репортери здатні пробити кругову оборону влади. Інтернет і блогери – природні вороги диктаторів, тиранів і деспотів. Тому, розвиваючи блогосферу в Україні, громадськість прискорює реальний перехід нашої держави до громадянського суспільства.

Технології ХХІ століття дають нам дієві шанси захистити свою свободу та права. Захищаючи права інших, громадянин захищає й свої. А за часів інформаційного суспільства комп’ютерна клавіатура стає сильнішою за крицю меча.