Останню заяву, оприлюднену Кримською республіканською організацією Національної спілки журналістів України щодо медійного життя півострова, датовано ще 2007 роком. За час мовчанки (чи то вимушеної, чи добровільної) в журналістів накопичилося багато запитань: про роботу НСЖУ, про нинішню позицію у взаємовідносинах влади й засобів масової інформації та про перетворення державних ЗМІ на «кишенькових рекламістів», які обслуговують керівників автономії.

Приводом для зустрічі з секретарем організації Людмилою Хорошиловою послугувала заява Пленуму правління Національної спілки журналістів. В документі наведено «кричущі факти утисків редакційних колективів» та окремих працівників преси.

– Пані Людмило, минулого місяця пленум правління НСЖУ заявив про тиск і цензуру в ЗМІ. Чому спілка зробила це тепер, майже через рік після початку наступу на свободу слова в Україні?

– НСЖУ не тільки тепер реагує на порушення прав журналістів. Якщо ви зайдете на сайт організації, то побачите, що ми систематично не пропускаємо проблемних моментів. Якщо ви уважно прочитали заяви, то побачили, що в них –повний аналіз картини сьогодення: з’явилася система тиску на ЗМІ. Цей аналіз дає підстави НСЖУ бити тривогу: сконцентровані факти з різних регіонів України свідчать про загрозу свободі слова й незалежній журналістиці. Думаю, що НСЖУ не запізнилася зі своїм реагуванням, до того ж це не перша й не остання реакція, оскільки головні статутні завдання, принципи, на яких ми базуємося – захист професійних та соціальних прав журналістів. До того ж, криклива реакція з кожного приводу – не самоціль нашої організації і не показник її роботи. Реакція, як і все в журналістиці, має бути виваженою та відповідальною.

– Минулого року, щойно почали говорити про перші випадки тиску, про цензуру, коли постав рух «Стоп цензурі!», Національна спілка залишалася осторонь подій.

– Я не казала би, що вона залишалася осторонь, просто НСЖУ будь-який факт тиску потрібно досліджувати, щоби зрозуміти природу явища. Часто-густо бувають випадки, коли журналіст сприймає зауваження чи докір на свою адресу як перешкоду професійній діяльності – і починає спекулювати статусом журналіста. До того ж, бувають і спровоковані скандали, вони дуже подобаються тим, хто любить смажене… Тому, повторюю: виважено, з аналізом усіх обставин, Спілка в праві аргументовано робити заяви. Реакція має бути адекватною події.

– В заяві йдеться лише про державні ЗМІ, ані слова про приватні – наприклад, ані слова про телеканали СТБ, «Україна», «1+1».

– Ми з вами знаємо, що проблема роздержавлення ЗМІ стоїть перед владою багато років поспіль (і тихесенько цей процес йде). Чиновники не поспішають відмовлятися від «рупорів» та впливу на ЗМІ, тому що це дозволяє, порушуючи законодавство, розпоряджатися медіа за цинічним принципом «хто платить – той й замовляє музику», який не має нічого спільного не тільки із законом, але і з істиною, позаяк платять не чиновники, а платники податків, які платять і чиновникам за те, щоб ті діяли за законом. На жаль, закон зневажають і факти тиску мають місце.

– І все ж таки: НСЖУ у своїй заяві каже про державні ЗМІ, чому немає реакції на випадки в приватних медіа?

– У приватних засобах масової інформації немає державного тиску. Є замовлення працедавця, і тому проблема журналіста – обирати: його все влаштовує і він поділяє точку зору замовника чи навпаки. Якщо тебе не влаштовує – ти вільна людина, працюй в іншому місці. Боротися з концепцією редакції – не те що безглуздо, але ти знаєш, на що йдеш. Приватне ЗМІ вільне в реалізації своєї концепції. З іншого боку, в плюралізму думок і свободи слова теж є межі: плюралізм в одній голові – не плюралізм, а діагноз. Ми реагуємо на всі випадки порушень прав журналістів – для нас не має різниці, хто і де працює, чи ти член спілки, чи ні. В першу чергу, ти журналіст, професіонал. Якщо від тебе надходять тривожні сигнали, НСЖУ реагує на них. Але для цього журналісти повинні чітко знати свої професійні обов’язки та права. Так було з побиттям журналістів на Південному березі Криму (2007 рік), так було, коли попереднє керівництво Верховної Ради Криму примусово «роздержавлювало» «Кримську газету»(2006 рік), посилаючись на неіснуючі закони, так було, коли ми голосно (і в Криму, і в межах всієї України) висловили свою позицію щодо створення національної експертної комісії з питань моралі…

(Прикро констатувати, але ці слова пані Хорошилової не підтвердили кримські колеги. НСЖУ не виступала із заявою на захист ТРК «Чорноморська» вліту минулого року, коли податківці заарештували рахунки ЗМІ: тоді на підтримку журналістів вийшли представники деяких медіа автономії, від НСЖУ – ані слова. Взимку на кореспондента газети «Заря Тарханкута» і водночас депутата райради Сергія Антипенка було скоєно напад – за попередніми даними – через професійну діяльність, знову ж від НСЖУ анічичирк. Близько півтора року триває суперечка між газетою «Крим сьогодні» та мером міста Саки, останній дозволяє собі та депутатам міськради використовувати протизаконні дії, й тут від НСЖУ нічого не чутно. – Авт.).

– Заява пленуму правління – про ситуацію в країні в цілому чи про ситуацію в якийсь певний проміжок часу?

– На даний час ситуація така. Тому заява і робиться, щоб змінити ситуацію, звернути увагу на кричущі факти й зажадати від чиновників виправлення помилок.

– Чи давала НСЖУ оцінку першому року президентства Віктора Януковича у форматі «влада – ЗМІ»?

– Це не входить до завдань НСЖУ, це роблять журналісти, видання. НСЖУ – об’єднання журналістів, які й оцінюють: коли виникають подібні до нинішньої ситуації, спілка реагує, тому що, звертаю ще раз увагу, захищає професійні та соціальні права працівників ЗМІ.

– Вам не здається, що НСЖУ за останні роки закостеніла й залишилася такою, якою її створювали за радянських часів, без реальної можливості впливу на медійні процеси?

– Наведіть мені підстави, чому ви так вважаєте. Це стара та розхожа думка та спроба нівелювати діяльність НСЖУ – спростити та принизити її. Посилання на час створення… Так, спілку створено давно, але ж давно вона й живе. Ми знаємо масу організацій, які створюються ситуативно – на гранти, спонсорування, вливання – й одразу ж зникають. Де вони? Ніхто не пам’ятає їхніх назв. НСЖУ, взявши на себе завдання об’єднання та профспілки, вирішує їх, має авторитет серед журналістів і суспільства, тому що активно використовує право голосу, серйозно й аргументовано виступає, активно готує професійні кадри, проводить освітню діяльність, зустрічі з корифеями журналістиці. Тому дозвольте з вами не погодитися, що НСЖУ помирає. Протягом останніх трьох років ряди спілки активно оновлюються, поповнюються молодими журналістами, які ще навіть лише навчаються. Але ми нікого не притягуємо за вуха, як у радянські часи. Зараз немає такого явища, як масові вступи. Ми приймаємо тих, хто розуміє сенс свого перебування в спілці, тих, хто готовий працювати, вчитися – і вони не є баластом.

– Ви торкнулися теми профспілок, які з’являються на гранти чи ще якось. Ваша особиста думка, вони мають перспективу чи це лише тимчасові явища?

– Мені важко сказати, дай Бог, щоб таких рухів було багато. Хай буде багато професійних спілок, об’єднань, асоціацій, які працюють незалежно від фінансування, на своєму національному просторі в своїх національних інтересах. Мені важно казати про перспективу, бо якщо продовжувати грати на цьому, то колись можна й програти цей фронт... Не називатиму цих організацій, але скажу, що по Україні була бурхлива діяльність… Минає півроку – їх уже не знайдеш. Запитуєш, куди вони поділися, відповідають: у них закінчилося фінансування.

Чому б нам не зробити в Україні свою систему національних грантів?

– Хто ж їх фінансуватиме?

– Суспільство, олігархи, влада. Але не за тим принципом, про який уже йшлося: хто платить, той замовляє музику. «Музика» має бути одна, в інтересах суспільства – незалежна вільна журналістика.

– Ті, хто отримуватимуть гранти, залежатимуть напряму від спонсорів.

– Безумовно, є така небезпека, що політики будуть створювати гранти під себе. Але це – вузьколобе уявлення «я плачу гроші – я диктую умови». Знаєте, один світлий російський письменник мріяв, що суспільство колись дійде такого рівня, коли ми будемо обирати вчителів для наших дітей на майданах голосуванням серед кращих громадян. Це промова – про зрілість громадянського суспільства, про його освіченість, про його культуру. Ця світла мрія, на жаль, продовжує маячити десь попереду нас.

Тому коли ми говоримо про стабільні організації, які працюють давно, немає й мови про божевільне фінансування. Вони працюють у силу своєї професійної відданості.

На жаль, коли ми про це кажемо, ми виключаємо з розмови суспільство – рівень освіченості, гордості, коли олігарх зрозуміє, що важливіше забезпечити не одноразові претензії на всеохопне кохання, а демократію в країні.

Мені довелося бувати у відрядженнях за кордоном. У США був показовий момент: під час виборів одна газета друкувала ранковий і вечірній випуски за різних кандидатів у президенти. Виграв, скажімо, вечірній випуск, я запитала: як господар ваш, він за кого? Мені відповідають: ми не знаємо, для нас це не важливо, нам ніхто не диктував, головне, що інформація – якісний товар, який добре продається і зранку, й увечері. І право громадян – обирати те, що їм до вподоби. Ось і вся свобода преси.

У нас же вважається: якщо я плачу 100 гривень, то здеру з тебе 1000 шкір.

Повинно прийти нове усвідомлювання. Тому ми нині думаємо про те, щоби провести цикл семінарів для чиновників і редакторів та роботодавців у сфері ЗМІ. Запросити до них юристів, журналістів-практиків. Ми нікого не хочемо повчати, але багато хто з чиновників не знає, що вони не мають права втручатися в діяльність ЗМІ. А втручаючись – порушують закони України.

– Яка позиція НСЖУ стосовно прийнятих Закону України «Про доступ до публічної інформації» та змін до Закону «Про інформацію»? Вже є чітка позиція чи триває дискусія?

– Якщо на практиці ці зміни підуть на користь суспільству та підвищать відповідальність журналістів, буде добре. А точки зору – вони різні. Є небезпека «хотіли, як краще, а вийшло, як завжди».

– Свого часу між вами та службою новин державної телекомпанії «Крим» був доволі серйозний конфлікт: вас звинувачували у введенні цензури, ви ж закинули журналістам корупцію та створення джинси під певних особистостей тодішньої влади. Як ви тепер оцінюєте роботу ДТРК й інших державних та комунальних ЗМІ, які фактично стали «кишеньковими рекламістами» кримської влади?

– Про той конфлікт можу сказати тільки те, що він став справжнім уроком у моєму професійному житті. Цей урок тільки зміцнив мої професійні принципи. Я не втратила в цій боротьбі жодної людини, яку поважаю я, й жодної, яка поважає мене. До речі, нас стало більше – тих, хто поділяє принципи правдивої, об’єктивної, демократичної преси, тієї, що працює етично та за законами України.

Щодо сьогодення в державній пресі, повторюся: сьогодні влада не розлучається зі своїми важелями впливу. Немає нічого поганого, що ЗМІ висвітлюють діяльність влади. Погано, коли ЗМІ роблять це виключно в інтересах влади, забуваючи про інтереси суспільства. Ми можемо говорити про професійну якість кінцевого продукту. А оцінку йому дає суспільство.

– Пані Людмило, про ці проблеми – джинсу, мову ворожнечі, відсутність балансу інформації – в автономії постійно говорять, проводять круглі столи, на яких озвучують дані моніторингу преси. Але на практиці це не має жодного сенсу: як казав один із кіногероїв, «махнули, потрындели, покурили – всё…». ٍМоже, час кримській журналістиці перейти від слів до справи?

– Днями відбулося засідання Кримського прес-клубу (вже друге за останні три місяці), на якому медіаексперти, що постійно аналізують матеріали друкованих ЗМІ, заявили: ситуація з тією ж джинсою істотно змінилася, позаяк зацікавдені видання не хочуть отримувати на свою адресу докори в тому, що вони фактично крадуть газетну площу, щоб набити власні кишені. До деяких видань вже немає претензій. Впливати на проблеми нашої професії, чекаючи на караючу палицю – не вихід. Потрібно обговорювати, вести дискусії, розуміти завдання – кожен із нас на прикладі інших редакцій розуміє: ага, мені цього робити не можна – це протизаконно, аморально, непрофесійно. Хіба ж це не справа?

– От бачите, моніторинги, їхні дані – все ж таки є «караючими палицями». Чи можливе утопічне, що більшість журналістів підпишуть Декларацію про дотримання стандартів і професійних вимог?

– Щодо караючих палиць… Не будемо мішати увагу журналістів-професіоналів до порушень законодавства та норм етики окремих видань із якимось покараннями ззовні. До речі, це і є процес саморегуляції преси. В Росії, наприклад, наскільки мені відомо, є чимало журналістських колективів, які приймають етичні кодекси в кожній окремій редакції. Й той, хто приходить до редакції, зв’язаний не тільки договірними, трудовими зобов’язаннями, але й етичними. В нас теж є Етичний кодекс українського журналіста, є Кодекс етики журналістів, які працюють у поліетнічному суспільстві, зрештою, існують міжнародні етичні стандарти, але немає такої практики. На жаль. Але я дуже сподіваюся, що це питання часу. Ми мусимо до цього прийти.

– При цьому в Росії, при Спілці журналістів, існує велике журі, яке розглядає скарги на ЗМІ. Рішення, що мають де-юре рекомендаційний характер, де-факто є обов’язковими до виконання.

– В Києві теж є Комісія з етики, до якої має право звернутися кожен, хто вважає себе несправедливо ображеним. Ми розглядаємо варіанти створення журі, на конференції в кінці цього року, маю надію, приймемо відповідне рішення. Скоріш за все, це буде етичний суд – іноді презирство та неповага колег болючіші за штраф у тисячу гривень. Але, знову ж, ми повинні визріти до цього й «судити» не по букві кодексу, а по принципу загальної людської моральності.

– Ви особисто вірите в те, що редакції, підписавши декларацію, будуть її виконувати? Адже завжди є універсальна відмазка – редакційна політика…

– Вірю. Це справа редакції – підписання декларації не звільняє від вимоги дотримуватися етичних принципів Кодексу українських журналістів. Якщо редакційна політика суперечить етичним стандартам, то до порушення закону журналістом чи колективом менше кроку. Жодна редакція не відмажеться словами: «Ми порушуємо закони, розпалюємо міжнаціональну ворожнечу, займаємось плагіатом, тому що в нас така редакційна політика».