Автор - Пол Бредшо, Online Journalism Blog

Неупередженість – один із стовпів справжньої журналістської роботи,один зі способів, яким ми визначаємо свою професійність. Але за останні роки значно побільшало критики з боку тих (я і себе зараховую до них), хто вважає, що підтримувати об’єктивність уже неможливо, і що більш досяжною метою є підтримка відкритості.

Одна з причин, яка свого часу привела мене до вивчення журналістики, є дуже актуальною й нині. Вона пов’язана з тим, що ця професія вкорінена в серію практик та переконань, які мають історичне підґрунтя. Але все змінюється.

Наприклад, книга Дейвіда Міндіха (David Mindich) про історію неупередженості є фундаментальною працею з вивчення цього підґрунтя: виникнення наукового методу в університетах та збільшення кількості журналістів, які здобули освіту з цього напрямку, а також поява журналістських шкіл; створення Associated Press та інших новинних агенцій, які започаткували нейтральний стиль інформування, та, звісно ж, зростання ролі рекламних агентств у фінансуванні видавничого процесу.

За часів розвитку телевізійних новин принцип неупередженої журналістики усталився, і його навіть занесли до правил телевізійної трансляції. Причиною цього, зокрема, була невелика кількість каналів і побоювання, що одна точка зору може домінувати над іншими.

Це не означає, що журналістська об’єктивність є доброю чи поганою. Просто тоді були реальні причини, щоби журналістика погодилася на неупередженість. Тому нам слід про це пам’ятати, коли ми вимагаємо її. Насправді ж ми маємо постійно вимагати її від самих себе. Дуже наочним є порівняння неупередженості у Великобританії та США: британські журналістські школи почали з’являтися за півстоліття до появи американських шкіл; небагато британських журналістів мають вищу журналістську освіту. Й досі журналісти з обох берегів Атлантичного океану дотримуються вимог неупередженості на знак свого професійного статусу, особливо відчуваючи загрозу від колег, які не є співробітниками редакцій, але займаються чимось близьким до журналістики.

Тим не менше, вимоги об’єктивності часто належать до концепції столітньої давнини. Науковий метод, що допоміг постати неупередженій журналістиці, з часом було розвинено: тепер науковці визнають, що об’єкт спостережень може змінитися просто через присутність спостерігача; дослідників просять висловлювати свої упередження як частину дослідів; очікується, що будь-яка наукова робота виявить, чому саме такий дослідницький метод було обрано і які його слабкі сторони.

Однак ми як журналісти й досі стверджуємо, що дотримуємося неупередженості просто через подання «двох сторін». Коли матеріали були обмежені трьома сотнями слів чи трьома десятками секунд, така версія об’єктивності мала виправдання, бо ми не мали додаткової тисячі слів задля пояснення, чому саме це джерело було обрано для інтерв’ю, що ми маємо неповні дані або що наше власне уявлення про події ще на стадії розслідування.

Нині всі ці ліміти часу і простору нівелюються онлайном. Проте й досі є обмеження нашого власного часу та потреба спілкування з читачами, хоча ми не маємо права витрачати свої та їхні дорогоцінні хвилини на пояснення методології. Але я справді вірю: якщо ми не відкидаємо принципу неупередженості, то мусимо більше розповідати про те, чому ми щось робимо так, а не інакше, і як це впливає на результати нашої роботи.

Локман Цуі (Lokman Tsui) у книзі «Етнографія всесвітніх голосів» Еthnography of Global Voices подає хороші передумови для початку цієї розмови. Він наводить відмінності між різними видами журналістики в залежності від професійної ідеології:

- «професійна журналістика» вбачає свою роль у наданні інформації громадянам як частини ліберальної демократії;

- «публічна журналістика» вважає себе складовою консультаційної демократії (англ. deliberative democracy), де медіа створюють публічний форум для обговорення та пошуку консенсусу;

- також існують «альтернативні медіа», метою яких є заохочення до участі та налагодження контакту, що є частиною демократії прямої участі (participatory democracy);

- додатково він виокремлює «журналістику гостинності» (англ. journalism of hospitality) – модель, яку показує ресурс Global Voices (мережа блогів зі всього світу – Ред.). Така журналістика розглядається як складова комунікаційної демократії, яку традиційні журналісти описали б як «надання голосу тим, хто його не має».

Саме такий початок розмови дозволяє нам спитати себе, яку роль ми бачимо для нашої власної журналістики. Ця роль може формуватися організацією, в якій ми працюємо, або ж нашими внутрішніми стимулами працювати в журналістиці. Але, скоріш за все, правда буде десь посередині.

Популярність ідеї журналістської відкритості частково походить від тези, що користувачі не вірять, що ми настільки вже чесні у своїй роботі. Дедалі більша доступність альтернативних думок та контент, створюваний самими користувачами, піддає сумніву наш добір джерел – занадто вже ми довіряємо інформації, отриманій від офіційних і анонімних ресурсів та від своїх знайомих.

Це не критика журналістської об’єктивності. Це радше спроба віднайти її сучасну форму замість відкопування її історичних коренів ще з ХІХ століття. Дослідники традиційно поділяли журналістику на декілька різновидів. Але тепер віртуальний простір поєднав усі види, спричиняючи зіткнення культур.

Як освітяни, ми маємо вчити своїх студентів розумінню власної позиції: як і на кого впливає те, про що вони пишуть, яким чином вони це роблять і кому вони надають слово у своїх репортажах. Вони можуть обирати різні позиції в залежності від природи питання, виду медіа та аудиторії, користуючись при цьому певними перевагами, а не сліпо керуючись власною звичкою.

Але якщо ми сприймаємо неупередженість лише як ярличок, що відрізняє нас від наших читачів, тоді ми помиляємося щодо своїх цілей та засобів, обраних для їхнього досягнення. Журналістська об’єктивність – це не зручне відмежовування від усього світу та обрання з різних сторін історії тільки тих людей, до яких найлегше дістатися. Це наше прагнення створити картину, яка найточніше відображає дійсність. Але цей підхід неодмінно вимагає дотримання принципу відкритості.

Online Journalism Blog