1. «Контртерористична операція» за межами власної країни – це фактично війна, навіть якщо її не оголошено. Це зручне формулювання прикриває суть подій. Особливо нелогічно воно звучить, якщо «операція» триває кілька років.

2. Завжди пам’ятайте, звідки ви берете інформацію. Отримати «досьє на терориста» від ЗМІ держави, яка проголосила його терористом і подати ці дані як факт – не журналістська робота, а безкоштовна ретрансляція ідеологічної інформації чужої країни. Намагайтеся шукати джерела з найменшими інтересами у регіоні.

3. Завжди є економічні причини, і у більшості випадків вони лежать на поверхні – у довідниках з геології та історії. Але і армії урядів, і їхні супротивники-бойовики зацікавлені у тому, щоб війна подавалася як видовищне шоу, де праві б’ються проти неправих. Не ведіться на зовнішній антураж, рийте глибше. Дві речі, які дійсно мають значення у кожному збройному конфлікті - це власне людське життя і наслідки війни для людей. 

4. Єдиний бік, на якому може собі дозволити стояти журналіст, висвітлюючи конфлікт – це бік мирних жителів, які постраждали. Решту висловлювань і обсяг представлення позицій треба вивіряти, аби не губити безсторонності і балансу представлення дій. 

5. Дуже ретельно перевіряйте імена жертв і факти загибелі людей. Тут ваша помилка може коштувати здоров’я чи навіть життя родичам.

6.  Краще присвятити ефірний час чи місце на шпальті розповіді про витоки конфлікту , ніж смакувати деталі нових озброєнь чи повторювати опис того, що і так видно на фото чи відео.

7. Краще пошукати пряму мову тих, хто перебуває на передовій чи постраждав від бойових дій, ніж давати беззмістовні пафосні цитати президентів і голів екстремістських угруповань.