Андрій Куликов, ведучий програми «Свобода слова» (ICTV), не погоджується з оцінками, які прозвучали на його адресу в моніторингу «Телекритики» – «Провокація – матір “нового порядку”» на ТБ?». Він висловив свої аргументи щодо основних критичних тез про програму «Свобода слова».
По-перше, в моніторингу прозвучало наступне: «Як відомо, Куликов чудово володіє англійською мовою. І йому не важко ознайомитися з текстом попередньої редакції Рекомендацій Венеціанської комісії. Експерти Комісії чітко показують, що існують сильні та слабкі сторони проекту Закону про вибори. Проте і в анотації, й у висновках “венеціанці” вказують на те, що проект Закону, представлений на їхній розгляд, не відповідає заявленому раніше, що недоліків у законопроектів більше, ніж переваг.
У зв’язку з цим, ведучий міг спокійно послатися на думку в попередньому висновку, щоби змусити міністра Лавриновича відповідати на незручне питання. Проте Куликов обмежився простим “навідним питанням”, посилаючись на протилежні думки, висловлені ЗМІ. Тут також є маніпуляція, адже думки про закон висловлювали не власне ЗМІ, а представники влади і опозиції».
Андрій Куликов зауважив таке: «Я вважаю, що послатися на протилежну думку, висловлену в ЗМІ або деінде, – це цілком нормально, це дає змогу, по-перше, уже в запитанні означити, що є протилежні, неоднакові думки. По-друге, я не вважаю, що запитання, в яких є протилежність, – навідні. Щодо “змусити відповідати на незручне запитання”. Я вважаю, що людину взагалі важко змусити відповідати на запитання. І якщо іноді не виходить, то це підстава для висновків на майбутнє, підстава навчатися. А іноді те, що людина не відповідає на запитання, свідчить про її позицію краще, ніж якби вона на це запитання відповіла».
Щодо зауваження про Венеціанську комісію, Андрій Куликов відповів, що сприймає цей закид. «Якби мені хтось перед тим нагадав цю передісторію, я міг би спрацювати краще. Не на виправдання, а на пояснення скажу, що всього не можна пригадати під час ефіру, ані передбачити під час підготовки до ефіру», – додав він.
По-друге, в моніторингу прозвучала критика щодо вибору запрошених у програму гостей, зокрема щодо участі в цій конкретній програмі заступника глави АП Марини Ставнійчук, яка, як зазначалося в матеріалі, «ставила “навідні питання” Лавриновичу».
Андрій Куликов висловив свою незгоду з претензіями щодо Марини Ставнійчук. «Ставнійчук була потрібна для драматургії програми, – наголосив він, – щоб показати, що у владній команді є розбіжності. І часом вельми серйозні, відносно такого питання, як вибори та організація виборів. До речі, подальші публікації в тій самій “Телекритиці” підтвердили, що це достатньо відомий факт. Здається, Сергій Грабовський називає секретом Полішинеля в політично обізнаних колах те, що Марина Ставнійчук підготувала свій законопроект про вибори. Можливо, це секрет Полішинеля для Грабовського або для тих, хто пильно стежить за політикою. Але показати і дати зрозуміти глядачам, що такі розбіжності є, було важливо. Саме тому, поки Лавринович був, я більше надав слово Ставнійчук, ніж представниками опозиції. Тому що те, що в опозиції є суперечності з представниками влади, не є дивиною і не є особливо інформаційною цікавістю».
По-третє, в моніторингу йшлося зокрема про те, що Андрій Куликов вживав «перекручування і софізми, які були спрямовані виключно проти представників опозиції». Зокрема, зазначалося, «Куликов зробив хибний висновок із порушенням правил формальної логіки (від часткового робиться висновок для загального, тобто, від ставлення до одного закону проектується ставлення до всіх законів). В темпі швидкого обміну репліками це могло виглядати правдоподібно для глядачів. І Куликов не міг не знати цього, як, звісно, й того, що він сам маніпулює».
Андрій Куликов із цього приводу сказав: «Я не є фахівцем у формальній логіці, не знаю, чиї закони та правила я порушив. Аналізуючи це все потім, та ще й за стенограмою, можна доходити таких висновків. Але знову ж таки на підставі досвіду… Ми ж бачимо, я зараз не ставлю оцінки, правильно чи неправильно діє опозиція. Але практично будь-який законопроект, запропонований владою, не задовольняє опозицію. Так само, як і будь-який проект, пропонований опозицією, не приймається владою. Тому, гадаю, в мене були підстави сказати те, що я сказав».
Окрім того, Андрій Куликов зазначив, що і він, і програма «Свобода слова» відкриті для критики. «Ми, до речі, виступаємо під своїми прізвищами, тому легко встановити, знає Куликов англійську мову чи не знає. Я вдячний за будь-яку критику, тому що це є свідченням уваги до програми. Ще більше я вдячний за критику, яка має під собою підстави. Дуже часто я визнаю ці підстави і намагаюся в майбутньому уникати помилок. Але якщо можна, звісно, вдатися і до такого прийому, як намагатися аналізувати той самий моніторинг за тим, що знають, чого не знають ті, хто його пише… Але я позбавлений такої змоги, бо імена авторів цього моніторингу не називаються», – додав журналіст.
Також на запитання «Телекритики» про те, чому на програму запрошують одних і тих самих журналістів, чому не запрошують молодих і завзятих, наприклад, Костю Усова, Сашу Михельсона, Мустафу Найєма чи Сергія Лещенка, або чому, наприклад, під час обговорення газових питань у студії не було жодного разу найавторитетнішого журналіста у цій темі – Али Єрьоменко із «Дзеркала тижня»? – Андрій Куликов відповів так:
«Запрошуємо справді часто тих, в кому впевнені, по-перше, що вони знаються на тематиці, по-друге, що вони вміють добре висловитися і поставити дошкульне запитання. Ми, до речі, запрошуємо не лише журналістів, але й експертів. У нас журналісти виступають як експерти. Ми намагаємося до кожної програми запросити нову людину і випробувати. А от щодо того, чому не запрошують когось конкретно… У цьому запитанні мені якраз вчувається ота презумпція винуватості, яка іноді зачіпає. Насправді Михельсон брав участь. Насправді Мустафу та Лещенка особисто запрошував я. Насправді Єрьоменко запрошувала моя редактор. З якої причини у нас не була Єрьоменко, я не пам’ятаю. А у Лещенка і Найєма не склалося. У Найєма тоді був марафон, про що ми не знали. Але якщо йти за логікою деяких авторів моніторингу, то можна припустити, що ми дізналися, що Лещенко, Найєм, Єрьоменко не можуть з якихось причин брати участь у програмі, і ми їх запросили, щоб потім отримати відмову. Я не пам’ятаю, скільки разів, здається, Мустафу ми запрошували лише один раз. Цьому є пояснення, бо він довго брав участь у ток-шоу Шустера. Але потім такі спроби були. Так само, коли ми запрошували Лещенка, то один раз він мав бути за кордоном. А щодо Усова… Певний час у нього була репутація більше скандального журналіста, ніж молодого завзятого. На мою думку, зараз його репутація кардинально інша».