Про американський та російський GQ. В американському GQ є така близька мені річ як feature well, дослівно «колодязь» – всередині кожного номеру дві або три довгі репортерські статті, робота над якими триває місяцями. У британському GQ, до якого російський набагато ближче за структурою, цього немає. Одним з моїх перших завдань стане «прорубати» такий колодязь. Я вважаю, що російський GQ – взагалі ідеальна платформа для якісної довгої журналістики.

Про гламур. Чесно і не без задоволення зізнаюся, що не розумію як значення слова «гламур» – так і ідею боротьби з ним.

Про головне. Все на світі може бути зроблено добре і погано, і кращі вияви промислового дизайну в сто раз цікавіші середніх виявів абстрактного мистецтва.

Про команду GQ. GQ працює із великим випередженням, і першим повністю «моїм» номером стане травневий, а до того часу ще багато чого може змінитися. Крім того, було б дивно, якби мої майбутні колеги дізналися про такі речі з преси, а не особисто. Можу хіба що зі впевненістю сказати, що в перший же день вб’ю колонку Михайла Ідова. Кому цікаві думки цього зануди?

Про роботу над матеріалами. Я не згоден, що в Росії немає хороших авторів. Їх десятки. Тут скоріше відсутня культура роботи з редактором – коли ви разом за три, чотири, п’ять варіантів розробляєте текст: відсікаєте зайве, вибудовуєте сценки, налагоджують структуру. А це якраз одне з моїх улюблених занять – причому незалежно від сторони.

Про плани. Я збираюся активно залучати західних журналістів, знайомих і ні, працювати на російському грунті. При цьому я радий буду тут же перестати їх використовувати, якщо російські автори виявляться на рівні. Взагалі завдання таке – щоб через рік-другий матеріали з російського GQ передруковувалися на Заході так само вільно, як західні тут. Працювати на щось менше було б нудно, чесно кажучи.

Повний текст інтерв’ю з Михайлом Ідовим – OpenSpace