ms.detector.media
Діана Дуцик
Фото: cremor.ru
06.07.2012 00:00
Газетні пазли і мовне питання
Газетні пазли і мовне питання
«Вечірній Київ» не помітив ні протестів громадськості, ні відставки Литвина та Томенка, а газета «Сегодня» назвала протести на захист української мови «языкобунтом».

Давно не гортала друкованої преси. Належу до тих, хто основну інформацію отримує з інтернету. Проте останні події в країні таки спонукали глянути, що ж написали наші газети. Цей огляд не є моніторингом. Це лише суб’єктивне прочитання деяких газет, які вийшли друком 5 липня.

Отже, найбільше зміг мене здивувати «Вечірній Київ» (наклад 306 896 прим.). Ця газета живе в іншій реальності. Коли я ні на першій сторінці, ні на інших шпальтах не знайшла нічого про останні гарячі події  ні про одіозний закон про мови, ні про мітинги, ні про відставку Литвина і Томенка, ні навіть про заяви Президента – подумала, що, можливо, купила старий номер. Але ні – на першій шпальті стояла дата  5 липня. Тема номеру – «Київ – переможець Євро», в якій автор нахвалював столичну владу.  В іншому тексті на обкладинці розповідали киянам, що вже завершено підготовку до загальноміського референдуму, за допомогою якого хочуть затвердити Генплан розвитку міста та створити муніципальну міліцію, ну, а щоб «любимые бабушки» Черновецького проголосували за ініціативи Попова, є ще й пункт про матеріальну допомогу пенсіонерам (але то вже тема для іншої публікації).

Інші видання, які потрапили мені до рук, усі в деталях переповідали сутички під Українським домом між тими, хто вийшов на захист української мови і «Беркутом», та події в парламенті. Ось лише акценти розставлені в усіх різні. Більшість видань відвели цій темі навіть по 2-3 шпальти.

Пробютівські «Вечерние вести»  (наклад 151 730 прим.) на обкладинку винесли патетичний заголовок із підтекстом  «Захистимо мову, врятуємо Батьківщину!».

На другій шпальті вміщений текст без авторства «Здравствуй, революція?», в якому є елементи пропагандистської риторики. Деякі рядки вартують цитування. Наприклад, «Мы – не Европа. Мы Януковичленд, Регионкантри, Донбасляндия. После 3 июля мы кто угодно, только не Украина. Нет государства, у которого нет собственного языка. Нет народа, который говорит на языке чужой страны». Ну, і ще такі ось дивні аналогії: «В любой другой стране  мира ты должен знать ее язык. Говори по английски в Гондурасе – тебя поймут, тебе помогут. Однако ты не можешь жить в этой стране  и использовать только английский. Никому в голову не придет сделать его вторым государственным только лишь потому, что ты не знаешь другого языка. Там есть нация, государство и родной язык. Хорошо, что в Гондурасе нет Колесниченко и Кивалова…». Можливо, така риторика і мобілізує частину опозиційного електорату. Але навряд чи дозволить долучити опозиції голоси із середовища тих, хто ще вагається, за кого голосувати.

Інший текст «Янукович «хутко зник» на цю ж тематику у «ВВ» більш поміркований і має автора.  Олександр Карпец по-своєму розставляє акценти, вважаючи чомусь відміну прес-конференції Януковича ледь не перемогою опозиції: «Пока парламентский “рукоблуд” Чечетов бахвалился, что регионали “развели всех, как котят”, активисты и оппозиция в ответ сумели-таки «сделать» Януковича, сорвав его пресс-конференцию в Украинском доме, на которой он собирался подвести итоги  предвыбороного и политического сезона. Таким образом своим «разводняком» регионалы «развели» прежде всего Януковича, с чем их всех и поздравляем…».

Автор чомусь не враховує того факту, що від опозиції більшість громадян чекають інших перемог, аніж відміна прес-конференції президента. Та й  Янукович навряд чи дуже переймається з приводу відміни прес-конференції, на якій йому б задавали не дуже зручні запитання.

Натомість прихильна до нинішньої влади газета «Известия в Украине» (наклад не вказано) про ту ж прес-конференцію пише в іншому ключі. Ось цитата із статті «Штурмовое предупреждение»: «Итоговая пресс-конференция президента обычно проходит раз в полгода – глава государства отчитывается перед журналистами за проделанную работу. Представители СМИ съезжаются со всей Украины, однако вчера запланированное мероприятие впервые не состоялось: с ночи Украинский дом заблокировали митингующие». Можна, звісно, пошкодувати журналістів, які приїхали з регіонів. Проте, по-перше, якби президент дуже хотів їм щось сказати, міг би запросити й до себе в адміністрацію, а по-друге, здається, журналісти отримали набагато більше матеріалу для роботи, аніж могли б отримати з чергової прес-конференція, навіть якщо вона буває раз на півроку.  

Друкують «Известия в Украине» і «паркетну» інформацію, зокрема про зустріч Віктора Януковича, як зазначено, «с руководством парламента и депутатских фракций». Хоча з усього «руководства» був лише віце-спікер Адам Мартинюк, про що не йдеться. А в публікації «Язык до Киева довел» –  про протести проти закону про мови у регіонах. Правда, йдеться тут і про те, що до Києва їдуть і ті, хто підтримує закон: «В Киев выехали также сторонники закона из Днепропетровска. От местного театра оперы и балета оправилось восемь автобусов с представителями Партии регионов».

В пожовтілій «Газете киевской» (наклад 115 000 прим.) паркетної інформації нема. Та й взагалі цій темі газета приділяє не так уже й багато уваги, порівняно з іншими ЗМІ. На першій шпальті – лише невеликий анонс матеріалу (тема номеру – про іпотеку). Сама стаття на другій шпальті має назву  «Язык поделили ПР и «Свобода». Підхід до теми – таблоїдний. Газета вирішила з’ясувати, хто виграв, а хто програв від прийняття мовного закону. Хоча і в такому підході є свої контексти, які потрібно розуміти. Бо, звичайно ж, – «выиграли ПР и «Свобода», як же по-іншому?

«Газета по-українськи» (наклад за тиждень 477 780 прим.), яка тепер належить людині з колишньої помаранчевої команди Олексієві Івченку, якщо вірити різним ЗМІ, вдається до репортажного стилю висвітлення подій – у першу чергу тих, що відбувалися під Українським домом. На першу шпальту вона виносить інформацію про Кличка. «Віталій Кличко надихався сльозогінного газу» –  такий заголовок відкриває першу шпальту. Будемо вважати це поки що звичайним маркетинговим ходом, адже зазвичай обкладинки з боксером Кличком продаються непогано.     

Саме в репортажі «Газета по-українськи» міститься цитата Яценюка, яка стала хітом в україномовному Фейсбуці. «У напівтемряві між протестувальників прудко ходить стрункий  чоловік у білосніжній приталеній сорочці з довгим рукавом – 38-річний Арсеній Яценюк. На ходу говорить по мобілці. Люди впізнають його за голосом і обертаються.

 Передзвони йому, передзвони,  дає комусь команду Арсеній Петрович. Зупиняється неподалік розкладачок. – Сходити в «Макдональдз»? – потягується. – давно я цієї гидоти не їв» –  ось так підловив лідера опозиції журналіст Ростислав Мисюкевич.

Є й інші цікаві деталі у репортажах журналістів «ГПУ». Ольга Москалюк у статті про Кличка та сльозогінний газ підмічає, наприклад, ось таке: «Кілька чоловік вибираються із сутички. На очах сльози. Дехто втирає їх українським прапором, зав’язаним на шиї». Або ж таке: «Повз людей двоє чоловіків котять візок із півлітровими пляшками мінералки. Продають по 15 грн». Давно ж відомо: кому війна, а кому – мати рідна.

Вдається до репортажного жанру й завжди патріотично налаштована «Україна молода» (наклад 89 332 прим.), правда, робить вона це набагато пафосніше, ніж «ГПУ». «Українці підняли голови. У боротьбі за єдину державну мову ударні загони патріотів змусили регіоналів та «Беркут» відступити» - це заголовок із першої шпальти. Перебільшення, як кажуть, це не переменшення. Проте навряд чи ВОНИ – відступили. Скільки б там Яценюк не розказував, що опозиція перемогла режим, але він таки поки що, на жаль, є більшою реальністю, аніж та ефемерна перемога, про яку мріє опозиція.

Ну, і звичайно, те, без чого «Україна молода» не була б «Україною молодою». Поки частина спільноти у Фейсбуці дивується, чому мовчить Віктор Ющенко, газета друкує його заяву, в якій колишній президент називає закон про мови нелегітимним і закликає патріотичні сили до об’єднання. Та не зрозуміло, про яке об’єднання йдеться. Адже сам він чомусь поки не готовий долучитися до інших опозиційних сил не те що б для участі у парламентських виборах, але й навіть у такому принциповому питанні як мовне.

До речі, й газета Рината Ахметова «Сегодня» (наклад 104 118 прим.) не менш передбачувана. Як же обійтись у такому питанні, як мовне, без колонки одіозного Бузини? Звісно, вона її друкує.  І, звісно, Бузина потішається: «Кто за этот закон, за того и я. Кто против, пусть трескает сало, и на мой голос не надеется. Смачного!».

«Языкобунт»  так назвала «Сегодня» свою передовицю про громадські протести на захист української мови. Цікаво, тих, хто з ініціативи регіоналів захищатиме закон Колєсніченка на мітингах, також назвуть бунтівниками, чи знайдуть якесь інше, благородніше, так би мовити, слово?

Газета Віктора Пінчука «Факти и комментарии» (наклад 437 553 прим.) більш поміркована у своїх оцінках (прикметно, що в період акції «Україна без Кучми!» такою поміркованістю вона не вирізнялася і активно виступала на захист Кучми та таврувала опозицію). Хоча тут розставляні певні акценти – на першому плані не протести громадян на захист української мови, і не відставка керівництва парламенту, а позиція президента. «Виктор Янукович: «Если не удастся стабилизировать работу парламента, надо будет переходить к процедуре досрочных парламентских выборов», – цю цитату друкують на передовиці.   

Усі видання для мене особисто виявилися передбачуваними. Прикрим є лише той факт, що читач, який постійно читає якесь одне видання, не отримує повної об’єктивної картини подій. Бо, будемо, відверті, мало хто має зможу скопом скуповувати усю пресу з розкладки, аби скласти в єдине ціле такі різні медіапазли. Ось і живемо всі – кожен у своїй реальності. 

Дані про наклади   із вихідних даних газет.

ms.detector.media