ms.detector.media
Георгій Почепцов
pedpresa.com
16.09.2012 00:00
Від інтернет-комунікацій до інтернет-покоління
Україна втратила потужний інтелектуальний генератор у вигляді книжкового світу і не дійшла до інтернет-генератора.

Інформаційні технології трансформують суспільство, не лише створюючи нові інститути, а й змінюючи саму людину. Кожна технологія (книга, газета, кіно, телебачення, інтернет) створила свої способи стабілізації й дестабілізації соціосистем. Саме тому герої минулих епох перестають бути авторитетами для сучасності. Попередні правила революцій, на кшталт захоплення вокзалів і телеграфів, в наші дні стають докорінно іншими. Телеграф геть втратив своє значення в епоху інтернету, коли кожен уже сам може виступити в ролі телеграфу.

Наслідки поширення інтернету виявилися суттєвішими, ніж очікувалося. Для індивідуальної свідомості, про що багато писав Н. Карр (див. про нього тут та його сайт – www.nicholasgcarr.com), це виявилося навіть у плані зміни функціонування головного мозку, не меншого впливу зазнала і свідомість колективна.

Карр посилається на безліч досліджень, які демонструють, що з інтернетом люди втрачають глибинні варіанти розуміння, стають поверховішими в читанні й думанні. У людей інтернету більше можливостей виконувати одразу декілька завдань. Та експерименти в Стенфордському університеті показали: зворотній бік цієї переваги в тому, що люди легше відволікаються, менше контролюють свою увагу, погіршується їхня здатність розрізняти важливу й тривіальну інформацію.

К. Несс, який очолює цю лабораторію в Стенфорді (Communication Between Humans and Interactive Media Lab) каже: «Їх усе відволікає». Втім, постає питання: чи люди з предиспозицією до роботи з багатьма завданнями ментально дезорганізовані, чи це спричинюють саме кількість завдань. Несс у відповідь каже: «Це питання на мільйон доларів, і ми не маємо на нього відповіді на мільйон доларів».

Порівняння інтернету з інформаційною технологією книги демонструє, що книга вимагає уваги, а інтернет породжує відволікання. Він повертає людину в докнижковий стан відволікання на все (мабуть, у минулому це було важливо для виживання, адже небезпека чекала повсюди).

Сучасні підлітки зацікавили дослідників тим, що зовсім не відчувають ризиків. У лабораторії Б. Кейсі в Корнельському університеті знайшли цікаве пояснення. Тінейджери не так недооцінюють ризики, як переоцінюють винагороди. Їхні центри винагороди активніші за відповідні центри інших дітей чи дорослих. Найвищою для них є повага однолітків. Як показало магнітно-резонансне дослідження мозку, вони можуть іти на більш ризиковані дії, коли знають, що хтось із однолітків спостерігає за цим.

Системи бажання і контролю, які колись працювали синхронно, в сучасної дитини розійшлися в часі. Вона не має реального досвіду життя, окрім виконання шкільних завдань. Не так було в примітивних суспільствах, де навіть мала дитина вже вміла виживати, бо практикою життя займалися вже з дитинства. До речі, людина серед усіх живих істот має найбільш тривалий період дитинства. І він тільки збільшується. Джульєтта Шекспіра, маючи тринадцять років, через рік-другий мала заводити й виховувати дітей від свого Ромео. Р. Даль із Каліфорнійського університету в Берклі запропонував хорошу метафору на цю тему: сучасна дитина отримує в руки акселератор раніше, ніж знайомиться з гальмами.

Якщо сьогодні середньою цифрою друзів на Facebook є 130, то, як виявив М. Брешірс із Корнельського університету (див. його біо – тут і тут), справжніх друзів у пересічного американця виявлено лише двоє (див. тут, а також – Brashears M E. Small networks and high isolation?: A reexamination of American discussion networks. – Social Networks.- 2011. – Vol. 33. – N 4). Причому 25 років тому їх було троє. Це відображає також відсоток людей, які ні з ким не обговорюють важливих для себе проблем. Сьогодні їх 25%, а ті ж двадцять п'ять років тому було 8%.

Цікаво й те, що Брешірс провадить дослідження для військових. Цей проект спрямований на виявлення прихованих соціальних мереж – covert social networks (CSNs). Маються на увазі мережі, що готуються до хімічних, біологічних, радіологічних чи ядерних атак (детальніше див. про цей проект тут).

Цей грант «важить» 797 тисяч доларів на три роки. Співавтор Брешірса М. Генкін розповів, як вони працюватимуть, на прикладі вивчення дій релігійної секти «Аум Сінрекьо» в Японії, що випустила газ зарин у метро в Токіо в 1995 р. Їх цікавитиме, як у цю групу відібрали вчених, як їх змусили працювати. Саме так вони збираються знайти моделі, специфічні саме для прихованої соціальної мережі терористів.

Сам професор Брешірс підкреслює, що основну проблему він убачає в контексті, що породжує тероризм, у тому, як зупинити появу нових членів, а не просто виявити тих, хто вже став терористом. Стосовно прихованих мереж він збирається досліджувати американських школярів, оскільки щодо них є чимало даних. А після цього вже займеться справжніми терористами. Ця техніка повинна дати змогу відкривати приховані соціальні мережі. Їх він визначає так: «Будь-яка група людей, яка повинна об'єднатися, щоб досягти своїх цілей і не хоче бути поміченою суспільством у цілому».

Він також каже: «Ми намагаємося замінити техніки профайлінгу, які застосовуються нині, на кращі, достовірніші методи ідентифікації терористичних осередків, які готуються до атаки масового враження. Головною ідею є підбір індикаторів, які можна знаходити пасивними методами збору інформації, що не вимагає дорогих і розвинутих розвідувальних можливостей, використавши це, щоб попередити розвідувальні агентства, що хтось планує ці деструктивні атаки». Це трохи суперечить нашим уявленням про цю роботу.

Він робить ще один крок, розкриваючи свій метод: «Найважче знайти першу людину, а потім усе значно простіше. Але методи пошуку цих перших людей ще не добре розроблені, і ми сподіваємося це змінити».

Інтернет змінює відстані між людьми. В 60-ті роки такою відстанню було 6 людей. В 2008-му – стало 5,28, а нині вже 4,7. Facebook зменшує відстані, полегшуючи революційні кроки, що продемонструвала Арабська весна.

А. Сварц цитує теоретика революцій Дж. Елстера, який запропонував чотирифазну теорію революції:

- невеличке коло активістів збирається, щоб зробити щось божевільне,

- режим карає їх, це збирає людей на підтримку цих божевільних,

- зі зростанням протестів для багатьох стає нормальним приєднуватися до них,

- протести настільки поширюються, що навіть опоненти хочуть долучитися, щоб не опинитися потойбіч історії.

А. Сварц вважає, що в перших двох кроках активно сприяє інтернет, на третьому-четвертому з'являється допомога телебачення. Але проблемою є й те, що третій-четвертий кроки неможливі без першого-другого. На другому є ще картинки з YouTube, які демонструють свавілля поліції.

Але й інтернету не дають стати неконтрольованим інформаційним майданчиком, оскільки поруч стоїть суттєво контрольована офіційна система, яка поширює свою системність і на неконтрольований простір. Наприклад, російські Anonymous, зламавши пошту російського посадовця, керівника молоді Якеменка, розкрили не лише наявність платних послуг у своїх популярних блогах, а й участь українських блогерів у підтримці політики Путіна (див. тут, тут, тут, тут і тут). Почалося викриття і власних ботів.

Скандал навколо закриття файлобмінника Ex.ua в січні 2012-го теж виявив цілу низку дивних речей. Наприклад, взагалі звичайні дії всіх дійових осіб було подано як щось надзвичайне. Адже міліція повинна боротися з піратським використанням інтернету, люди, яких це непокоїть, можуть і повинні вдаватися до протестних акцій. Як результат цього «лягли» сайти багатьох державних установ. Це все аспекти якщо не нормального, то в чомусь прогнозованого реагування.

Ненормальними є якраз те, що особливо не акцентувалося. Підкреслимо дві характеристики, які слід було взяти до уваги при оцінюванні цього інциденту. Перша – це слабкість українського державного інтернету, який спокійно блокують хакери-любителі. Коли Естонія потрапила під такий «кіберобстріл», у результаті було створено натівський центр кіберзахисту. І тепер нічого подібного не повторюється (див., до речі, чи не єдиний текст, написаний учасником атаки на урядові сайти). Щоправда, на момент закриття національний трафік одразу впав на 15%, що свідчить про справжню масовість користувачів.

Друга – це повторення моделі, наданої ззовні. За однією версією, це було вимогою МВФ для надання кредиту. За іншою – це простий повтор закриття американського файлообмінника, який відбувся за два тижні до українського, де в результаті теж були хакерські атаки на Білий дім.

Покоління-2020, за американськими прогнозами, буде інтерактивним, але з проблемами спілкування наживо (Zogby J. The way we'll be. The Zogby report on the transformation of the American dream. – New York, 2008; Luntz F.I. What Americans really want... really. The truth about our hopes, dreams,and fears. – New York, 2009). Вони проводять за межами дому-офісу менше часу, ніж будь-яке покоління до цього. Вони добре оперують індивідуальною інформацією, але не знають, як працює уряд чи економіка в цілому. Вони менше ходять у кінотеатри й менше купують музики. Тобто під «піратство» вони підводять раціональні аргументи, що їм не потрібні фільми, не здатні розважати, а музики вони не крадуть, а діляться з іншими. До речі, хороший теоретик інтернету К. Андерсон теж наголошує, що це не є крадіжкою, адже музика все одно залишається у її власника (Anderson C. Free. The future of a radical price.- New York, 2009).

Цукерберга влучно назвали найбагатшим приматологом світу. Він використав на свою користь бажання людей спілкуватися. В результаті шоста частина всіх людей має профілі на Facebook. Тому й виникають такі висновки: «Цукерберг знову перетворив на приматів групу людей, безпрецедентну за чисельністю, поширенням та активністю. Його продукт не коштує йому практично нічого у виробництві – ми самі є цим продуктом. Ми входимо на його територію, презентуємо себе настільки привабливо й цікаво, наскільки можемо, оновлюємо себе щогодини чи щодня чи навіть щохвилини, і робимо це задарма. Це не коштує йому ані цента».

Цікаві дослідження проводять у сфері онлайнових знайомств (див. тут і тут). Проблема полягає в тому, що на поверхні виявляється дуже мало інформації про людину, тож складно визначити, чи можуть стосунки з нею бути тривалими. Вирішення конфліктних ситуацій дозволяє цим парам прогнозувати, як довго вони протримаються разом. Підхід фірм, які зводять разом екстравертів із екстравертами, а інтровертів із інтровертами, а також за їхніми вподобаннями, не спрацьовує.

Інтернет виявляється силою в руках того, хто сильний і в інших сферах. Якщо ми, як і Росія, вже втратили здатність створювати власні комп’ютери, телевізори чи мобільні телефони, то про які можливості можна казати? Інтелектуальний занепад автоматично привів і до занепаду технічного. І те, що ми користуємося комп’ютерами, ні про що не свідчить. Це чужі вміння, а не наші. До речі, й Арабська весна у вигляді інтернет-революцій теж відбулася не в найсильніших країнах. Вони теж є лише споживачами, а не творцями цього комп’ютерного світу.

Інтернет надає великі переваги. Але ще більші переваги приховано через недопущення в інтернет того, що захищено авторським правом. Книжковий світ і надалі залишається потужним інтелектуальним генератором. А його Україна вже втратила. Тобто вона не дійшла до інтернет-генератора, втративши книжковий. При цьому як мантра завжди повторюється фраза, мовляв, усе можна прочитати в інтернеті. Але це велика неправда.

Україна є, та лише як об'єкт. Свої суб'єктні характеристики вона втратила чи втрачає. Це стосується як науки, так і політики. Річ не в тім, що люблять сильних. Можна бути не сильним, але розумним. Та коли немає ні того ні того, залишається виконувати функції об'єкта.

ms.detector.media