Як українська школа адаптується до цифрових загроз і яке місце в ній курсу «Медіаграмотність», «Детектор медіа» поспілкувався з заступником міністра освіти і науки України Дмитром Завгороднім під час національного форуму «Майбутнє, яке обираємо ми!».
— Дмитре, згідно з дослідженням КМІС, 65% опитаних підлітків отримують інформацію про професії з соціальних мереж. Чи вважаєте ви медіаграмотність необхідною частиною здатності школяра зробити усвідомлений професійний вибір? І що в цьому напрямку має робити школа та профільна освіта?
— Освіта взагалі розвиває критичне мислення. У вересні були представлені результати міжнародного дослідження якості освіти PISA-2025. Воно оцінює різноманіття компетентностей учнів віком до 15 років щодо читання, математичних компетентностей, природничих знань. Що таке читання в розумінні міжнародних досліджень? Це якраз уміння аналізувати інформацію, порівнюючи її між собою, знаходити взаємозв’язки, суперечності тощо. Це те, що ми часто називаємо практичним застосуванням критичного мислення. З міжнародних досліджень ми бачимо, що недостатньо, коли ця навичка присутня у людей на високому рівні у випадку, якщо інші навички на низькому. Необхідна достатньо висока кореляція між здібностями в різних дисциплінах і цим критичним мисленням. Окремий курс із медіаграмотності точно є корисним і має сенс, але не він є основою формування навичок критичного мислення. А саме якісна загальна освіта: і математична, і природнича, і гуманітарна. Тому що, вивчаючи умовно зарубіжну літературу, ви розвиваєте ту саму медіаграмотність і критичне мислення, як і на окремому курсі з медіаграмотності.
— ШІ зараз дає короткі чіткі відповіді на запити, й це може задовольняти інтереси, але не спонукати дітей іти за першоджерелами та перевіряти цю інформацію. Які інструменти та підходи МОН бачить ключовими у навчанні підлітків критично оцінювати інформацію, розпізнавати ШІ-маніпуляції та дипфейки тощо?
— Це наскрізні навички, передбачені державним стандартом Нової української школи як для базової, так і для старшої ланки. Тобто йдеться не про разову лекцію від учителя інформатики на тему дипфейків. До речі, окремий розділ міжнародного дослідження PISA свідчить, що українські учні володіють цифровими компетентностями на рівні, вищому за середній, а вміння аналізувати інформацію є невіддільною частиною цих умінь.
Ми переконані, що медіаграмотність варто інтегрувати не як окремий урок, а як щоденну роботу кожного педагога в межах будь-якої дисципліни. Якщо навчальні завдання дозволятимуть використання штучного інтелекту, а вчитель фокусуватиметься не на фінальному результаті, а на самому процесі мислення дитини, від цього виграють усі.
Наприклад, під час нещодавнього форуму Тимофій Милованов із Київської школи економіки поділився їхнім досвідом. У КШЕ заохочують студентів виконувати завдання за допомогою штучного інтелекту, але просять додавати повний лог взаємодії з ним: які запити формулювали та які завдання ставили системі. Зрештою, оцінюють не фінальний текст, який у всіх плюс-мінус однаковий, а саме логіку роботи з технологіями — наскільки креативно та глибоко студент зумів використати ці цифрові можливості.
— Курс із медіаграмотності з’явився серед модельних програм для нової профільної школи для 10—11 класів, але він належить до варіативної складової. Чи не запізно починати системно говорити з дітьми про медіаграмотність лише у старшій школі? І чи достатньо, на вашу думку, залишати цей курс предметом вибору, а не забезпечити системне навчання медіаграмотності для всіх школярів раніше?
— Я взагалі не вважаю, що медіаграмотність має бути окремим обов’язковим предметом. Це радше курс на вибір для тих, хто прагне глибше зануритися в тему. Актуальні події та новини з учнями мають обговорювати вчителі історії, правознавства, громадянської освіти чи української мови. Сама лише дискусія з дорослими на серйозні теми в межах різних дисциплін розвиває критичне мислення значно ефективніше за будь-що інше. Суть у тому, що якісна загальна освіта автоматично робить людину медіаграмотною за замовчуванням (by default).
— У такому разі які програми для підвищення кваліфікації самих викладачів передбачені у контексті розвитку медіаграмотності?
— Педагоги самі обирають напрями підвищення кваліфікації. Це компетентні фахівці зі спеціальною освітою, яким суспільство довіряє навчання дітей. Оскільки ми покладаємося на їхній професіоналізм, то й вибір програм залишаємо за ними. До слова, курси з цифрової грамотності, штучного інтелекту та роботи з онлайн-платформами зараз є найбільш затребуваними та популярними.
Ба більше, українське вчительство почало дискутувати про медіаграмотність значно раніше, ніж ця тема стала мейнстримом серед журналістів чи урядовців. Педагоги щодня працюють із молоддю і першими помічають ризики, пов’язані з соцмережами чи шкідливим контентом. Не варто їх недооцінювати.
Щороку держава спрямовує фінансування [субвенцію] на підвищення кваліфікації. Ми надаємо безліч можливостей — як безплатних, так і платних, які покриваються цими коштами. На відміну від багатьох інших професій, для вчителів установлено обов’язковий обсяг годин навчання протягом п’яти років. Водночас вони мають повну свободу вибору конкретних тем. Єдина фіксована вимога — обов’язковий блок, присвячений роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Цей напрям надзвичайно важливий, і раніше його бракувало. Усі інші години вчитель розподіляє на власний розсуд, залежно від своїх інтересів.
— Чи є у Міністерстві якийсь KPI, коли можна оцінювати медіаграмотність учителів та учнів і простежити тенденції її зміни?
— Критичне мислення в межах читання оцінюється міжнародними дослідженнями — і це, власне, і є медіаграмотністю. Йдеться про здатність людини аналізувати інформацію, робити висновки, відрізняти факти від вигадок, помічати суперечності та якісно засвоювати почуте чи прочитане. Такі оцінювання кожні три роки проводяться по всьому світу. Попри війну, Україна регулярно бере в них участь.
Створювати додаткове внутрішнє дослідження немає сенсу, адже ми не матимемо бази для порівняння — хіба що зіставляти власні результати з попередніми через три роки. Наша ж мета й зобов’язання у межах євроінтеграції — отримувати саме референтні, міжнародно порівнювані дані. Тому вже з наступного року ми долучаємося до міжнародного дослідження цифрових навичок учнів восьмих класів, яке охоплює всі країни Європейського Союзу.
Раніше ми вже аналізували рівень цифрової грамотності освітян спільно з Міністерством цифрової трансформації. Це відбувалося перед запуском масових навчальних програм на платформі «Дія. Освіта», де велика кількість педагогів пройшла тестування «Цифрограм». Проте національні зрізи не замінять міжнародних проєктів, де критерії та перевірка моделей значно суворіші. Участь у глобальних програмах дозволяє порівняти наші показники з іншими референтними країнами, чітко побачити власні координати й рухатися в загальносвітовому системному руслі.
— За якими конкретними критеріями МОН оцінюватиме рівень критичного мислення українських випускників через 3—5 років?
— Нам би хотілося, щоб за результатами міжнародного дослідження PISA у наступних роках в Україні зменшилася частка учнів, які не досягають базового рівня читацької грамотності (йдеться про перші два рівні з п’яти). Наразі цей відсоток зростає, переважно через низькі показники школярів із сільської місцевості. Утім, така тенденція спостерігається майже в усьому світі — загальний спад триває вже шість років поспіль. Спершу це пояснювали пандемією ковіду, проте негативна динаміка збереглася навіть після повернення європейських країн до очного навчання.
В Україні за останні три роки це зниження показників не є статистично значущим. Ми вважаємо великим досягненням в умовах війни те, що за природничими компетентностями падіння взагалі відсутнє, а за іншими напрямами воно коливається в межах статистичної похибки. Водночас похибка похибкою, але ми говоримо про величезну кількість українських дітей — понад 45% учнів не досягають базового рівня за міжнародною класифікацією.
Наше ключове завдання — скоротити цей показник до цільового орієнтира Європейського Союзу, який становить 20%. Саме на це спрямовані всі зміни у сфері базової середньої освіти в Україні, включно з розвитком критичного мислення, медіаграмотності та читацьких компетентностей.
