Ключові висновки

Протести липня — серпня 2026 року стали другим циклом масових вуличних акцій в Україні за час повномасштабної війни. В обох випадках найпомітнішою рисою була мережева мобілізація учасників в умовах, коли право на протест для певних людей (наприклад, військовослужбовців) є обмеженим, а демократичні правові й інституційні механізми, наприклад, вибори, тимчасово неможливі.

Дискусія в соцмережах була зосередженою на ексміністрі оборони Михайлі Федорові. Із 3777 проаналізованих публікацій у X, тредсі, тіктоку та мережі Bluesky лише у 1,6% згадували відставку всього Кабміну як таку; натомість у 42% публікацій виступали за повернення Михайла Федорова на посаду очільника Міноборони України. Про обґрунтованість чи виправданість звільнення Федорова, реформи інституцій чи цивільного контролю йшлося лише приблизно у 10% публікацій із тих, у яких висловлено підтримку протестів.

Критика Зеленського була вагомою, втім, не панівною темою. Президента критикували у 18% всіх аналізованих публікацій, однак лише 19% дописів на підтримку протестів одночасно містили й критику Зеленського. Основний мотив критичних публікацій полягав у браку комунікації та пояснень низки кадрових рішень.

Вступ і контекст

12 липня 2026 року президент Володимир Зеленський оголосив про намір оновити Кабінет Міністрів і запропонував прем’єр-міністерці Юлії Свириденко перейти на іншу посаду, що фактично розпочало процес відставки уряду. 14 липня Верховна Рада підтримала її звільнення з посади прем’єр-міністра. Увечері 15 липня, слідом за відставкою уряду, міністр оборони Михайло Федоров, який очолював відомство з січня 2026 року, опублікував список, що встигла зробити його команда за пів року.

Уже у четвер 16 липня почалися вуличні протести на площі Івана Франка біля Офісу Президента в Києві та в переважній більшості обласних центрів України, учасники яких негативно сприйняли відставку Федорова. Протестувальники вийшли з саморобними картонними плакатами, як і у липні 2025 року, коли відбулися протести проти обмеження незалежності антикорупційних інституцій, НАБУ та САП, які тоді назвали «картонковий Майдан», а протестувальників — «люди з картонками».

Спершу протестувальники закликали до повернення Федорова на посаду міністра оборони, а невдовзі додалася вимога відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. 21 липня Зеленський звільнив Олександра Сирського і 22 липня призначив на його місце генерал-майора Михайла Драпатого. Верховна Рада під час голосування за склад нового Уряду 16 липня, який очолив Сергій Корецький, не голосувала за кандидатури міністра закордонних справ і міністра оборони, які за конституцією має вносити, проте не вніс на розгляд парламенту президент.

Враховуючи це, частина протестувальників виходила на вулиці з ключовою вимогою щодо повернення Федорова до Міноборони. 27 липня Володимир Зеленський в інтерв’ю Sky News сказав, що кадрові рішення в оборонному секторі були спрямовані на усунення проблем у взаємодії між міністерством оборони та командуванням Збройних Сил (ЗСУ), а також на забезпечення єдності у розв’язанні ключових завдань під час війни. «З усією повагою до Сирського і Федорова, вони мали працювати разом».

31 липня пройшла хода «За діалог і реформи» — DW оцінило кількість її учасників у «щонайменше декілька тисяч». У Києві маршрут пролягав від пам’ятника Тарасу Шевченку через Хрещатик до площі Івана Франка. У той же день на протестну ходу, як пише NV, вийшли у Львові, Вінниці, Рівному, Харкові, Дніпрі, Чернівцях, Запоріжжі, Кропивницькому й Одесі. А сам ексміністр написав у той же день подяку учасникам акцій у тредс: «Не зраджу. Дякую».

Увечері 18 серпня Михайло Федоров опублікував відеозвернення, в якому заявив, що «демократія не може бути заручницею Росії», закликав шукати «законний, безпечний і реалістичний механізм» відновлення виборів навіть у разі затяжної війни й виступив з ширшою критикою системи ухвалення кадрових рішень під час війни. 19 серпня 2026 року Верховна Рада України за поданням Президента Володимира Зеленського 312 голосами призначила Євгенія Хмару новим очільником Міноборони.

Слова Федорова про необхідність виборів викликала хвилю критики з боку експертів, активістів, політиків. А 23 серпня президент Володимир Зеленський прокоментував можливість виборів. Він сказав, що йому неодноразово пропонували провести вибори під час воєнних дій, а він — просив у партнерів допомогти створити умови, щоб їх провести. Проте гарантій безпеки проведення виборів, можливості проголосувати військовим, українцям на прифронтових територіях і за кордоном, як казав Зеленський, ніхто не надав. «Вибори просто зараз — це цунамі для держави, яке розколе Україну. Тому моя стратегія — довести країну до закінчення війни та зберегти незалежну і суверенну державу», — сказав Володимир Зеленський.

Увечері 19 серпня один з організаторів акції протесту у Києві, ветеран Дмитро Козятинський, написав у Х, що на його думку протести «були саме за діалог і реформи, а не за персоналії», втім комунікацію між владою та суспільством налагодити не вдалося. Як головний здобуток він визначив відставку колишнього головкома ЗСУ Олександра Сирського та побажав успіхів новому міністру оборони Євгенію Хмарі. Організатори й активні учасники протестів у інших містах, наприклад, у Дніпрі, також висловилися у Х, що протести продовжувати не варто.

Це вже другий цикл масових вуличних протестів в Україні за час повномасштабної війни. Перший відбувся у липні 2025 року проти обмеження незалежності НАБУ і САП. Тоді на піку, 23 липня, за оцінками видання Texty.org.ua, лише у Києві на протести вийшли 10—16 тис. людей, а акції охопили щонайменше 20 областей. В обох випадках ідеться не про мобілізацію довкола політичної партії, а про реакцію суспільства в умовах воєнного стану на зміни в уряді та, зокрема, звільнення міністра оборони, коли звичні для мирного часу правові й інституційні механізми, наприклад, вибори, є тимчасово недоступними.

Без можливості провести процедуру зміни влади, як сказав ректор KSE Тимофій Брік, і за відсутності формалізованих ротацій і комунікації з боку влади про кадрові рішення (або їх відсутність), вуличні протести та реакції у соцмережах є тими обмеженими механізмами й каналами реагування на дії влади та методами створення суспільного тиску. З такої точки зору протести і у 2025, і у 2026 році можна розглянути як приклад того, як в Україні реалізуються механізми демократичної участі громадян за відсутності виборів під час війни.

Методологія дослідження

Джерельною базою для дослідження став набір із 3777 публікацій у X (колишній твіттер), тредс, мережі Bluesky і тіктоку, які створили користувачі з тисячею та більше підписників від опівночі 12 липня до 10 ранку 3 серпня 2026 року. А також публікації на цих платформах користувачів, які мають менше підписників, але їхні окремі дописи, що відповідали критеріям пошукового запиту, отримали тисячу й більше переглядів або реакцій. Такий підхід до критеріїв забезпечив аналіз помітних і потенційно найвпливовіших публікацій у аналізованих соцмережах.

Пошуковий запит у аналітичній системі YouScan формувався з двох пар ключових слів: «Федоров / міністр» і «Федоров / протест». Семантика пошукового запиту у YouScan дозволяє уточнювати положення та розміщення окремих слів у реченні чи дописі відносно один одного. У кожному випадку у видачу потрапили публікації, де ключові слова кожної групи були на відстані від одного до трьох слів одне від одного. Це фокусування на постаті Михайла Федорова відображає ключові тези аргументації організаторів і учасників протестів.

Таке формулювання пошукового запиту, на думку авторів дослідження, дозволяє більше, порівняно з більш широкими і відстороненими пошуковими запитами, втілити мету дослідження: проаналізувати репрезентацію протестів липня-серпня 2026 року, однієї з найтриваліших і наймасовіших акцій українського суспільства в умовах війни. Та доповнює інші, зокрема, соціологічні аналізи протесту.

Мета дослідження: проаналізувати цифрову репрезентацію та форми протестного потенціалу українського суспільства в умовах війни на основі контенту тредсу, тіктоку, мережі Bluesky і X щодо звільнення Михайла Федорова.

3777 публікацій, що потрапили до датасету, становлять 1% від усіх публікацій, які відповідали параметрам пошукового запиту та відображалися у системі YouScan за вказаний період збору даних (12.07 — 03.08.2026). У набір даних потрапило 39% усіх публікацій від користувачів у охоплених соцмережах, які мають понад тисячу підписників. Решта 61% даних — це публікації з профілів, що мають менш як тисячу підписників, але отримали 1000 та більше переглядів і/або реакцій.

Серед акаунтів на різних платформах, чиї дописи потрапили до набору даних, були акаунти як інтернет-медіа, блогерів чи лідерів думок, так і звичайних користувачів, спеціального відбору чи фільтру за цим критерієм не було. У фокусі аналізу були тексти дописів без аналізу коментарів під ними.

Розподіл публікацій за соцмережами. У 3777 повідомленнях із Bluesky, тредсу, тіктоку й X за ключовими словами «міністр», «Федоров», «протест». Дані охоплюють період від 12.07 до 03.08.2026, їх надала компанія YouScan

Первинну обробку даних здійснювали за допомогою великої мовної моделі Gemma 4 на 26 мільярдів параметрів. Ми сформулювали 20 категорій для аналізу даних, що містили переважно бінарні відповіді на запитання (так / ні) та стосувалися згадок відставки Кабінету міністрів України поряд із відставкою міністра оборони, згадки протестів, обговорення прийняття й заперечення звільнення Михайла Федорова та ставлення до його повернення на посаду, наявність у публікаціях критики Володимира Зеленського, наявність інформаційних кампаній за і проти протестів, «замовників» чи організаторів протестів, структурування аргументів на підтримку та проти протестів. Потім ми верифікували результати й опрацьовували повідомлення з соціальних мереж, щоб уточнити неточності роботи великої мовної моделі при первинній обробці даних.

Обмеження дослідження. Платформа YouScan не надає без додаткових налаштувань доступ до публікацій із фейсбуку. А використання іншого джерела могло вплинути на валідність результатів. Що зрештою і обумовило фокусування дослідження на «мікроблогінгових платформах»: Bluesky, Threads, X і відеоплатформі Tiktok.

Дослідження не включає інші, крім чотирьох указаних вище соцмереж і платформ, таких як Telegram, Facebook чи YouTube, на яких також відбувалися обговорення кадрових змін. І, відповідно, не претендує на вичерпну картину онлайн-дискусії про протести. Проте воно дозволяє описати видимий сегмент дискусії про протести серед молоді. Молодь, за словами ректора Київської школи економіки Тимофія Бріка, становила близько 60% учасників протесту. За даними рекламної агенції Uamaster, станом на 2025 рік в Україні у тіктоку, інстаграмі й тредсі відносно більша (близько 50—58%) частка аудиторії віком 18—34 порівняно з ютубом чи фейсбуком (21—24%).

Особливості та відмінності контенту між аналізованими соцмережами

Розподіл публікацій між платформами нерівномірний і сам по собі впливає на характер контенту в аналізованому наборі даних. З Х (екствіттер) до вибірки потрапило майже 2943 з 3777 публікацій, тобто близько 78% дописів, тому він може бути названий місцем мобілізації користувачів, готових до участі або для обговорення протестів.

Найбільш поширений стиль взаємодії користувачів Х із контентом — це репости, і також на цій платформі зафіксована відносно найбільша частка критичних щодо Федорова висловлювань (13% проти 2—3% у тредсі й тіктоку та жодного випадку критики у Bluesky). У тіктоку, попри порівняно невелику кількість дописів (246), частка публікацій, де безпосередньо йдеться про перебіг протестів, найвища серед усіх чотирьох мереж — 71% проти 59% у тредсі й 55% у Х, що узгоджується з форматом коротких відео, орієнтованих радше на заклик та мобілізацію до участі у конкретних протестних акціях. Bluesky представлений лише 28 публікаціями і радше є простором для окремих впливових голосів, військових експертів чи іноземних коментаторів, тому в дослідженні є обмежена кількість інтерпретацій контенту з цієї платформи.

Що кажуть соцопитування про протести та їх учасників

Потрібно враховувати також суспільний контекст, у якому відбувалася поточна протестна мобілізація: готовність українців критикувати владу під час війни з часом має тенденцію зростати. Згідно з опитуванням КМІС у жовтні 2025 року (було опитано 1008 респондентів методом телефонного інтерв’ю, з похибкою 4.1% та довірчим інтервалом 0.95), частка респондентів, які вважають, що дії влади можна або слід критикувати, зросла з 81% у 2024 році до 90% у 2025-му, а частка тих, хто вважає, що владу взагалі не можна критикувати під час війни, впала з 13% до 8%. Водночас більшість респондентів (58% із цих 90%), опитаних восени 2025 року КМІС, вважала, що критика має бути «виваженою і конструктивною, щоб не розхитувати ситуацію в країні». Наскільки стійким є запит на залученість громадян до демократичних процесів, показують і раніші загальнонаціональні опитування: попри війну, 63,9% респондентів називали демократію найбажанішим устроєм для країни (Фонд Демініціатив, 2023, опитано 2024 респондентів методом face-to-face, похибка 2,3%).

Резонанс протестів, що відбувалися у липні-серпні 2026 року, підтверджують і поточні опитування громадської думки. У опитуваннях різних соціологічних компаній частина респондентів, від 62,5% («Соціс», липень–серпень, 2000 респондентів, метод особистого інтерв’ю з використанням планшетів, похибка 2,6%) до 72% (група «Рейтинг», 20—21 липня, 1000 респондентів, опитаних методом комп’ютеризованого телефонного опитування, похибка 3,1%), не підтримали відставку Федорова, а понад 57% підтримували протести проти цього рішення.

Протести і у 2025, і у 2026-му формувалися не «згори», через партії чи громадські організації, а «знизу», через соціальні мережі. За інформацією з опитування учасників протесту на площі Івана Франка 30 липня 2025 року, проведеного Центром соціологічних досліджень KSE серед майже 400 учасників, половина опитаних (50,3%) прийшла на акцію після публічних закликів блогерів і публікацій у медіа, ще 30,4% — під впливом дописів знайомих у соцмережах. Тобто соціальні мережі виступають у подвійній ролі: як канал висвітлення подій і як інструмент мобілізації та формулювання вимог учасниками.

Опитування KSE у липні 2026-го цінне тим, що дає порівняти «портрет» безпосередніх учасників акцій протесту, принаймні у Києві, з показниками попереднього дослідження за 2025 рік. Наше власне дослідження не містить інформацію з соціальних мереж за 2025 рік і не аналізує події того літа, однак схема мобілізації учасників обох хвиль подібна, тому порівняння портретів і мотивів їхніх учасників додає важливий контекст для інтерпретації протестів 2026 року.

У 2025 році очне опитування 387 учасників на площі Івана Франка (проведене 30 липня, напередодні голосування Ради за законопроєкти щодо відновлення незалежності НАБУ і САП) зафіксувало медіанний вік учасників 27 років, 56,7% жінок, 74,9% працевлаштованих і 27,4% студентів. Теза про «студентський» протест у 2025 році виявилася радше перебільшенням. Порядок денний тоді не концентрувався довкола однієї теми. Найчастіше згадувані відповіді на відкрите запитання про мету участі були такими: домогтися незалежності НАБУ і САП (21,4%). Інші мотиви — бажання показати присутність і солідарність (15,8%), висловити активну громадянську позицію (14,2%) та запобігти авторитаризму (11,3%).

Анкетування у липні 2026 року (близько 250 респондентів, опитаних дистанційно через розсилання анкет у групи в телеграмі й фейсбуці) поки не оприлюднене повністю, але про результати розповів ректор KSE Тимофій Брік. Воно фіксує певні зміни серед учасників акцій, принаймні у Києві. Протест «помолодшав»: частка вікової групи 18—24 років зросла приблизно з 40% до 60%, типовий учасник — 20—25 років. Зросла й частка жінок — до 65% проти 55% у 2025-му, а 65% опитаних — це ті, хто виходив на протести й раніше. Рівень працевлаштування залишився високим — 73%, що спростовує тезу, яку наводить Брік, про образ протестувальників-«безробітних» що у 2025, що у 2026 році.

Утім, ключова відмінність — не демографічна, а мотиваційна. Якщо 2025-го серед п’яти приблизно рівнозначних мотивів участі в протесті жоден не набирав більше чверті відповідей, то у 2026-му 40% опитаних назвали головною метою повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони, 37% — бажання «показати владі позицію суспільства» і 20% — вимога відставки головкома ЗСУ Олександра Сирського. 80% анкетованих у 2026 році зазначали, що припинили б протестувати, якби Федорова повернули на посаду. Такі дані, за словами Бріка, узгоджуються з загальнонаціональними опитуваннями. Також Брік описує це явище як повторення «пастки персоналій», коли кожне нове покоління протестувальників мобілізується «за» або «проти» конкретної людини (наприклад, Ющенко та Янукович у 2004-му), а не довкола інституційних змін. Таке анкетування, як зазначають самі дослідники з KSE, має методологічне обмеження: на анкету переважно відповідають найбільш активні учасники, тобто «активісти серед активістів», а не протестувальники загалом.

«Федорова вирніт!» як ключова вимога протестувальників, яка затінила відставку уряду

Коментар у формулюванні «Федорова вирніт!» набрав найбільше вподобань під дописом ексміністра у тредс зі словами: «Не зраджу. Дякую» після ходи мітингувальників 31 липня. У аналізованих публікаціях згадки відставки уряду були тлом для обговорення відставки самого Федорова та протестів. Згадки відставки всього Кабінету міністрів України, а не лише Федорова, становили лише 1,6% від аналізованих публікацій у X, тредсі, Bluesky і тіктоку. Коли в аналізованих публікаціях про відставку уряду згадували, то робили це разом зі згадкою Федорова у формулюваннях на зразок: «Відставка міністра Федорова в рамках зміни всього українського уряду», «Рада планує голосувати за новий Кабінет міністрів 16 липня, Зеленський не буде вносити кандидатуру Михайла Федорова на посаду міністра оборони», «У Львові другий день поспіль проходить акція проти рішення президента Володимира Зеленського не вносити кандидатуру Михайла Федорова на пост міністра оборони після відставки українського уряду» тощо.

Кількість і вага дописів за ключовими категоріями аналізу у кожній з аналізованих соцмереж (X, TikTok, Threads, Bluesky) за даними YouScan. Візуалізація — Claude

Автори аналізованих публікацій найбільше фокусувалися на обговоренні протестів і того, що Федорова не можна звільняти або потрібно повернути на посаду міністра оборони. Про протести як такі згадано у 1663 (або трохи більш як 56%) з аналізованих 3777 публікацій. А тези проти звільнення чи повернення Федорова на посаду міністра оборони висловили у 1589 публікаціях, тобто у 42% аналізованих дописів.

У повідомленнях, де критикували відставку Михайла Федорова, домінувало урівнювання його відставки з погіршенням обороноздатності України. Зокрема, у Bluesky воєнний коментатор Густав Грессель поширив публікацію «Української правди» з наступним коментарем: «Так програють війни. Зеленський не номінуватиме Федорова на міністра оборони [у новому уряді]».

Публікація Густава Гресселя у блюскай від 15 липня 2026 року

Проти відставки Михайла Федорова висловилися у 1313 публікаціях, що становить 34,5% від аналізованого набору даних. Тези й аргументи на підтримку Федорова можна згрупувати у 5 кластерів. До найбільшого належать тези про Федорова як ефективного міністра та заклики «не руйнувати те, що працює». Такі заклики в аналізованому датасеті різними словами висловили 1145 разів. Заклики повернути чи не звільняти Федорова з посади міністра оборони висловили у 540 публікаціях. Ще у 206 публікаціях про Федорова на посаді міністра говорили як запоруку проведення реформ у Міноборони та впровадження інновацій, а у 24 — як борця із корупцією.

Кластери аргументів на підтримку Михайла Федорова у 1313 дописах із 3777 публікацій у X, TikTok, Threads, Bluesky за даними YouScan. Візуалізація — Claude

Критика Федорова

Критика Михайла Федорова була у 407 публікаціях (10% публікацій), які тематично непросто згрупувати до визначених тем, тому більшість повідомлень із критикою після верифікації дослідниками були кластеризовані «без чіткої категорії» (див. інфографіку нижче). Серед предметних аргументів критики на адресу ексміністра були закиди Федорову у невідповідності посаді міністра оборони. Як аргумент наводили те (у 49 дописах), що Федоров не має військового досвіду, начебто є корумпованим, за час перебування на посаді міністра оборони не реформував процедуру мобілізації, а його ініціативи є «перепакуванням» чужих ідей. У 30 публікаціях Федорова звинуватили у невиконанні обіцянок щодо реформи мобілізації чи у порушеннях прав людей із боку працівників територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Ще у 38 публікаціях Федорова звинувачували в тому, що він запізно використав зв’язки з Ілоном Маском для зупинки доступу росіянам до системи супутникового інтернету Starlink і винен у витраті державних грошей на непроривні проєкти штучного інтелекту, як «Дія.AI». У 8 публікаціях про Федорова писали як про «креатуру Заходу» в дусі російської пропаганди, яка пише про «зовнішнє управління» Україною.

Кластери аргументів критики Михайла Федорова у 407 дописах із набору даних у 3777 публікаціях у X, TikTok, Threads, Bluesky за даними YouScan. Візуалізація — Claude

Якщо порівнювати аргументи на підтримку Федорова та його критиків, то основна відмінність у тому, що аргументи на підтримку Федорова є ідеологічними і наповненими надією, а проти — «компромативними». Перебування або повернення Федорова на посаду пов’язують із реформами у системі оборони та шансами України достойно завершити війну з Росією. Тоді як критика Федорова базується на інтерпретації фактів його біографії. Прихильники Федорова писали, що він є ефективним і інноваційним міністром, який бореться з корупцією. Опоненти ж апелювали до того, що він ніколи не був військовослужбовцем, від 2019 року був частиною влади й до призначення в уряд був не так представником ІТ, як інтернет-маркетингу. Інтенсивність поширення аргументів на підтримку чи проти Федорова породила публікації у соцмережах, що, мовляв, за і проти Федорова ведеться інформаційна кампанія, яку фінансово підтримують різні групи впливу. У прихильних до Федорова публікаціях писали, що його підтримують широкі категорії суспільства, як молодь, військові, волонтери, ветерани, свідомі громадяни чи громадянське суспільство.

Ті, хто критикував ексміністра, частіше називав імена тих, хто докладається до інформаційної підтримки Федорова, і згадував бізнесменів Олега Гороховского й Олександра Конотопського, волонтерку Марію Берлінську, ветерана, одного з ініціаторів «картонкових протестів» проти спроби урізати повноваження НАБУ і САП у 2025 році, який активно координував протести зараз, Дмитра Козятинського, волонтерів та ексзаступників Федорова Сергія Стерненка і Сергія Бескрестнова (Флеша) та медійних персон (Наталію Мосейчук, Раміну Есхакзай, Олену Мандзюк, Василя Тимошенка й Олексія Дурнєва).

Називання можливих опонентів чи замовників інформаційної кампанії проти Федорова серед прихильників ексміністра звели до телеграм-каналу «Труха Україна». Про нього згадував у своїх дописах блогер та ексрадник Федорова у Міністерстві оборони Сергій Стерненко. Інші прихильники Федорова називали тих, хто начебто платить цьому телеграм-каналу за дискредитацію Федорова розмитими формулюваннями: «власниками з двох політичних сил», «внутрішніми акторами», «старою гвардією», «провладними ресурсами», «Москвою», тощо.

Публікації противників відставки Федорова і прихильників протестів у майже 18% із аналізованих публікацій також містили критику Володимира Зеленського.

Критика Зеленського

У досліджуваному наборі даних із 3777 дописів критика президента була зафіксована у 669 публікаціях, або майже 18%. Водночас цю категорію не варто автоматично ототожнювати з позицією протестувальників. З 669 критичних дописів 321 згадував протести, а 212 прямо їх підтримували. 19% із 1102 публікацій на підтримку акцій протесту містили виразну критику президента. Отже, протестний дискурс не був суто антипрезидентським: частина прихильників акцій зосереджувалася на підтримці Михайла Федорова, відставці Олександра Сирського чи описі самих протестів, не переходячи до оцінок Зеленського. Водночас у тій частині дискусії, де президент ставав об’єктом критики, кадрове рішення подавалося як прояв значно глибших проблем у відносинах між владою і суспільством.

Серед 669 критичних до Зеленського публікацій 474 були репостами, а ще 55 — доповненими репостами, тобто містили думки тих, хто репостив. Таким чином, 79% критичних публікацій становило повторне поширення вже сформульованих тез. Це пояснює високу видимість кількох однакових аргументів і породжує припущення про скоординоване їх поширення.

Дані дають змогу радше реконструювати домінантні аргументи, за допомогою яких учасники онлайн-дискусій пояснювали рішення Зеленського розпустити Кабмін, наслідки відставки Федорова чи конфлікт між Федоровим і Сирським.

Пік критичних повідомлень припав на день початку протестів 16 липня, коли було опубліковано 184 із 669 таких дописів. Це свідчить про переважно реактивний, але і блискавичний характер початкової дискусії: вона виникла як відповідь на подію та ще не встигла трансформуватися у детальну програму дій чи глибші рефлексії щодо кадрових змін, але вже спонукала користувачів соцмереж діяти.

Найпомітнішим мотивом у дописах прихильників протесту була відсутність зрозумілого пояснення кадрового рішення та належної комунікації з суспільством. У повторюваних формулюваннях ішлося, що президент «продовжує ігнорувати свій народ», що саме брак комунікації спричинив кризу, а держава внаслідок цього виглядає дезорієнтованою. Ця претензія була сконцентрована у короткому протестному гаслі «Зеленський — поясни!». Його адресатом був не уряд, парламент чи Міністерство оборони, а президент, якому приписували і саме рішення, і обов’язок пояснити або скасувати його. Брак офіційного пояснення залишив інформаційну прогалину, яку користувачі заповнювали припущеннями про особисті мотиви Зеленського, його небажання «поступатися», залежність від оточення, конфлікт між Федоровим і Сирським або прагнення зберегти контроль над фінансовими потоками.

Так, в одному дописі небажання повернути міністра пояснювали характером президента і його неготовністю визнати помилку, а в іншому — ймовірним прагненням відновити ручний контроль над оборонним бюджетом. За відсутності загальновизнаного пояснення причин і процедури рішення версії подій конструювалися через особисті преференції, характери або інтереси.

Показовим є допис від 1 серпня одного з організаторів акцій протесту, ветерана Дмитра Козятинського. У дописі Козятинський підсумував першу мирну ходу, що відбулася 31 липня, і назвав відсутність комунікації «інституційною проблемою». Повторивши тезу, що для завершення акцій протесту Зеленський має вдатися до конкретного кадрового кроку — повернення Федорова до Міністерства оборони.

У цьому проявляється ключова особливість протестної аргументації: її діагноз нерідко був системним, тоді як рецепт залишався персоналізованим. Теза «президент створив цю кризу і має її розв’язати» додатково персоніфікувала відповідальність: конфлікт описувався не як наслідок непрозорої процедури ухвалення рішень, слабкого парламентського контролю чи відсутності механізму консультацій, а як помилка однієї людини, яку ця сама людина повинна виправити.

У цьому полягає водночас схожість і відмінність акцій протесту, що відбувалися в липні 2025 року та в липні-серпні 2026 року. Тоді більшість відповідальності й рецепт розв’язання кризи покладався на Верховну Раду, яка повинна була скасувати законодавчі зміни, що підважували незалежність антикорупційних інституцій. Тепер і відповідальність, і рішення, які протестувальники пропонують, зав’язані на персоналіях президента й ексміністра оборони.

Публікація Дмитра Козятинського від 1 серпня 2026 року

Другий блок критики стосувався непрозорості та непослідовності кадрової політики. Автори дописів наголошували на раптовості усунення Федорова, відсутності публічно зрозумілих підстав і небезпеці постійної заміни урядовців під час війни. У публікаціях рішення описували як ухвалене «за зачиненими дверима», а владу звинувачували у заміні ефективних міністрів на зручних і лояльних виконавців.

У тіктоку нардепки Вікторії Сюмар на підтримку акцій протесту кадрове рішення було безпосередньо пов’язане з конституційною тезою про народ як джерело влади: Сюмар закликала Банкову «почути суспільство», а не просто повідомляти йому про вже ухвалені перестановки. У поширюваному користувачами Х повідомленні від видання «Ґрунт» стверджували, що президент усунув популярного міністра без підготовки, «пристав на вимоги “старої гвардії”» та порушив «негласний суспільний договір». Федоров у цьому твіті уособлював інновації та рух уперед, тоді як його опоненти — повернення до консервативної моделі управління.

Третя група аргументів вибудовувала конфлікт між Сирським і Федоровим як вибір між двома моделями розвитку Сил оборони. Федорова наділяли образом технологічного реформатора, здатного просувати безпілотні системи, цифровізацію, нові підходи до закупівель і взаємодію з західними партнерами. Сирського, навпаки, частина авторів пов’язувала з «радянською» управлінською культурою, закритістю генералітету й опором змінам. Тому рішення Зеленського подавали не просто як звільнення міністра, а як вибір президента на користь «старої гвардії» або «колективної “Скелі”». Така рамка дозволяла інтерпретувати кадровий конфлікт як боротьбу за майбутнє армії, але одночасно спрощувала її до протистояння двох посадовців. Найвиразніше ця персоналізація проявилася у поєднанні гасел «Сирського геть» і «Федоров — так».

Навіть після звільнення Олександра Сирського з посади головкома ЗСУ інституційна проблема не була переформульована протестувальниками й авторами дописів у соцмережах у вимоги щодо, для прикладу, якоїсь іншої моделі розмежування повноважень Міністерства оборони та Генерального штабу, чи посилення цивільного або парламентського контролю над ЗСУ, або гарантій незворотності реформ, які розпочав Федоров за пів року на посаді.

Натомість у републікаціях допису все того ж Дмитра Козятинського про звільнення Сирського, які робили користувачі Х (імовірно, військовослужбовці), йшлося, що після усунення Сирського зник конфлікт між міністерством і Генштабом, а тому Федорова необхідно повернути. Формула «Міністерству необхідні реформи» завершувалася повторним закликом призначити конкретну людину, а не переліком правил чи механізмів, які мали б забезпечити ці реформи незалежно від прізвища міністра.

Четверта група аргументів у блоці публікацій, які критикували Володимира Зеленського, пов’язувала відставку Михайла Федорова з корупційними інтересами та боротьбою за контроль над ресурсами та закупівлями Міністерства оборони. У частині публікацій припускали, що реформи Федорова зачепили інтереси недоброчесних постачальників, їхніх політичних покровителів і представників військового керівництва. Зеленського звинувачували вже не лише в помилці чи поганій комунікації, а в тому, що він став на бік сил, зацікавлених у відновленні ручного контролю над оборонним бюджетом. Наприклад, в одному з дописів у Х гасло «Корупція вбиває» поєднувалося з твердженням, що мотивом відставки могло бути повернення до монопольного управління коштами оборонних закупівель.

Нарешті, частина критиків вбудовувала відставку Федорова у ширший наратив про ручне управління, перевагу лояльності над професіоналізмом, послаблення інституцій і нехтування громадською думкою. У найрадикальніших дописах протести описували вже не як акції за окремого міністра, а як виступ проти концентрації влади, свавілля силових структур і закритості державного управління.

Проте такі повідомлення не слід вважати позицією всього протестного середовища. Серед 669 публікацій із критикою Зеленського 177 одночасно містили критику самого Федорова, 48 — негативне ставлення до протестів, а значна частина взагалі не висловлювала підтримки акціям. Отже, навколо протестів мобілізувалися і давні опоненти президента, які використовували кадрові зміни для актуалізації ширших претензій до влади.

Чому критика протестів у соцмережах зосередилася на особистостях

Серед 1102 дописів на підтримку протестів 952, або 86%, одночасно містили заклик не звільняти чи повернути Федорова. З 1052 публікацій, які у наборі даних були категоризовані як такі, що визначають рамки або характер протесту, у 975 згадували Федорова, 350 — Сирського, а у 985 — принаймні одного конкретного посадовця крім Федорова чи Сирського. Додатковий аналіз дописів за лексикою щодо реформ, системних змін, прозорості, процедур і цивільного контролю виявив такі слова лише у 114 з 1102 дописів на підтримку акцій, або у 10%.

Цей аналіз виразно показує різницю між частими кадровими вимогами та значно рідшими закликами до змін самих правил роботи інституцій. Характерним прикладом такого поєднання є перелік протестних гасел, у якому вимога прозорої комунікації перебуває поруч із персональними формулами «Федоров — міністр оборони» та «Поверніть Федорова».

Скриншот із відео в тіктоку rudnitskyi_ua

Персоналізацію вимог визначив насамперед сам привід до активізації протестувальників. На відміну від протестів у липні 2025 року, зараз протест виник як реакція на звільнення конкретного міністра, тому найбільш очевидною і легкою для комунікації вимогою було скасування цього рішення.

Оглядаючи історію протестів українців, протести липня-серпня 2026 року — це, мабуть, перший випадок, коли українці виходять не за звільнення, а за повернення конкретного міністра на його посаду. Повернення Федорова слугує чітким критерієм успіху протестів. Тоді як вимоги забезпечити сталість оборонної політики, підзвітність командування чи прозору процедуру кадрових змін потребували б узгодженого бачення протестувальників, і, ймовірно, тривалих акцій протесту в умовах військового часу, коли таких легальних механізмів взаємодії із владою як вибори, немає. В умовах воєнної невідкладності просте кадрове рішення сприймається користувачами соцмереж як спосіб швидко запобігти зупиненню реформ.

Водночас критика була спрямована до того центру, якому самі учасники дискусії приписували реальну спроможність змінити ситуацію. У дописах рішення про відставку майже завжди персонально пов’язували з Зеленським, а уряд і парламент з’являлися переважно як другорядні або залежні актори. Тому вже згадане вище пряме звернення до президента від ветерана Дмитра Козятинського після ходи 31 липня відповідало уявленням протестувальників про механізми ухвалення політичних рішень: якщо кадрова політика залежить від волі однієї особи, тиск також спрямовується на цю особу. Персоніфікована критика в цьому сенсі віддзеркалює персоніфіковане сприйняття самої влади.

Додатковим чинником став персональний бренд, імідж Михайла Федорова. У дописах зі згадками реформ у Міноборони вони були слабко відокремлені від їхнього провідника: технологічність, швидкість, відкритість до інновацій і боротьбу з корупційними практиками описували як персональні властивості міністра та його команди. В поширеному 25 разів у аналізованому наборі даних твіті «Ґрунт медіа», опублікованому ще в перший день протестів 16 липня, Федорова асоціювали з інноваціями, рухом уперед і технологічним проривом.

В іншому ретвіті користувач Х поширював оцінку пресконференції Михайла Федорова 16 липня, яка на ютубі Суспільного отримала понад 1,2 млн переглядів, з акцентом, що саме «його команда» запустила в міністерстві системні зміни. Через це публікації на захист і на користь повернення на посаду Федорова виконували роль позначення цілого пакета очікувань щодо змін. Таке ототожнення не обов’язково свідчить про некритичний культ особи. Воно може вказувати на недовіру до здатності такої інерційної та ієрархічної інституції як Міністерство оборони продовжувати реформи після зміни керівника: якщо зміни в очікуваннях учасників акцій протесту пов’язуються та сприймаються як особистий проєкт конкретного міністра, його відставка автоматично означає загрозу згортання цього проєкту.

Важливо доповнити це і характеристикою алгоритмів і типових форм комунікації в обраних для дослідження чотирьох соціальних мережах. Короткі форми та дописи притаманні мікроблогам Х, тредс і блюскай. Персоніфіковані відео у тіктоці та фокусування на конфлікті між Федоровим і Сирським сприяли поширенню закликів до приєднання до протестів. Переважання репостів було показовим і для відтворення гасел, які були на акціях протесту, — «повернути Федорова», «звільнити Сирського», «Зеленський, поясни», — і водночас відображали типовий характер комунікації на платформі Х (колишній твіттер), дописи з якої складають більшість аналізованих даних.

Водночас навіть у коротких повідомленнях постійно перетиналося кілька тем, наприклад, твіт NV від 27 липня про акцію у Львові одночасно містив тему недокомунікованості кадрових рішень від Зеленського і згадував ключову вимогу протестувальників («Федоров — міністр оборони!»).

Право на протест і межі його реалізації під час воєнного стану

Реакція на звільнення Михайла Федорова у вигляді акцій протесту та дописів у соцмережах підводить і до ширшого питання: чи може і як саме громадянин України реалізувати право на протест в умовах війни. Це потребує аналізу не лише того, що пишуть у соцмережах, а й короткого опису правової та інституційної рамки, у якій право на протест узагалі реалізується.

Вона суттєво відрізняється від мирного часу. Конституція України (стаття 39) гарантує громадянам право на мирні зібрання та проведення мітингів за механізмом повідомлення органів влади, а не у дозвільному порядку. Водночас стаття 64 Конституції допускає обмеження цього права в умовах воєнного стану, і Закон України «Про правовий режим воєнного стану» (п. 8 частини 1 ст. 8) надає військовому командуванню та військовим адміністраціям право забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій.

Як ідеться в дослідженні мережі «Опора», на практиці ця норма реалізується нерівномірно: рішення про заборону чи обмеження ухвалюють обласні військові адміністрації, і станом на 2025 рік частина областей запровадила повну заборону масових заходів, частина ввела обмеження, а частина не ухвалювала окремих рішень узагалі. Офіційні рішення або правові обґрунтування щодо тотальної заборони масових заходів зафіксовано «Опорою» в Донецькій, Одеській, Івано-Франківській і Херсонській областях, а часткові — у Київській, Житомирській, Запорізькій, Сумській, Харківській, Тернопільській, де встановлено окремі правила. Наприклад, ліміти на кількість учасників або заборону проведення акцій у певні дні.

У серпні 2025-го (вже після попередньої хвилі мітингів) Кабінет міністрів випускав короткострокове тимчасове доручення про обов’язкове погодження масових заходів із військовими адміністраціями, яке, втім, не стосувалося саме мітингів та акцій протесту. Сам режим воєнного стану не постійний, а перевідновлюваний: Верховна Рада продовжує його кожні 90 днів окремим законом за поданням президента. Останнє на момент публікації дослідження продовження ухвалено 14 липня 2026 року, воєнний стан і мобілізація триватимуть щонайменше до 31 жовтня 2026 року. Це означає, що сама можливість проводити акції протесту у звичному режимі зокрема залежить від рішення органів влади, чиї кадрові рішення протестувальники нерідко оскаржують.

Окремий і чутливий вимір інституційно-правової рамки права на протест під час війни — участь у протестах чинних військовослужбовців. Стаття 17 Закону України «Про Збройні Сили України» призупиняє членство військовослужбовців у політичних партіях і профспілках на час служби: «організація військовослужбовцями страйків і участь в їх проведенні не допускаються. Військовослужбовці та працівники ЗСУ можуть бути обмежені у … праві на збирання, використання і поширення інформації відповідно до закону. Працівники МО зупиняють членство у політичних партіях на період роботи у ЗСУ».

7 серпня народна депутатка Інни Совсун оприлюднила на своїй сторінці у фейсбуці офіційне роз’яснення Генерального штабу й Міністерства оборони у відповідь на її запит, у якому ідеться, що військові не можуть бути членами політичних партій або організацій чи рухів, організовувати чи брати участь у страйках. Але акцій протесту у вільний від служби час це не стосується.

У відповіді Генштабу стверджується, що жодних додаткових наказів чи доручень, зокрема щодо перевірки чи тиску на учасників і учасниць протестів, не було. Також заборонено розголошувати секретну службову інформацію, але поза тим військові мають право на висловлення громадянської та політичної позиції.

За анкетуванням учасників протестів у липні 2026 році, проведеним Центром соціологічних досліджень KSE, результати якого озвучив Тимофій Брік, військові на акціях справді присутні, але їх лише приблизно 1% від анкетованих учасників. Водночас у наборі даних соціальних мереж, проаналізованому в цьому дослідженні, репости й коментарі акаунтів, які, ймовірно, належать чинним військовослужбовцям, зустрічаються значно частіше — зокрема в дискусії про конфлікт між Міністерством оборони і Генштабом (див. вище розділ про критику Зеленського).

18 липня волонтер та ексрадник колишнього міністра оборони Михайла Федорова Сергій Стерненко написав у своєму телеграмі, виклавши скриншоти листувань із військовими, що за його інформацією, командири бригад отримали розпорядження записати відеозвернення на підтримку тодішнього головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Існування такої вказівки підтвердили джерела видання «Українська правда» серед військових.

На практиці відомо принаймні про кілька випадків, які розходяться з офіційними роз’ясненнями Генштабу та МО, які оприлюднила Інна Совсун. Військовослужбовець 427-ї окремої бригади безпілотних систем «Рарог» із ніком у соцмережах yavor_rarog повідомив, що після участі в одній із перших акцій протесту 18 липня його підрозділ подав його у СЗЧ (самовільне залишення частини), хоча, за його версією написаною у тредсі, він вчасно повернувся й був присутній на шикуванні. Пресофіцерка «Рарогу» Анастасія Ширченко прокоментувала дії та заяви військового у тредсі, написавши, що він залишив місце служби, нікого про це не попередивши. Офіційний статус цього військовослужбовця на момент написання дослідження невідомий, але він продовжує вести свої соцмережі.

Інший випадок — історію адміністратора чату «Протест» (близько 770 учасників), що координував акції за Федорова, — оприлюднив Центр прав людини Zmina. 7 серпня 2026 року поліція зупинила Віталія Камку в Києві за порушення правил дорожнього руху й виявила, що він перебуває у статусі СЗЧ. Чат «Протест» зник із телеграму того ж дня, а сам адміністратор стверджує, що не писав прощального допису й не видаляв чат самостійно. Речниця поліції Києва Анна Страшко підтвердила факт затримання, але заперечила вилучення його телефона чи застосування сили. Достеменно підтвердити, хто саме опублікував прощальне повідомлення від імені адміністратора й видалив чат, наразі неможливо. Обидва випадки варті того, щоб їх навести саме як приклад напруги між формально задекларованими правами як цивільних, так і військових учасників протестів і практикою, а не як доведений факт тиску.

Характеристика протестів у даних дослідження

Щодо підтримки протестів у чотирьох аналізованих соцмережах було 1102 публікації, що становить трохи більш як 29% від усіх публікацій у наборі даних. Критика чи осуд протесів були у 127 дописах вибірки, тобто лише трохи понад 3% від аналізованих публікацій.

Заклики, що починалися з вимоги пояснити рішення, швидко переходили до персонального набору гасел «Зеленський, поясни», «Сирського геть», «Федоров — так». Створена дизайнером Артемом Сахом віртуальна галерея плакатів і картонок учасників акцій протесту «Голоси з площі. Картонки», показує, які слова найчастіше використовувалися на протестних плакатах із різних міст України і також підтверджує фокус нинішніх протестів на персоналіях, понад процеси й інституції.

Хмара слів, які найчастіше використовували протестувальники на картонках і плакатах. Джерело: «Голоси з площі. Картонки»

Інституційний зміст персоналізованих протестів

Попри домінування прізвищ у лозунгах на акціях та в соцмережах, протест не був позбавлений інституційного змісту. За вимогою повернути Федорова на посаду стоїть радше занепокоєння щодо незворотності запущених чи анонсованих його командою реформ, щодо прозорості оборонних закупівель, подальшої кадрової політики й чесності комунікації держави з суспільством. В окремих дописах такий порядок денний формулювався досить виразно. Наприклад, учасники протестної ходи вимагали від президента прозорої комунікації влади та дієвих підходів до управління оборонним сектором. В іншому дописі йшлося про системні зміни в армії, прозору комунікацію щодо кадрових рішень і необхідність повернути суб’єктність Верховній Раді. Також поширювалася вимога не замінювати ефективних урядовців без належних публічних пояснень.

Фото з X акаунту Ґрунт

Ці теми переважно залишалися обґрунтуванням кадрової вимоги, яку висували учасники протестів, і не перетворилися за час, поки тривали акції, на самостійні вимоги. Наприклад, тікток-відео про необхідність збереження змін, що почалися у війську, чи допис у тредс зі зверненням до парламентарів усе одно завершувалися згадками про необхідність залишити Михайла Федорова на посаді.

Протестувальники побоювалися згортання реформ, але майже не формулювали механізмів їхньої спадкоємності. У тіктоках зі згадками впливу генералітету на кадрові рішення Зеленського висловлювали побоювання про втрату технологічної переваги України у війні й не пропонували, наприклад, удосконалення чи зміни моделі цивільного демократичного контролю над військом.

Показовим є ретвіт журналіста Кристофера Міллера, де він пише про те, що «зі звільненням Сирського конфлікт між Генштабом і Міністерством зник», і що нібито зникла комунікативна підстава, яка унеможливлює повернення Федорова. Але ж тут знову ідеться про персоналії й не описуються механізми, що гарантували б продовження реформ за будь-якого наступного очільника МО.

Розширені висновки

Головна характеристика протестної комунікації у соцмережах полягала в тому, що вона артикулювала кризу інституційної довіри до влади лише мовою персональної відповідальності. Федоров став символом бажаних реформ, Сирський — символом опору їм, тоді як Зеленський став адресатом суспільного невдоволення. Тренд «карткових протестів» липня 2025 року продовжився у 2026-му, але тепер не як протест на підтримку інституцій, а на підтримку конкретного прізвища.

Соціологи Київської школи економіки, які порівнювали портрети учасників протестів 2025 та 2026 років, відзначають явище «пастки персоналій» упродовж української політичної історії, коли кожне нове покоління протестувальників мобілізується «за» чи «проти» конкретної персоналії (Ющенко — Янукович, Тимошенко — Янукович тощо). У 2026 році ця «пастка персоналій» (Федоров — Сирський) спрацювала виразніше, ніж у 2025-му: тоді було приблизно п’ять рівнозначних мотивів, чому учасники вийшли на протест. Цього року 60% учасників підтримували подвійну вимогу повернення ексміністра Федорова та відставку головкома ЗСУ Сирського, водночас 80% анкетованих учасників протестів заявили, що припинили б протестувати, якби Федорова повернули на посаду очільника Міноборони. Це означає, що успіх чи провал протесту в очах більшості його учасників вимірюється передусім окремими, точковими кадровими рішеннями. Набагато рідше йшлося про продовження реформ, наприклад, які почала команда ексміністра за його пів року перебування на посаді.

Інший вимір — це суперечність між нормативним і практичним станом права на протест для чинних військовослужбовців. Генеральний штаб і Міністерство оборони офіційно підтверджують, що військові можуть відвідувати акції протесту в позаслужбовий час і висловлювати громадянську позицію, за винятком членства в партіях, участі у страйках і розголошення інформації з обмеженим доступом, що прямо заборонено законодавством. Однак кілька публічно відомих випадків, наприклад, із військовим «Рарог», якого звинуватили у СЗЧ після участі в акції протесту, та затримання адміністратора телеграм-чату «Протест», чий статус СЗЧ поліція виявила під час рутинної перевірки, не пов’язаної з протестами, можуть сигналізувати про випадки розриву між нормативним рівнем і практикою. Жоден із цих випадків не має остаточного підтвердження навмисного тиску. Публічність таких прецедентів, поряд із тим, що в аналізованих даних репости й коментарі чинних військовослужбовців (особливо в Х) трапляються досить часто, вказує на зацікавленість і залученість військовослужбовців у публічну дискусію навколо кадрових рішень у секторі оборони.

18 серпня, напередодні голосування Верховної Ради за призначення Євгенія Хмари новим міністром оборони, Федоров опублікував відеозвернення, у якому закликав шукати «законний і реалістичний механізм» проведення виборів у разі затяжної війни й розгорнуто розкритикував систему кадрових рішень і корупцію під час війни. Для проблематики демократичної участі громадян в умовах війни це принципово важлива заява, яка сталася уже за рамками періоду, що охоплює аналізований набір даних. Реакції суспільства на таку зміну після п’яти тижнів протестів поступово переростають у дискусію про доцільність і можливість (або неможливість) відновлення виборчого процесу взагалі, яка потребує подальшого дослідження.

Крихкість державних структур в умовах, коли суспільне розчарування зростає та довіра до влади знижується, та ймовірне вичерпання потенціалу протестів на вулицях як форми комунікації суспільства з владою, містить ризики під час війни, що триває.

Оскільки одні й ті самі соціальні групи, які раніше мали протестний потенціал, а зараз приєдналися до Сил Оборони чи кооптувалися у державний апарат, можуть опинитися по різні боки суспільної-політичної дискусії, збереження каналів комунікації між різними сегментами суспільства вбачається надважливим для підтримки бодай мінімального суспільного консенсусу.

З проаналізованих у дослідженні 3777 публікацій у X, Threads, TikTok і Bluesky лише 1,6% згадували відставку Кабміну як таку, тоді як 42% містили заклики не звільняти чи повернути Федорова на посаду, а 34,5% прямо висловлювали підтримку йому особисто. Лексика, яка апелює до інституцій, — прозорість кадрових процедур, цивільний контроль над армією, гарантії продовження реформ, — трапляється лише приблизно у 10% публікацій на підтримку протесту. Та майже завжди паралельно з обґрунтуванням вимоги повернути конкретну людину, а не просто, наприклад, продовжувати реформи «команди Федорова».

Дані показують не просто контрастне зміщення дискусії в бік обговорення конкретних прізвищ — майже кожна друга публікація вимірює сам успіх чи провал протестів у прив’язці до конкретного кадрового рішення президента Зеленського. Помітно менше уваги приділялося стану інституцій (Міністерства оборони), на які це рішення впливає, на перебіг бойових дій чи на права участі у протестах.

У підсумку події навколо відставки Михайла Федорова є прикладом реакції українського суспільства в умовах неможливості проведення виборів під час війни. Українці швидко, через соцмережі та вуличні протести, каналізують вимогу підзвітності влади. Як довго ще триватиме ця форма участі та чи буде вона сталим містком до більш системних механізмів демократичної участі, прогнозувати вкрай складно. В умовах інерції такої інституції як парламент відповідь на це питання, найімовірніше, дасть успішність і результати роботи цього циклу кадрових рішень Володимира Зеленського.

Рекомендації

Для медіа:

розмежовувати об’єктивне висвітлення зростання рейтингів довіри до Михайла Федорова з підігріванням його політичної кампанії.

Для громадського сектора:

наголошувати на важливості продовження та недопущення «відкату» реформ у секторі безпеки й оборони, зміцненню механізмів цивільного та парламентського контролю над МО й Генштабом;

верифікувати й документувати випадки тиску на військових-учасників протестів, дотримуючись стандартів доказовості;

виконувати роль мосту в діалозі між найактивнішим протестним середовищем і іншими групами суспільства та військовими;

вести просвітницьку роботу щодо правової рамки права на мирні зібрання під час воєнного стану та комунікація з місцевими військовими адміністраціями.

Для органів влади:

завчасно й змістовно комунікувати кадрові рішення. Дані показують, що саме брак пояснення, а не лише відставка як така, і став підставою для критики рішень влади й протестного руху;

за відсутності виборів та інших форм демократичної участі під час війни, забезпечувати інституційні гарантії тяглості реформ незалежно від персоналій на посадах.