11 травня 2026 року до Кабінету Міністрів надійшла петиція з вимогою «захистити національний ринок праці» від мігрантів. Вона вже набрала 25 тисяч підписів. Парадокс у тому, що захищати поки що нема від кого. Іноземні робітники працюють в Україні вже не перше десятиліття, але їхня кількість була й залишається дуже невеликою.
Кількість офіційних дозволів на роботу іноземним трудовим мігрантам, за інформацією Державної служби зайнятості, знизилася з початком повномасштабного вторгнення Росії. Якщо у 2021 році отримали дозвіл на роботу 21,8 тисячі мігрантів, то у 2025 році — 7,5 тисячі.
Тим часом в українському інфопросторі обговорюють уявний наплив мігрантів як подію, що нібито вже відбувається або от-от станеться.
За інформацією системи медіамоніторингу Semantrum, з 11 травня 2025 по 11 травня 2026 року в українських медіа вийшли 422 публікації, що безпосередньо стосуються теми залучення іноземних працівників. У чверті матеріалів є негативні оцінки перспективи працевлаштування іноземців в Україні. Під час сплеску інтенсивності обговорення цієї теми 5—10 травня 2026 року частка негативних матеріалів сягнула понад 60%.
Ми дослідили механіку інфошторму навколо події, якої не було: хто запускає хвилі негативу, з яких висловлювань вони починаються і чому раціональна аргументація на користь залучення працівників-іноземців становить у масиві меншість, яка так і не доходить до аудиторії.
Ключові висновки
З чого почалася хвиля мігрантофобії: петиція, колонка, чиновники
Перш ніж переходити до аналізу того, чим хвиля живилася, зафіксуймо, що в досліджуваний період в Україні не сталося нічого такого, що могло б створити фактичний привід для емоційних дискусій. Як пише Суспільне, посилаючись на інформацію Державної служби зайнятості, якщо у 2021 році було оформлено майже 22 тисячі дозволів на роботу для іноземців, то протягом 2022—2025 років — щороку менше ніж 7,5 тисячі, з мінімумом у 4,5 тисячі в 2023 році. Отже, іноземних робітників в Україні поменшало.
Попри це, 17 травня 2026 року на сайті Кабінету Міністрів з’явилася петиція «про захист національного ринку праці», яка пропонує «пріоритетне бронювання українців замість міграції». 21 травня вона набрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів.
За словами головної редакторки VoxCheck Аліни Тропиніної, травнева хвиля обговорень почалася з маніпуляції колонкою Дмитра Карпенка «Чому українському бізнесу потрібні колумбійці, кенійці, ефіопці? І що заважає їм приїжджати та працювати», що вийшла на Hromadske 1 травня 2026 року. За її словами, після цієї колонки в публічному просторі знов почало циркулювати число 4,5 мільйона працівників, яких потребує ринок праці (і яких вочевидь нема в Україні, отже, залучити їх можна лише ззовні). Згодом у соцмережах цю оцінку трактували вже як план уряду масово завезти мігрантів до 2030 року.
У колонці Дмитро Карпенко посилається на «розрахунки Мінекономіки», цитуючи пресреліз зустрічі керівництва Мінекономіки з представниками Міжнародного валютного фонду в липні 2024 року. У пресрелізі наводять цитату тодішньої заступниці міністра Тетяни Бережної: «За попередніми розрахунками, для того, щоб забезпечити щорічне зростання ВПП до 2030 року на 7%, нам потрібно 4,5 мільйона працівників додатково». Тобто таке приблизне число є розрахунком для певних показників ВВП, а не планом уряду. Попередня Стратегія державної міграційної політики перестала бути чинною у 2025 році. А нова, яка має діяти до 2035 року, досі на стадії розробки й обговорення. Наприклад, науковці з Інституту демографії спільно з громадськими організаціями представили свій проєкт Стратегії державної міграційної політики до 2035 року наприкінці березня 2026 року, а фінальне з низки експертних обговорень відбулося 19 травня.
Під час роботи з інформацією, отриманою з системи медіамоніторингу Semantrum, аналітики Центру досліджень «Детектора медіа» встановили, що одним із тригерів сплеску мігрантофобії в соцмережах і медіа стали слова керівника Офісу Президента Кирила Буданова, який на зустрічі зі спільнотою CEO Club 9 квітня сказав, що Міністерство закордонних справ та Служба безпеки України переглянуть список країн «міграційного ризику» через потребу бізнесу залучати іноземну робочу силу.
20 квітня міський голова Харкова Ігор Терехов опублікував у фейсбуці допис, що отримав понад 20 тисяч вподобайок і майже 2,5 тисячі поширень.
«Країну не можна відновити, замінивши українців іншими людьми. І коли ми спокійно говоримо про “компенсацію втрат”, ми фактично погоджуємось із тим, що мільйони українців можна не повертати. Що їх можна просто замінити», — написав Терехов.
На основі цих двох заяв низка українських медіа, наприклад, сайт 24 каналу, зробили публікації, в яких тему коментував експерт із питань демографії, голова ГО «Офіс міграційної політики» Василь Воскобойник. Деякі медіа («Українська правда», УНІАН та інші) подали його думку без уточнення, що це ГО. Це могло створити у читачів хибне враження, що «Офіс міграційної політики» є державною структурою (а отже, Воскобойник озвучує позицію влади). Крім того, інші медіа, наприклад, «Укрінформ», титрували Воскобойника як «президента Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування».
Більшість публікацій в українських економічних медіа чи економічних відділах загальнонаціональних медіа на тему залучення мігрантів до роботи в Україні супроводжувалася інформацією Державної служби зайнятості, яку медіа отримували через офіційні запити. Зокрема щодо кількості та динаміки оформлення дозволів на роботу в Україні для іноземців і кількості заяв від роботодавців на видачу чи продовження дозволів на роботу. Державна служба зайнятості у відповідях на запити від журналістів показує статистику: кількість іноземців, які оформили дозвіл на роботу в Україні, росла перед повномасштабним вторгненням і у 2021 році сягнула майже 22 тисячі. А впродовж 2022—2025 років таких дозволів не видавали більше ніж 7,5 тисячі на рік. Найменша кількість дозволів була видана у 2023 році — 4,5 тисячі. Так само знизилася кількість заяв від українських роботодавців, які хотіли залучити іноземних працівників — від понад 19,5 тисячі у 2021 році до менше ніж 3 тисяч у 2024 році. Серед громадян держав, які їхали працювати в Україну, в останні роки найбільше було представників Туреччини, Індії, Узбекистану й Азербайджану.
Кількість іноземців, що оформили дозвіл на роботу в Україні у 2021—2026 роках. За інформацією Державної служби зайнятості у відповідь на запит The Page та «Економічної правди». Інфографіка «Детектора медіа» за допомогою Claude
Кількість заяв від роботодавців, які подали заяви на видачу чи продовження дозволів на роботу для іноземців. За інформацією Державної служби зайнятості у відповідь на запит The Page та «Економічної правди». Інфографіка «Детектора медіа» за допомогою Claude.
П’ять держав, громадяни яких отримали найбільше дозволів на роботу в Україні у 2021—2025 роках. За інформацією Державної служби зайнятості у відповідь на запит Skilky.info. Інфографіка «Детектора медіа» за допомогою Claude
Динаміка видачі дозволів, яких значно поменшало під час повномасштабного вторгнення Росії, та перелік держав, із яких переважно їдуть працювати до України іноземці, не підтверджують стурбованості дописувачів соцмереж щодо «навали», наприклад, «мігрантів із Бангладешу».
Аналіз, проведений у межах цього дослідження, показує, що контекст полеміки розгортається у кількох вимірах.
Перший вимір — демографічний. Інформація Національного банку свідчить, що торік з України виїхали близько 500 тисяч людей. У 2025 році 74% українських підприємств заявили про дефіцит кадрів. І загалом ринок праці втратив близько 1,3 мільйона платників податків порівняно з періодом до 2022 року.
Другий вимір — економічний. За інформацією Європейської бізнес-асоціації, у будівельній галузі нестача працівників сягає 30—50%. Не в останню чергу полеміка стосується і символічного виміру. Так, наприклад, опитування Transparency International Ukraine, проведене у червні—липні 2025 року, зафіксувало, що 31% опитаних сприймає прибуття трудових мігрантів як один із ризиків для євроінтеграції. Тобто частина прихильників ЄС водночас бачить у міграції загрозу.
Окремої уваги заслуговує антимігрантська інформаційна хвиля, яка здійнялась у травні нібито через масовий приїзд трудових мігрантів на Івано-Франківщину. Насправді ж станом на 1 травня 2026 року в області працювали лише 225 іноземних працівників, більшість яких із Туреччини, Індії, Узбекистану, Польщі й Азербайджану. Як пише Суспільне, у 2022 році їх було 234.
Читайте також: «Відео про іммігрантів, які перуть речі в річці в Івано-Франківську, зняли в Індії»
Хвиля публікацій у медіа та соцмережах на початку травня 2026 року виявилася найбільш концентрованою в опрацьованому масиві даних: за шість днів травня — 106 публікацій (25% усього річного масиву) і 2,15 мільйона прочитань (27% річного охоплення). Зі 106 проаналізованих публікацій, створених між 1 і 11 травня 2026 року, негативні оцінки щодо імміграції містили 67 (63%), що є більш ніж удвічі вищим показником за середньорічний показник (26,3%). За типами медіа у цей час домінували телеграм (53 публікації), інтернет-видання (45) та меншою мірою соцмережі.
Динаміка публікацій, які містили і не містили негативну оцінку залучення трудових іммігрантів в Україну (період із 11 травня 2025 до 11 травня 2026 року)
Серед приводів для посилення хвиль негативу щодо мігрантів у соцмережах були нещодавні заяви мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа. Третього травня в ефірі «Апостроф TV» Марцінків констатував, що іноземні працівники з Індії, Бангладешу та Колумбії вже працюють у будівельному бізнесі міста, й пояснив це різницею в оплаті праці. А вже 6 травня в ефірі на власній фейсбук-сторінці він заявив наступне: «Я проти трудових мігрантів, на комунальні підприємства цих людей не найматимемо».
Цю заяву підхопили місцеві медіа. Хоча у першій заяві Марцінків просто констатував факт, а у другій окреслив свою політичну позицію, телеграм-агрегатори сприйняли обидві заяви як рівноцінні інфоприводи. Це спричинило додаткову інформаційну хвилю, яка сприяла фрагментації висвітлення теми.
16 зі 106 публікацій із масиву даних, наданого Semantrum, із яким працювали дослідники, містили відверту культурну ворожість (згадки про «інородців», «дикунів» або тезу про несумісність культур). Решта стосувалася економічно-протекціоністських побоювань: «не підтримує», «брати не будемо», «на комунальні не наймуть», «треба шукати інші підходи». Усе це видається навіть більш небезпечним за відверту ксенофобну риторику, оскільки така аргументація лунає від голів громад і політиків та експертів національного рівня, які є лідерами думок і можуть впливати на суспільні настрої.
Реакція медіаспільноти
Медіаорганізації та представники громадського сектору вже відреагували на хвилю мігрантофобії у низці публікацій і дописів у соцмережах. Наприклад, медіа, що входять до «білого списку», такі як «Тексти», продемонстрували, що мігрантофобські наративи поширюються в українському суспільстві штучно для посилення суспільного розколу і зростання нетерпимості серед українців. Журналісти видання навели соціологічну інформацію та результати моніторингів рівня толерантності в українському суспільстві, доводячи, що емоційна напруга у соцмережах не корелює з інформацією соціологічних досліджень, а також розповіли, як російська пропаганда підключилася до хвилі мігрантофобії та підігрівала ворожнечу у соцмережах. Присвятила цій темі матеріал і «Українська правда».
Моніторинги громадських організацій, наприклад, Інституту масової інформації, намагалися знайти відповідь на запитання, свідомо чи ні українські медіа допомагали посилити російські вкиди і наратив про «заміщення населення України мігрантами». Фокусуючись на тому, які фейки та згенерований штучним інтелектом контент українські медіа поширювали без верифікації та перевірки фактів.
«Детектор медіа» у листопаді 2025 року досліджував наративи російської пропаганди щодо мігрантофобії. Тоді був досліджений масив публікацій російських і проросійських телеграм-каналів за 11 місяців. Дослідження показало, як російська пропаганда залякує українців демографічною кризою і навалою мігрантів, включно з наративом про «знелюднення України», яке нібито виникає саме собою чи через дії самих українців і аж ніяк не корелює з російським повномасштабним вторгненням. У нинішньому ж дослідженні «Детектор медіа» фокусується на тенденціях українських медіа та соцмереж щодо цієї теми.
Методологія
У межах цього дослідження ми аналізуємо інформацію системи Semantrum, які містили публікації українських інтернет-видань, транскрипти ефірів на телебаченні, радіо і ютуб-каналів і соцмереж (фейсбук, телеграм, інстаграм, тікток та Х) українською мовою. Пошуковий запит містив похідні від таких ключових слів: «іммігранти», «Марцінків» і «мігранти».
У процесі роботи з публікаціями відкидали, ті, які стосувалися мігрантів за межами України, а також новини про українців за кордоном. Таким чином було виявлено 422 публікації, створені у період з 11 травня 2025 по 11 травня 2026 року, які стосувалися винятково теми імміграції в Україну.
Структура публікацій, із якими працювали дослідники
Публікації про імміграцію в Україну були опрацьовані спочатку за допомогою великої мовної моделі «gemma4» з 26 мільярдами параметрів, і уточнювалися в процесі подальшої обробки.
Під час обробки інформації ми встановлювали такі параметри: співвідношення публікацій, у яких висловлюють і не висловлюють прихильність або ворожість до імміграції в Україну, аргументи «за» і «проти» залучення в Україну іммігрантів з інших країн, критику чи підтримку представників влади, які висловлюються за чи проти залучення іммігрантів.
Заяви міських голів як каталізатори мігрантофобії
Найбільша хвиля негативних оцінок залучення трудових мігрантів в Україну, яка почалася 5 травня 2026 року, була спровокована висловлюваннями Руслана Марцінківа. Публікації, пов’язані з його заявами, становлять 23,6% загального масиву. Ще чверть матеріалів містить згадки про заяви Марцінківа, зокрема у бекґраунді.
Це не перший випадок, коли висловлювання міського голови Івано-Франківська про мігрантів породжують негативні інформаційні хвилі. У жовтневому інтервʼю виданню «Українські новини» Марцінків критикував представників державної влади за зняття обмежень на еміграцію для чоловіків віком 18—22 років. Тоді він сказав, що залучення іммігрантів не є розв’язанням проблеми браку робочої сили, а потрібно змінювати профорієнтацію для жінок.
Публікації про проблеми ринку праці України, зі статистикою щодо кількості трудових мігрантів чи результатами опитувань громадської думки й інших досліджень, дотичних до залучення в Україну трудових мігрантів з інших держав, становили більшість публікацій, які не містили негативних оцінок залучення мігрантів в Україну.
Негативна оцінка залучення іноземних трудових мігрантів є у третині аналізованих публікацій. Найбільше її у структурі публікацій у телеграмі (39,46%), фейсбуці (33,33%) й інтернет-виданнях (29,77%). Публікації у тіктоку є радше винятком, оскільки у кінцевому варіанті масиву даних ми отримали лише одну таку публікацію.
З 402 унікальних повідомлень масиву 13 зразків повторювалися двічі або більше — це були повні дублі, ідентичні від першого до останнього символу. Усього таких збігів 33, або 7% усіх повідомлень; негативну оцінку залучення трудових мігрантів з-поміж них містили 12. З них сім становили перепости з критикою влади у фейсбуці:
«Коли колективні мілованови говорять про демографічну кризу, то це точно не про турботу та державну візію, як цю проблему вирішувати. Це банальна підготовка суспільства до прийому азійських і не тільки іммігрантів. Своїх поклали заради чого чи кого?!.. Як фатально дорого обходиться Україні це смарагдово-трускавецьке збіговисько по владі…».
Допис був підводкою до відео з критикою партії «Слуга народу», опублікованого в жовтні 2025 року. На 14 травня 2026 року користувачі фейсбуку поширили це відео з такою підводкою 139 разів.
В опрацьований масив потрапили також три поширення допису заступника командира Третього армійського корпусу Максима Жоріна, який написав у телеграмі, що «трудових іммігрантів слід приймати тільки через фронт».
Ще двічі в масиві поширили інше формулювання, приписане Жоріну: «Ніяких трудових мігрантів з абсолютно далеких від нас культурно й ментально країн, які тут будуть заробляти, поки українці воюють, не має бути». Цитати про «делегування» захисту України іноземним громадянам розійшлися в жовтні 2025 року; Жорін, і не він один, так відреагував на слова бізнес-омбудсмана й колишнього посла Канади Романа Ващука в ефірі телеканалу «Новини.Live»:
«Кожна країна, яка була традиційно, так би мовити, “експортером” людей, дивується, коли з’являються люди, які хочуть у ній жити. Поляки, наприклад, в шоці тепер через українців і не тільки. Є велика частина світу, для яких життя в Україні було б неймовірним апгрейдом, і з кожним українцем, що виїжджає, з кожним українцем, який, на жаль, гине, з кожним українцем, який вирішує, що не для нього така робота, створюється робоче місце для людини з-за кордону».
Слова Ващука процитували 9 онлайн-видань, доповнюючи їх критичними відгуками інших спікерів, зокрема Максима Жоріна чи віцепрезидента Торгово-промислової палати України Михайла Непрана.
Окремі політики повʼязували тему гаданого засилля іммігрантів із мобілізацією. Народний депутат і колишній голова Верховної Ради Дмитро Разумков у травні 2025 року виступив у парламенті з критикою змін до правил бронювання, через які частина заброньованих чоловіків мала би втратити бронь і піти служити. Про його слова повідомив комунальний телеканал столиці «Київ»; першоджерелом, імовірно, був парламентський виступ. Допис Разумкова у телеграмі за наслідками цього виступу у квітні—травні розійшовся навіть проросійськими каналами на кшталт «Наблюдателя».
Публікація Дмитра Разумкова у телеграмі від 29 квітня 2026 року. Політик скаржився, що зміни до правил бронювання військовозобовʼязаних в Україні призведуть до пришвидшення виїзду українців за кордон і перетворення України на «країну іммігрантів»
Окрім Руслана Марцінківа, присутність трудових мігрантів у своїй громаді констатував мер Черкас Анатолій Бондаренко: «Я вам відкрию секрет. Підприємство, яке виграло підряди на асфальтування доріг у місті Черкаси, нині по робочих візах залучає близько 10 іноземних працівників. Я думаю, що ви десь уже за тиждень або за два побачите іноземних працівників у місті Черкаси», — цитували його слова у 43 повідомленнях на початку травня 2025 року.
Після цієї цитати журналісти, як правило, непрямою мовою додавали: Бондаренко зауважив, що в Україні «будь-яке комунальне підприємство має велику нестачу робітничих професій, зокрема не вистачає слюсарів, ремонтників, двірників. Тепер до цих робіт частіше залучають жінок».
І в Черкасах, і в Івано-Франківську йдеться про залучення порівняно невеликої кількості іноземних працівників до роботи у сферах, які потерпають від браку кадрів. Натомість у соцмережах і виступах політиків чуємо вже про «підготовку суспільства до заміни українців азійськими іммігрантами».
Є приклади, коли одні й ті ж політичні дієвці констатують гостру проблему дефіциту робочої сили й опонують тим, хто пропонує розвʼязувати її залученням мігрантів. Анатолій Бондаренко й Руслан Марцінків констатують критичний брак кадрів у комунальній і будівельній сферах. І їхні ж слова використовують у інформаційних хвилях із критикою потенційного масового приїзду в Україну трудових мігрантів. Народний депутат Дмитро Разумков використовує дражливу для суспільства тему іммігрантів як важіль для критики мобілізаційних процесів.
Як противники залучення трудових мігрантів аргументують свою позицію
Негативна оцінка залучення іммігрантів присутня у 45,02% аналізованих повідомлень і поширюється всіма типами медіа з вибірки. Фоном для негативних аргументів є економічні, демографічні та політичні виклики, які загострилися внаслідок агресії Росії проти України .Самі аргументи розпадаються на дві групи — економіко-демографічні та культурні, — й ця пара зринає в соціальних та інших медіа, щойно мова заходить про трудову імміграцію.
До економіко-демографічних належать емоційні оцінки потенційного прибуття до України мігрантів-працівників з інших країн або обговорення такої можливості крізь призму загострених економічних і політичних проблем України як наслідків бойових дій або державної політики. До культурних — твердження, що окремі елементи культури чи побутові звички іммігрантів стануть на заваді їхній успішній роботі в Україні, а також ксенофобні закиди про «злочинців», «дикунів», «інородців» тощо. Іноземців, які чи то вже приїхали, чи приїдуть працювати в Україну, змальовують як загрозу українській національній самобутності.
Ключові тези негативної оцінки залучення трудових мігрантів з інших держав в українському медіапросторі
Найчастіше приводом для негативних оцінок у матеріалах, які ввійшли до аналізованого масиву, ставала публікація аналітики й досліджень, а також висловлювання посадовців і експертів про економічну й демографічну ситуацію в Україні та перспективи повоєнного відновлення. Аргументи проти імміграції, отже, реактивні, а не проактивні: вони йдуть за висловлюваннями помітних у суспільстві людей та організацій. Самі ці висловлювання не мусять фокусуватися на трудових мігрантах — їм достатньо потрапляти у поле економічних, воєнних або євроінтеграційних питань.
Так, у вересні 2025 року ключовою нагодою для негативних висловлювань про трудових мігрантів, які приїжджають в Україну, стало опитування Transparency International Ukraine щодо сприйняття українцями євроінтеграції. У ньому 31% зі 1015 респондентів назвав серед ризиків євроінтеграції прибуття в Україну трудових мігрантів з інших країн.
Висловлювання посадовців, політиків і експертів, публікації статистичних даних і соцопитувань породжували полеміку про залучення мігрантів протягом усього аналізованого періоду. Це водночас і свідчення високої ваги експертної думки в українському суспільстві, і знак значного потенціалу профільних фахівців у формулюванні аргументів про проблеми економіки й демографії та шляхи їхнього розвʼязання.
5% за: раціональні аргументи, які підживлюють публікацію емоційних оцінок
Публікації, де схвалення трудової імміграції в Україну переважало негативні оцінки, становлять меншість у масиві проаналізованих матеріалів — 5%. Аргументація зосереджується переважно на темі економіки й браку робочих рук у країні. Меншою мірою згадується демографія та необхідність відновлення кількості населення.
Одне з повідомлень про необхідність залучення трудових мігрантів, яке тиражувалося в медіа і спричинило хвилю подальших негативних коментарів у соціальних мережах, — слова голови Офісу президента Кирила Буданова про зміни у списку країн «міграційного ризику». Буданов під час зустрічі з представниками бізнесу в CEO Club сказав, що в Україні готуються переглянути цей список і можуть спростити в’їзд і легалізацію трудових мігрантів. За його словами, це обумовлено дефіцитом кадрів.
Буданов розповів, що переглянути список країн «міграційного ризику» доручили Міністерству закордонних справ і Службі безпеки України під час урядової наради щодо відносин із країнами Африки. При цьому керівник ОП також сказав, що нинішній «жорсткий підхід» до імміграції з країн списку обумовлений ризиками нелегальної міграції й використання України як «транзитної країни». «Вони заїжджають, отримують документи і далі мігрують. Це проблема, яка створює перепони для бізнесу», — сказав Буданов.
Також резонанс мали висловлювання голови ГО «Офіс міграційної політики», експерта з питань демографії та трудової міграції Василя Воскобойника. Зокрема, в коментарі 24 каналу Воскобойник навів цифри підрахунків, скільки додаткових працівників необхідно Україні для економічного зростання після війни.
«Виходячи з прогнозів Мінекономіки, нам для того, аби в наступні 10 років зростати з темпом у 7% (ми виходимо з того, що зараз війна закінчилася, а в нас починається економічна відбудова), буде потрібно додатково 4,5 мільйона робочих рук. Ці показники були оприлюднені ще в грудні 2023 року. У листопаді 2025 року Міжнародна організація праці (профільна структура ООН — 24 канал) порахувала, що нам потрібно для тих самих темпів економічного зростання ще більше робочих рук. Біля 8,2—8,6 мільйона робочих рук. І це все додатково до чисельності робочої сили, яка в нас була у 2021 році», — цитували Воскобойника на сайті 24 каналу.
Також він говорив, що зараз масова міграція в Україну навряд чи можлива, а держава ще має створити умови для в’їзду робітників і конкурувати на світовому ринку робочої сили з країнами ЄС та іншими. Проте в соціальних мережах висловлювання експерта з названими числами іноді траплялись у контексті того, що «плани щодо завезення мільйонів мігрантів» уже є доконаним фактом. Назву очолюваного Воскобойником «Офісу міграційної політики» подавали так, наче це урядова установа, а не громадська організація; це провокувало агресію на адресу держави.
Одним із небагатьох реальних прикладів, які розглядали у дискусії про перспективи й доцільність залучення трудових мігрантів, був досвід агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт». Директорка з управління персоналом напрямів виробництва, логістики та закупівель Діна Конограй розповіла, що на виробництво залучили сімох іноземних працівників. Після першого нічного обстрілу частина не з’явилася на роботу, і компанія анулювала дозволи для всієї групи, про що повідомила центр зайнятості й міграційну службу. Перш ніж зробити наступну спробу, компанія подбала про адаптацію іноземних працівників до умов воєнного часу. «І вже можемо сказати, що ця модель може бути робочою: їхня продуктивність — на належному рівні, дисципліна — також», — сказала представниця агрохолдингу, оцінюючи успішність залучення ще сімох іноземців.
У проаналізованих матеріалах траплялися також повідомлення інших спікерів, які використовували аргумент дефіциту робочої сили. Член Ради Національного банку України Василь Фурман говорив, що працевлаштування мігрантів з інших країн є звичною для багатьох країн практикою. За його словами, це питання стане ще більш актуальним у період післявоєнної відбудови, коли потреба у трудових ресурсах зросте. Утім, Фурман додав, що імміграція не має бути єдиним джерелом поповнення робочої сили — також необхідно докласти всіх зусиль для повернення українських громадян, які виїхали з країни.
Кількість згадок галузей економіки, куди залучають або пропонують залучати іммігрантів
У вересні 2025 року до дискусії долучився колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Він говорив, що в країні, з якої виїхали мільйони працездатних людей, залишається багато пенсіонерів. Рішення про підняття пенсійного віку є, за словами Кулеби, політично непопулярним, тому ухвалити його буде важко. На його думку, Україна як напрямок міграції може бути привабливою для людей із південноазійських країн. «Можливо, нам доведеться відкривати країну для імміграції. Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни, В’єтнам із задоволенням приїдуть», — сказав Кулеба.
У медіа його слова часто подавали разом із виступом голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, який розкритикував ідею Кулеби: «Люди з іншою культурою, мовою, релігією і, будьмо відвертими, далеко не завжди з бажанням працювати, ніколи не розв’яжуть демографічних проблем в Україні. Або розв’яжуть їх так, що не приведи Боже…».
Більшість проаналізованих публікацій із позитивною аргументацією щодо ввезення трудових мігрантів містили і застереження щодо ризиків міграції та зауваження, що слід насамперед сприяти поверненню українців, які виїхали. Найчастіше ці застереження висловлювали ті самі люди, хоча згодом, коли їхні цитати підхоплювали соцмережі, частина аргументів губилась. Тож навіть висловлювання людей, які не є політиками й не мають державних посад, викликали хвилю критики на адресу держави.
Висновки
Дослідження «Детектора медіа» підтверджує, що полеміка про залучення трудових мігрантів в Україну точиться не на рівні фактів, а на рівні емоцій. Кількість іноземців, які оформили дозвіл на роботу в Україні від 2021 до 2025 року скоротилась утричі — до 7,5 тисячі (для порівняння: Державна служба зайнятості торік мала 80 тисяч незакритих вакансій.) Однак занепокоєння гаданою загрозою напливу мігрантів зросло.
Негативні хвилі в інформаційному просторі не спричинені реальними подіями, пов’язаними з приїздом іноземних працівників. Їх провокують висловлювання посадовців і політиків. Тож негативну оцінку залучення трудових мігрантів в Україну можна вважати не громадським тиском, а керованим резонансом. Ми не можемо стверджувати, що цей резонанс хтось викликає спеціально, але очевидно, що ним користуються медіа, блогери й популярні майданчики в соцмережах, щоб привернути увагу й посилити активність своєї аудиторії. Доповнює картину народна творчість (меми), яка не була предметом цього дослідження, але її зміст часто перегукується з виявленими тенденціями.
Аргументи проти залучення мігрантів здебільшого емоційні (страх, загроза, «заміщення українців»), аргументи на користь — раціональні (демографія, економіка, дефіцит кадрів). У середовищі, де емоційний контент циркулює швидше за раціональний, така асиметрія структурно невигідна для прихильників залучення мігрантів. Конструктивні заклики експертів («повертати українців», «розвивати автоматизацію») у соцмережах відсікаються, й залишаються вирвані з контексту цифри й оцінки, які лякають аудиторію неминучістю «засилля мігрантів».
У медіа і на національному, і на локальному рівні висловлювання політиків щодо уявної «загрози» стають інформаційними приводами і перетворюються на «новини». Відбувається семантичне зміщення, коли цифра «4,5 мільйона» з «прогнозу для зростання ВВП» через «розрахунок Мінекономіки» перетворюється на «план завезення мігрантів».
Емоційне маніпулювання темою засилля трудових мігрантів із використанням рамки «свій-чужий» характерне для російської пропаганди. Російську риторику про заміщення українського населення (з Росії та інших держав) «Детектор медіа» досліджував наприкінці 2025 року. Втім шар російської пропаганди, який паразитує на внутрішньоукраїнських дискусіях на тему мігрантофобії, залишається відкритим для подальших досліджень.
