Дзеркальна пара

У російському медіаполі ці дві кампанії склалися в дзеркальну пару. Поразку угорського табору Орбана російські сайти переважно пояснювали не стільки вибором угорців, скільки тиском Брюсселя, «втомою» від довгого правління, збоями кампанії або провалом зовнішньої підтримки.

Перемогу болгарського табору Радева ті самі або близькі за тоном майданчики подали навпаки — як нервову поразку ЄС, проблему для допомоги Україні й шанс на «суверенізацію» Софії. Тобто логіка одна: якщо програє зручний для Москви політик, це пояснюється зовнішнім втручанням або технічними причинами; якщо перемагає незручний для Брюсселя політик, це подається як відновлення «здорового глузду».

Найпомітніша різниця між сегментами російського медіаполя така. Державні й напівофіційні ресурси швидко переводять сюжет у площину геополітики: ЄС, НАТО, Україна, санкції, постачання зброї. Системні ділові медіа своєю чергою стриманіші, але теж дотримуються рамки «проросійський — проєвропейський» і майже неминуче трактують болгарські й угорські результати виборів через їхні наслідки для Брюсселя, а не для Росії чи внутрішньої політики обох країн. Ідеологічні ж платформи використовують різкіші метафори: «удар», «вмешательство», «европейский путь», «суверенитет», «сорвать поставки оружия» тощо, додаючи вектору всій емоційній зарядженості.

Тож російські сайти описували не тільки самі вибори, а будували з цих подій ширший сюжет про боротьбу за архітектуру Європи під час та після російсько-української війни. Угорщина в цій логіці перетворилася на історію про втрату корисного «дисидента» всередині ЄС, а Болгарія — на історію про можливе здобуття нового проблемного для Брюсселя вузла.

Від чого відштовхувалися

Центр досліджень «Детектор медіа» проаналізував реакцію російськомовних російських сайтів на дві останні національні кампанії до 23 квітня 2026 року: парламентські вибори в Угорщині 12 квітня 2026 року та дострокові парламентські вибори в Болгарії 19 квітня 2026 року.

Для Угорщини доступне вікно реакції становить 11 днів після голосування, а для Болгарії — лише перші 4 дні, бо чотиритижневий aftershock ще об’єктивно не настав.

Для Угорщини головний спалах реакції припав на 12—14 квітня, а для Болгарії — на 19—21 квітня, після чого формування сюжету перейшло від «хто виграв» до «що це означає для Брюсселя й України».

Корпус даних ми формували з матеріалів ТАСС, «РІА Новості», «Коммерсантъ», «Ведомости», РБК, «Взгляд», «Известия», «Российская газета» і «Московский комсомолец». До цього переліку включалися лише тексти на російських сайтах. Водночас якщо російська публікація спиралася на цитування або перепублікацію зі світових медіа, зокрема Reuters, Bloomberg, Euractiv, Politico, FT або Welt, аналізувався спосіб, у який відповідне російське видання переказало цей матеріал і які розставляло в ньому акценти.

Болгарія: коли результат відомий ще до виборів

У випадку Болгарії російські медіа зайшли в сюжет з уже готовою геополітичною рамкою. Ще до дня голосування Румен Радев і його проєкт подавався не просто як фаворит, а як проблема для Євросоюзу. Так, «Коммерсантъ» за два дні до голосування виніс у заголовок фразу «Брюсселю в Софии мало что светит», а «Известия» — «Брюссель вмешивается в выборы в Болгарии». Навіть умовно стриманіші «Ведомости» з самого початку використовували ярлик «бывший пророссийский президент Болгарии». В чому відразу проглядалася інтерпретація не як суто політична подія у Болгарії, а як плебісцит про відносини з Росією і про слухняність щодо Брюсселю.

Після закриття дільниць ця сюжетна лінія лише посилилася. ТАСС лише фіксував, що «лидер определился», але публікації інших російських сайтів одразу фокусувалися на наслідках для війни й постачання зброї Україні.

Три показові вербальні формули першого післявиборчого циклу. Графіку згенеровано Claude на основі даних Центру досліджень «Детектора медіа»

Паралельно частина російських ресурсів намагалася дати і внутрішньоболгарське пояснення, але й воно швидко працювало на зовнішню рамку. «Взгляд» описував Радева як фігуру, що націлилася на «болгарську олігархію», а «Российская газета» робила наголос на втомі виборця від бідності й корупції. Проте майже відразу ці соціально-економічні пояснення були «прошиті» в зовнішній смисл: якщо люди втомилися від олігархії та хаосу, то це подавалося, як послаблення лінії ЄС щодо України.

На другий-третій день після голосування основний наративів усталився: ЄС боїться Радева, його перемога ставить під ризик допомогу Україні, особливо військову, Болгарія може повернутися до «суверенітету» й більш прагматичних відносин з Росією.

РІА виносило в заголовок, що «на Западе испугались результатов выборов в Болгарии». Цитований там аналітик Золтан Кошкович сформулював це наступним чином: «Сегодня в Брюсселе полно возгласов “Ну, черт возьми!”... Радев, в сущности, может быть для Евросоюза даже хуже, чем Орбан».

Те, що йдеться про аналітика угорського правого центру, а не про офіційну позицію, у заголовок не потрапило.

Видання «РІА Новості» пішло ще далі, написавши, що перемога блоку Радева «стане перепоною для допомоги Україні». «Взгляд» переказував Euractiv: перемога Радева «може зірвати постачання зброї Україні». «Взгляд» посилався на RT, яке посилалося на Euractiv, при цьому на кожній ланці цитування додавалося до заголовку все більше й більше тривоги. На одному з регіональних сайтів мережі «РІА» ці маніпуляції перетворилися на тезу про «повернення суверенітету й нормалізацію відносин із Росією».

Цей приклад ілюструє, як працює російська пропаганда. Болгарський результат подається не просто як зміна внутрішньої коаліційної конфігурації, а як можливий удар по логістиці європейської підтримки Києва. При цьому частина російських текстів не веде власне розслідування, а користується публікаціями Euractiv, Welt, FT, Bloomberg, додаючи власні інтерпретації. Й це не обов’язково пряма вигадка, але це майже завжди зміщення акценту на той, який вигідний російському агітпропу.

Угорщина: як переживають поразку союзника

В угорському випадку простежується прямо протилежна емоція. Тут Росія втрачала корисного для себе скептика всередині ЄС: табір Віктора Орбана програв, а партія Петера Мадяра «Тиса» взяла конституційну більшість.

Розбіжність у заголовках показує, як по-різному різні сегменти російського інфополя переживають цю поразку. Заголовки ТАСС виглядали наступним чином: «Курс на ЄС, НАТО й боротьбу з корупцією. Підсумки парламентських виборов в Угорщині». «Ведомости» констатували програш Орбана: «Орбан визнав поразку на виборах в Угорщині». А от видання «РІА Новості» використало більш агресивний стиль: «Жарти скінчилися. Євросоюз завдав удару по Орбану».

Одна з реакцій російських інформаційних ресурсів — спроба зменшити геополітичну вагу поразки Орбана. «Взгляд» у ніч після виборів виніс: «Відхід Орбана не розв’яже геополітичних проблем Угорщини» — колонку підписав Федір Лук’янов, головний редактор «Росії в глобальній політиці». У матеріалі він переконував читачів в тому, що союзник програв, але жодна проблема від цього не зникне. Мовляв, Брюссель святкує — але даремно.

14 квітня «Взгляд» змінив фокус на внутрішній мотив: «Орбана підвела угорська глибинка й дороги». Автор матеріалу почав його риторичним запитанням: «Як угорці могли не обрати одного з найбільш яскравих політичків сучасності? Орбана ж знають на всій планеті, він став політиком світого масштабу». Таким чином поразка Орбана подавалася через призму глибокого нерозуміння: як можна було такого не обрати? Далі йдуть дороги, інфраструктура, «глибинка» — усе, крім ідейного розвороту виборця від орбанівської моделі. Такі прийоми ілюструють характерний для російської пропаганди ланцюжок зміни тез: спершу — шок і мінімізація втрати, потім — пошук зручного пояснення чи виправдання.

Показові вербальні формули у матеріалах про вибори в Угорщині. Графіку згенеровано Claude на основі даних Центру досліджень «Детектора медіа»

Загалом пропаганда досить швидко перейшла від пояснень поразки до операції з адаптації — так з’явився компенсаторний сюжет: навіть після перемоги «Тиси» Угорщина не стане безпроблемною для Брюсселя. Цю думку по-різному проводили «Взгляд», який заперечував просту схему «Орбан пішов — проблема зникла», «Коммерсантъ», який підсвічував готовність Мадяра говорити про контакти з Росією, та інші. У сумі це дає типове повідомлення для російського читача про те, що союзник програв, але енергетичні й політичні інтереси Угорщини все одно змушуватимуть її залишатися «особливою» країною всередині Європи.

Один алгоритм — два режими

Російська реакція на вибори в Болгарії та Угорщині виявила не просто ідеологічну симпатію чи антипатію до конкретних політиків. Вона показала механізм перетворення чужих виборів на інструмент власної політичної розмови. Угорщина в російських текстах стала прикладом пояснення поразки: Брюссель, втома, дороги, але не остаточний геополітичний розрив. Болгарія — прикладом передчасного оптимізму: страх ЄС, ризик для допомоги Україні, суверенітет, шанс на нормалізацію з Росією. Це не дві окремі історії, а один і той самий алгоритм, який по-різному реагує на бажаний і небажаний результат.

Найголовніша різниця між двома прикладами — в інтонації. Болгарську перемогу російські сайти читали як можливість: новий збій у європейській дисципліні, ризик для допомоги Україні, відкриття простору для «прагматизму» щодо Росії. Угорську поразку — як проблему, яку треба пояснити: удар Брюсселя, провал кампанії, але не остаточне відторгнення орбанізму.

Щодо цільових аудиторій, різниця теж виразна. Державні та мережеві агенції працюють на масове тиражування і службове читання: короткий факт, а за ним швидкий геополітичний висновок. Ділові системні ресурси адресуються елітам, тому пишуть про мандати, коаліції, європейські фонди, корупцію, участь у ЄС і НАТО тощо. При цьому і вони не виходять з рамки геополітичного накручування.