Зустріч Путіна з Трампом на Алясці ознаменувала повернення російського автократа до великої геополітики — принаймні, за версією пропаганди й російських медіа. Однак і сама Америка доклалася до цього, зусиллями Трампа повернувши лідера країни-агресорки до переговорів найвищого рівня. Але повернення Путіна — неповне, бо Європа все одно уникає з ним контактів. Проте іронія залежності від Заходу робить цю історію ще більш показовою для розуміння російської геополітики.
Після років санкцій, дипломатичної ізоляції та статусу ізгоя на міжнародній арені, зустрівшись із Трампом на Алясці 15 серпня 2025 року, Путін ступив на територію західної країни вперше з 2022 року, попри ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду (юридично США не є підписантами Римського статуту, бо, попри підпис за адміністрації Клінтона, за Буша-молодшого він був відкликаний. І також як країна, яка не ратифікувала договір, США не входять до учасників МКС, хоча це і не заважало б їм його виконувати добровільно на своїй території — «ДМ»). До цього, за винятком візиту до Монголії у вересні 2024 року, всі поїздки очільника Кремля обмежувалися державами Азії, які або ніколи не підписували, або підписували, але не ратифікували Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Це був момент, коли Росія, здається, повернулася до великої геополітичної гри як повноправний гравець. Зустріч, присвячена війні в Україні, не принесла навіть припинення вогню, але Трамп публічно підтримав ідею поступок територій з боку Києва, що дало Москві стратегічну перевагу в переговорах. Путін назвав саміт «дуже корисним», а Трамп натякнув на швидке досягнення миру, хоча й без конкретики. Це стало кульмінацією процесу, що почався роками раніше, — від потрапляння в ізоляцію до повільного виходу з неї.
Захоплення Криму та частини сходу України у 2014 році спричинили хвилю міжнародних санкцій від США, ЄС та інших західних країн, перетворивши Росію на ізгоя в очах Заходу. Саміт «Великої вісімки» у Сочі у березні 2014 року було скасовано, а членство Росії у G8 призупинене. Економічні обмеження вдарили по банківському сектору, енергетиці та технологіях, а дипломатична ізоляція проявилася в бойкотах самітів і обмеженні контактів на високому рівні.
Москва шукала альтернативні альянси, посилюючи зв’язки з Китаєм, Індією та країнами Глобального Півдня. Однак це не компенсувало втрат: темпи іноземних інвестицій знижувалися, а технологічний розвиток загальмувався. За інформацією Світового Банку, чистий приріст прямих іноземних інвестицій у Росію, який у 2013 році складав майже 70 мільярдів доларів США, перед повномасштабним вторгненням в Україну знизився — до близько 40 мільярдів, а після 2022-го західні інвестори лише виводять капітал із Росії. Попри це Росія все ще залишалася членом Ради Безпеки ООН та інших організацій.
Динаміка падіння прямих іноземних інвестицій в Росію після 2014 року. Джерело: Світовий Банк
Повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року зробило Путіна нехтуваним лідером, із яким західні політики уникали навіть рукостискань. Ордер Міжнародного Кримінального Суду, виданий у березні 2023-го за підозрою у воєнних злочинах депортації та незаконного переміщення українських дітей, закріпив за Путіним статус «парії». Парією називав Путіна й експрезидент США Джо Байден. Понад 350 компаній, включаючи Airbus і Boeing, припинили роботу в Росії, призводячи до зупинки авіаційного сектору й економічної рецесії. Лише Білорусь, Еритрея, Північна Корея та Сирія підтримали Москву в ООН, тоді як решта світу засудила агресію. Ізоляція стала тотальною: Путін не відвідував західні країни, а Росія зіткнулася з безпрецедентними санкціями, що відрізали її від глобальних фінансів і технологій. Це був пік падіння — від економічної блокади до культурного бойкоту, коли російські спортсмени, митці та дипломати опинилися в ізоляції.
Проте з 2024 року почався повільний реверс. Повернення Дональда Трампа до влади у США відкрило Росії та Путіну вікно можливостей. Трамп, відомий своєю симпатією до Путіна, обіцяв «швидке закінчення війни» в Україні, що сигналізувало про потенційне послаблення санкцій. Росія активно розбудовувала зв’язки з Глобальним Півднем: торгівля з Китаєм досягла рекордних $245 млрд у 2024-му, а проєкти на кшталт газопроводу «Сила Сибіру-2» зміцнили стратегічне партнерство. Москва також знайшла нових союзників у Африці, Азії та Латинській Америці, де антизахідні настрої допомогли уникнути повної ізоляції. Росія використовувала радянську методичку, пропонуючи альтернативи західному домінуванню, що дозволило їй частково компенсувати невдачі. Цей поворот підкріплювався внутрішньою стабільністю громадської думки в самій Росії: після 2022 року довіру до Путіна висловлюють 8 із 10 росіян.
Кульмінацією став 2025 рік і зустріч на Алясці. Це не просто дипломатія — це сигнал, що «Росія повертається». Трамп ігнорував ордер МКС, запросивши Путіна, що підірвало зусилля Європи щодо ізоляції. Обговорення досягнення миру в Україні на Алясці, хоча й завершилися без будь-якої угоди, відкрили шлях до формату, де Москва певною мірою диктує свої умови. Трамп навіть відмовився від попередньої вимоги про припинення вогню як умови для подальших мирних переговорів. Для Путіна це перемога: від «парії» до співрозмовника США. Однак це повернення містить для Росії і ризики — залежність від Китаю зростає, а внутрішні проблеми, як цензура інтернету й економічна стагнація, залишаються. Зустріч на Алясці не завершує історію, але починає нову главу, де Росія знову грає одну з ключових ролей у світі, що змінюється.
Ще одним маркером повернення став запланований візит Путіна до Індії наприкінці 2025 року. За словами індійського радника з національної безпеки Аджита Довала, дати «майже узгоджені» — ймовірно, кінець поточного року — для відвідання щорічного індійсько-російського саміту, на який очільника Кремля запросив прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді. Цей візит може стати першою поїздкою Путіна до Нью-Делі з початку повномасштабного вторгнення в Україну, попри тиск Заходу.
Запрошення Моді прозвучало незадовго до оголошення Трампом зростання тарифів на індійські товари до 50%, починаючи з 27 серпня 2025 року. Як пише Bloomberg, «для того, щоб покарати Індію за купівлю російської нафти». Нові тарифи, які стали найвищими у порівнянні з іншими державами Азії, змінюють динаміку багаторічних спроб Вашингтона налагодити тісніші зв’язки з Нью-Делі. Індія продовжує купувати російську нафту та зброю, ігноруючи санкції, що допомагає Москві компенсувати економічні втрати. Запрошення Путіна до Індії підкреслює стійкість російсько-індійських відносин у рамках BRICS, де Путін сприймається не як парія, а як альтернатива західному домінуванню, сприяючи дедоларизації та новим економічним ініціативам.
Планування такого візиту, навіть якщо припустити, що він спровокований негативною динамікою індійсько-американських стосунків, демонструє деяку відмінність у сприйнятті Путіна після приходу Дональда Трампа до влади. Варто нагадати, що очільник Кремля відмовився їхати на останній саміт «Великої Двадцятки» у Бразилії у 2024 році, на який його запрошував президент Лула да Сілва. А саміт BRICS торік узагалі відбувся у російській Казані. Попри те, що у грудні 2024 року представники Південної Африки казали, що Путіна не буде на зустрічі у Йоганнесбурзі наприкінці 2025 року, російські дипломати у червні поширили для російських медіа заяву, що Путін «офіційно отримав запрошення» на наступний саміт G20 у ПАР.
За інформацією Reuters, офіційні особи США та Росії обговорювали енергетичні угоди під час останніх переговорів щодо миру в Україні. Джерела видання повідомили, що обговорювалася можливість повернення американської компанії Exxon Mobil у російський нафтогазовий проєкт «Сахалін-1» і придбання Росією американського обладнання для своїх проєктів терміналів зрідженого газу (LNG), таких як «Арктік ЗПГ-2». Енергетична співпраця нібито має стимулювати Росію припинити війну проти України, а США, своєю чергою, отримають нагоди зняти санкції з Москви.
І хоча після зустрічі на Алясці такі переговори начебто стали на паузу, зовнішньополітичну стратегію нинішньої адміністрації Білого Дому, яка полягає у роз’єднанні Росії та Китаю, аналітики називають «реверсом політики президента Ніксона», який у 1970-х започаткував розрядку у стосунках США та Китаю. Втім, зарано говорити хоча б про перші плоди такої стратегії. На думку колишнього посла США у Росії Майкла Макфола, цей маневр навряд чи взагалі буде вдалим, а зближення з Кремлем принесе мало реальних переваг для США.
Російські пропагандистські медіа просувають ідею, що Путін не лише подолав міжнародну ізоляцію, а й повернув Росію до статусу наддержави, яка диктує умови на світовій арені. Водночас вони розмежовують позиції Росії, США, України та Європи, представляючи Росію як єдину силу, здатну вести діалог із Вашингтоном, зменшуючи рівень недовіри.
ТАСС, одне із офіційних рупорів Кремля, передавав, що «Путін під час зустрічі зі своїм американським колегою Дональдом Трампом на Алясці зміг повернути Росію в центр світової арени та зірвати спроби західних країн дипломатично ізолювати Москву». Ця риторика показує символічне значення саміту: вперше з 2021 року Путін провів очну зустріч із президентом США, що подається як перемога над ізоляцією, накладеною після вторгнення в Україну. ТАСС писав, що переговори «відкрили канали зв’язку на найвищому рівні між Росією та США», але водночас «виявили глибокі розбіжності як між позиціями Росії та України, так і між американським баченням і європейськими підходами» щодо врегулювання «українського питання». Такий підхід дозволяє російським медіа показати «унікальну» роль Москви як «партнера» Вашингтона, протиставляючи її нібито слабшим позиціям Європи, яка «залишається в ізоляції».
«Бізнес Газета» йде ще далі, повідомляючи, що «для Путіна це безумовна перемога — він прогнув під себе мінливий світ». Видання змальовує Путіна як майстра геополітичних шахів, який, попри санкції, ордер МКС і західний бойкот, змусив світ рахуватися з Росією. Цей наратив будується на ідеї, що Путін не просто вистояв, а й використав глобальні зміни — від повернення Трампа до влади до зростання впливу Глобального Півдня — для відновлення російської величі. Стаття розповідає, що нібито Росія не лише уникла ізоляції, але й стала центром альтернативного світового порядку, де її голос звучить гучніше за європейський.
«Лента.ру» додає до цього хору ноту про те, що «Росія ніколи не перебувала в жодній ізоляції, а ось Європа тепер сама відчуває ізоляцію через конфронтацію з Росією». Це твердження перекручує реальність, ігноруючи санкції, виключення Росії з G8 чи культурний бойкот, але підкріплює внутрішній посил про те, що Захід зазнав невдачі у своїх спробах ізолювати Москву. Видання апелює до візитів Путіна до ОАЕ, Північної Кореї, В’єтнаму, а також приїздів до Москви лідерів Китаю та Індії як доказу «постійних контактів із ключовими партнерами». Ці твердження спрямовані на те, щоб переконати внутрішню аудиторію в тому, що Росія не лише вистояла, а й перевершила Захід у дипломатичній грі.
Цей пропагандистський наратив має кілька цілей. По-перше, він зміцнює образ Путіна як сильного лідера, який повертає Росії «законне місце» серед великих держав. По-друге, він виправдовує війну в Україні, представляючи її як частину ширшої боротьби проти західної гегемонії. По-третє, пишучи про розбіжності між США та Європою, російські медіа намагаються розколоти Захід, показуючи нібито провал європейської політики ізоляції. Наприклад, ТАСС пише, що саміт із Трампом «зменшив рівень недовіри» між Москвою та Вашингтоном, тоді як Європа залишається осторонь, неспроможна диктувати умови. Це дозволяє Кремлю просувати ідею, що Росія стала мостом між Заходом і Глобальним Півднем, де її вплив зростає.
На відміну від російських медіа, в ще одному традиційному джерелі пропаганди, проросійських телеграм-каналах, що спрямовані на українську аудиторію, тема «детоксикації» Путіна виявилася не настільки популярною. Вона була в основному витіснена більш традиційними для цього сегменту внутрішньоукраїнськими темами. Втім, згадки подібного наративу також епізодично зустрічалися.
Зокрема, анонімний телеграм-канал із понад 1,1 мільйона підписників пише про скасування міжнародної ізоляції очільника Кремля, переносячи вину у цьому на українське керівництво. «Зеленський програє гру. Саме помилки глави ОП на міжнародному треку призвели до того, що... відбувся саміт на Алясці, який повернув Путіна на міжнародну дипломатичну арену», — стверджують пропагандисти.
Так само тема зустрічі на Алясці використовується і в іншому пропагандистському телеграм-каналі з 1 мільйоном підписників. В укріпленні контактів між Путіним і президентом США звинувачується особисто Зеленський, а наслідки зустрічі описуються заздалегідь як катастрофічні: «Зеленський уможливив зближення Трампа і Путіна, через його заяви, нереальні вимоги й скандал в Овальному кабінеті ми втратили головного союзника, який забезпечував для ЗСУ можливість триматися на полі бою».
Автори проросійських телеграм-каналів, пишучи про зустріч в Анкориджі, оголюють поширену в пропагандистських повідомленнях суперечність. З одного боку, зустріч Трампа і Путіна є нібито проривною подією, яка свідчить про закінчення міжнародної ізоляції, а з іншого, ніякої ізоляції взагалі-то не було, це всього лише «міф». «Напередодні історичної зустрічі зазначимо, що саміт на Алясці — це вже умовно перемога Путіна, оскільки президент Росії виходить із клейма ізоляції, яке йому “пришили” глобалісти й Банкова. Згадайте, всі роки вони роздмухували цей міф», — пише один зі згаданих вище каналів.
У сегменті анонімних телеграм-каналів, що спрямовані на українську аудиторію, частка згадок про закінчення ізоляції Путіна зустрічається в цитатах із західних медіа. Це дозволяє частково обійти вищезгадану суперечність, вказавши на те, що про подолання ізоляції пишуть опоненти, але самі автори дописів розуміють, що її «і раніше не було». Крім того, в просуванні тези про подолання ізоляції Путіна пропагандисти звинувачують «глобалістську» пресу, яка нібито намагається таким чином вдарити по Трампу і зіпсувати «історичну зустріч, яка має принести мир, на противагу зусиллям глобалістів із розпалювання війни».
Так, один з анонімних телеграм-каналів із понад 1 мільйоном підписників пише: «Преса глобалістів масово торпедує Трампа за теплоту зустрічі, за те, що дав право Путіну повернутися на світову арену як переможцю. Всіма цими наративами вони намагаються дискредитувати Трампа на тлі грандіозної історичної зустрічі». Інший телеграм-канал з 440 тис. підписників теж відмічає поширеність цієї тези в західних виданнях напередодні зустрічі на Алясці: «Глобалісти видали ЗМІ методичку щодо висвітлення прогнозів на саміт Трампа — Путіна, або знайдіть 10 відмінностей у статтях Bloomberg і The New York Times. Загалом: Путін — переміг, Трамп — програв».
Окрім зустрічі з Трампом, яка стала символічним проривом у відносинах із Заходом, повернення Володимира Путіна до геополітичної гри підкріплюється низкою інших подій, що ілюструють, як Росія розбудовує альянси поза західним світом. Ці кроки, зосереджені на Азії, Африці та Глобальному Півдні, роблять Путіна менш «токсичним» для певних гравців, перетворюючи його з ізгоя на партнера в альтернативних структурах. Однак справжня легітимізація, за іронією, все ж залежить від жестів із Заходу, що розкриває залежність російських еліт від західної валідації, попри декларації про багатополярність.
Обкладинка згенерована за допомогою сервісу Freepick
