З неприхованою цікавістю ознайомився з матеріалом Лєри Лауди «Як російська протютюнова пропаганда потрапила на «Українське радіо». Стаття опублікована на одній із сторінок Інтернет-сайту «Телекритика» (http://mf.mediasapiens.ua/material/21355).
Цікавість була викликана насамперед тим, що авторка обіцяла «вивести на чисту воду» ведучу радіомосту Євгенію Калайду. «Наступний матеріал присвятимо безпосередньо радіомосту і спробуємо розібратися, як і чому українська ведуча Євгенія Калайда завуальовано, але захищала інтереси тютюнової індустрії», — зазначила в кінці вступу пані Лауда.
Утім, деякі журналістські знахідки авторки таки потребують коментарів. Національна радіокомпанія України розпочала проекти з наведенням радіомостів з нашими партнерами з Європейської мовної спілки два роки тому. Будь-хто може завітати на нашу сторінку (http://radioukr.com.ua/ua/1465/) , аби не лише дізнатися про теми та гостей, але й послухати записи радіомостів з нашими партнерами. Ми прагнемо постійно розширювати географію наших діалогів, говорити на різні теми. І, до речі, не лише говорити: у наступному сезоні ми плануємо продовжити практику наведення музичних мостів. Досвід діалогів з Мінськом та Тбілісі про етнічну музику в сучасному світі засвідчив, що така форма має перспективу.
Окрім суто технічних рис, притаманних радіомостам, варто виділити людський фактор: його ведучих. Неупереджене око зазначить певну систему, якщо йдеться про продовження діалогів ефірі.
Зокрема, всі радіомости з Естонією у Таллінні провела Вікторія Мельник. У Мінську – Світлана Мацкевич. І. відповідно, у Москві – Ігор Гмиза. На відміну від авторки, у колективу Національної радіокомпанії України, що опікується радіомостами, нема жодних підстав сумніватись у професіоналізмі Ігоря Гмизи. А ось корректність запитання пані Чумак: «чому саме цю людину запросили співведучим радіомосту на «Українське радіо», викликає питання. По-перше, діалог транслюється і в російському і в українському ефірах, а формування команди ведучих та гостей — є прерогатива національних продюсерів. Таким чином теза, що Ігор Гмиза був запрошений співведучим радіомосту на Українське радіо, химерна.
Звичайно, було б значно приємніше, якби авторка зосередилась на аналізі плюсів та мінусів радіомосту «Заборона паління – крок до оздоровлення нації», що пролунав в ефірі Першого каналу Українського радіо 19 липня, аніж читати творчу біографію Ігоря Гмизи у версії Лєри Лауди. Але, як казав класик «маємо, що маємо». Мотивація виявилися сильнішою за логіку.
Читачам дійсно, важко зрозуміти перебіг дискусії, спираючись на виклад авторки. Ось, навівши слова одного з гостей радіомосту Андрія Лоскутова (іншого гостя московської студії авторка чомусь називає просто «лікар», а про українських гостей навіть і не згадує), пані Чумак взялась переконати читача у «змові тютюнового лобі з радійниками»: «На цьому дискусію обірвали музичною заставкою і глядачі не почули контраргументів його опонентів. Тож вийшло так, що фінальну крапку поставив саме Лоскутов…». Не просто збагнути про що мова: згаданий радіоміст чи одну з п»яти програм Гмизи на російському радіо? Під час радіомосту після тези Лоскутова програма тривала ще добрих півгодини, протягом яких говорили гості в обох студіях. Але що там логіка, коли на видноколі бовваніє глобальна змова бо якщо «зібрати докупи усі аргументи Лоскутова-Гмизи, то можна вималювати загальну стратегію тютюнової індустрії, яка застосовувалася в Росії для протидії впровадженню пакету антитютюнових законів».
Доречне питання, який стосунок до проблем українських медіа має «загальна стратегія тютюнової індустрії у Росії», або нібито «маніпулятивні стратегії у програмах Ігоря Гмизи»? А як можна сумістити свободу слова, яку пропагує «Телекритика», та бажання псевдо Лауди лінчувати ведучого за його «неправильне» бачення, ведення?
Далі, очевидно, буде. Така життєва логіка: комусь створювати, а комусь обписувати. Утім, не в рамках псевдо, а під власним іменем запрошуємо авторку під взяти участь у дискусійній програмі на згадану тему. І будьмо здоровими у всьому.