Катерина Молодик — учителька української мови та літератури. Вона дев’ять років працює в Черкаському гуманітарно-правовому ліцеї. Медіаграмотність почала викладати з 2013 року, коли в ліцеї створили медіашколу. 2015 року там розробили власну програму медіаграмотності, яка відповідає концепції медіаосвіти за державною програмою «Нова українська школа».
Зараз у ліцеї викладають медіаграмотність як відкритий гурток для учнів із 5 до 11 класу. Є дві групи — молодша і старша, кожна зі своїм планом навчання. Кілька вчителів Черкаського гуманітарно-правового ліцею беруть участь у проєкті «Вивчай і розрізняй: інфомедійна грамотність». «Ми ділимось напрацюваннями й намагаємося впроваджувати елементи медіаосвіти в усіх предметах загального циклу, — розповідає Катерина. — Вчителі історії, громадянської освіти та англійської мови мають спільні розробки інтегрування основ медіаграмотності». Говоримо з Катериною про впровадження медіаграмотності у шкільне навчання та про зміну підходів до її викладання під час великої війни.
— Після початку повномасштабного вторгнення, — розповідає Катерина, — ми спершу не розуміли, що відбувається. Міністерство освіти і науки оголосило канікули на два тижні, але ми все одно зустрічалися з дітьми щодня, мали години психологічного розвантаження й підтримки. І щодня проговорювали, нагадували базові знання і навички з медіаграмотності, зокрема вміння відрізняти фейки від правди. Перші тижні великої війни були дуже насичені інформацією, було багато вкидів. Діти, як і дорослі, постійно читали новини в соцмережах і телеграмі, постійно непокоїлись. Я просила їх обмежувати споживання інформації, бо якщо людина психологічно не готова, це може призвести до надмірної тривоги. Але вони вже мали певні навички і з медіаграмотності, і з психологічної самодопомоги — ми витратили на це багато часу до початку великої війни й далі займалися цим після 24 лютого, — діти були, наскільки це можливо, спокійні й розуміли, що відбувається.
— Катерино, що змінилось за часів великої війни у викладанні медіаграмотності?
— Медіаграмотність стала ще важливішою, і вчителі усвідомлюють цю потребу.
Я завжди говорила, що вчитель не може викладати медіаграмотність, якщо сам не є медіаграмотним. Запит на посилення власних компетенцій із медіаграмотності у вчителів був із 2013 року, але він не був настільки поширеним і актуальним, як зараз. Після повномасштабного вторгнення чимало вчителів прагнули бути волонтерами, допомагали кіберполіції моніторити ворожі платформи, вишукувати фейкові акаунти і сповіщати про них. Так з’явився запит на медіаграмотність і критичне мислення. Питання медіаграмотності зараз є дуже важливим, і багато організацій та інституцій допомагають із її поширенням та впровадженням.
Наприклад, учителям, які хочуть впроваджувати медіаосвіту у своїх школах або застосовувати елементи медіаграмотності на уроках будь-яких предметів, я раджу познайомитись із сайтом Академії української преси. Цього року ми залишили заявку на сайті, й АУП безкоштовно надіслала до нашого ліцею кілька примірників посібника з медіаграмотності, з яким ми працюємо.
Також у вкладці «медіаосвіта» на сайті можна ознайомитись із переліком навчальних програм, які можна використовувати. Програми поділені на класи. Наприклад, є модельна навчальна програма інтегрованого міжгалузевого курсу «Основи медіаграмотності», розрахована на сьомий-восьмий класи. Є програма для п’ятого-шостого. Навіть є курс «Медіадошкільник» — спеціальна програма для дітей старшого дошкільного віку. Є також різні посібники з критичного мислення, курси, програми, зокрема для студентів і педагогів.
Ми з 2013 року працювали з програмою «Основи медіаграмотності для учнів 10—11 класів». Також 2013 року ми створили власну програму, яку затвердив методичний кабінет. Втім такі програми потрібно переглядати кожні п’ять років, і зараз ми оновлюємо нашу.
Також хочу порадити вчителям і просто людям, які хочуть розвивати свої навички з медіаграмотності, онлайн-курси: «Фактчек: довіряй-перевіряй» і Very Verified від EdEra, «Медіаграмотність для освітян» від Prometheus. Онлайн-курси не займають забагато часу, але дають базу для усвідомлення й розуміння всіх основних позицій, які стосуються медіаграмотності, й навички, необхідні зараз в Україні кожному.
Серед цікавих вправ, які подобаються учням, — створення резюме. Мені важливо, щоб діти мали навички цифрового дизайну, тому ми використовуємо графічний редактор. Часто й дорослі не вміють скласти резюме, яке вирізняло б їх із-поміж інших і давало змогу отримати бажану роботу. Також цікава вправа — «резюме письменника». Замість класичних нудних хронологічних таблиць це дає змогу побачити письменника живою людиною, зрозуміти, які вміння й навички в нього були, життєвий шлях, який він пройшов.
Можна створювати акаунти героїв чи письменників в соціальних мережах: це класична медіавправа, завжди цікава дітям. Створення медіапродуктів, постерів — це те, що дає дітям простір для креативу, творчості, пізнання себе. Вони є не тільки споживачами медіапродуктів, і важливо, щоб вони ставали творцями якісного контенту.
Можна створювати стрічку новин у графічному редакторі або в соціальній мережі й таким чином вчитися формулювати порядок денний. Це теж важливо для дітей: вони мають розуміти, як медіа визначають, що ми споживаємо протягом дня. І принагідно бачити, як формується їхня стрічка у фейсбуку, інстаграмі або тіктоку, розуміти алгоритми кожної мережі. Усвідомлювати, що не всі думки та дописи, які є у стрічці, є «істиною в останній інстанції», бо алгоритм підлаштовується під їхні вподобання. І є небезпека бачити світ в одному кольорі. Дітям важливо вчитися виходити зі своєї інформаційної бульбашки, але спершу — зрозуміти, чим ця бульбашка є.
І ще одна цікава й важлива вправа — TED Talks. Ми переглядаємо промови на теми, цікаві дітям, а потім розбираємо їх: структуру побудови виступу, аудиторію, аналізуємо мовлення спікера, стереотипи чи маніпуляції в тексті, з’ясовуємо, як саме промовець підводить нас до думки, яка лежить в основі його виступу. Наступний крок — ми самі створюємо промову в стилі TED. Тут є різні варіанти: або діти записують відео промови і презентують його, а ми всі аналізуємо, або, якщо це очне навчання, ми презентуємо промови у класі. Словом, ми не тільки взаємодіємо з медіаконтентом, а й розвиваємо навички риторики, графічного дизайну, аналізу, критичного мислення. Потім ці промови можна публікувати на ютуб-каналі — діти можуть популяризувати свою роботу, думки й теми, які вважають важливими.
Раджу брати участь у проєкті Generation Global, який привертає увагу до цілей сталого розвитку. Це платформа, де можуть реєструватись учні зі всього світу. Багато мов, якими проводять ці конференції. Для українських учнів є можливість брати участь у конференціях українською та англійською мовами. Проєкт вчить учнів діалогу і спілкуванню з іншими культурами, іншими країнами в межах цілей сталого розвитку. Медіаграмотність у цьому контексті теж важлива.
Одна з важливих конференцій, у яких ми брали участь, стосувалась мови ворожнечі. Ми розібрались, що таке мова ворожнечі, які її ознаки, й діти обговорюють це і з українцями, і з людьми з інших країн, з’ясовуючи, як проявляється мова ворожнечі в їхньому середовищі, зокрема в медіа й соцмережах. Для дітей це питання гостре, важливе, часом болюче. Із ними треба про це говорити. Наприклад, зараз, під час війни, ми називаємо росіян різноманітними неприємними словами. Чи це мова ворожнечі, і якщо так, то чи війна виправдовує її? Чи має це ставати нормою? Ми з дітьми домовились, що в межах наших уроків ми не використовуємо мову ворожнечі, навіть коли нам цього хочеться. Бо ми освічена нація й не будемо опускатись до рівня нашого ворога.
— Ви щось змінили у своїх уроках?
— Підходи, бачення, акценти змінюються відповідно до часу. Якщо, до прикладу, раніше я дітям не ставила рамки щодо теми, коли ми створювали заголовки або шукали фейки, то зараз ми розуміємо, що заголовки мають бути суголосними часу, пов’язаними з життям Черкас під час війни.
— Як діти реагують на інформацію про війну?
— Як усі: у стресі, в переживаннях, у запиті. Але в дітей можна повчитись. Це покоління сильне, готове не просто підтримувати себе, знаходити ресурси, але й відкрите до емпатії, до розуміння й підтримки дорослих. Можливо, це пов’язано з тим, що ми мали нові підходи в школі, що вона стала відкритішою до світових тенденцій, зокрема до вивчення медіаграмотності, критичного мислення, різних психологічних практик з акцентом на компетентності. Стресові ситуації показали, що ми рухаємось правильною дорогою й наші діти готові приймати виклики часу й давати їм раду, підтримуючи тих, хто поруч. Разом із тим, ми далі розвиваємо мислення дітей, емоційний інтелект, емпатію, критично оцінюємо дійсність, аналізуємо, робимо висновки, вчимося формулювати власну думку і взаємодіяти в цифровому світі.
