Політики, журналісти, експерти та звичайні користувачі соцмереж відучора обговорюють заяву фонду Сергія Притули про купівлю супутника та доступу до бази даних групи супутників фінської компанії ICEYE. Багато хто критикує фонд за таке рішення або стверджує, що Притула обманює громадськість. Аргументи невдоволених такі: нащо нам супутник, коли в нас є свій / доступ до американських супутників? Чому «абонемент на рік» використання супутника чи його даних коштує так дорого? Супутник узагалі не купили, а лише орендували – і знову ж, чому так дорого? Жодне з цих запитань не має відповіді, оскільки самі запитання містять маніпуляцію або відверту брехню. Пояснюємо, що саме купив фонд Притули і навіщо.
Що сталося?
22 червня 2022 року благодійний фонд Сергія Притули оголосив збір коштів серед українців на купівлю байрактарів. Спочатку, на момент оголошення збору, фонд планував зібрати 500 мільйонів гривень для купівлі трьох турецьких безпілотників. Але вже за два дні, 24 червня, стало відомо, що сума пожертв сягнула 600 мільйонів гривень, і цього мало б вистачити на чотири байрактари (залежно від комплектації). Однак, як і у випадку, коли на безпілотник збирали мешканці Литви, у відповідь на ініціативу благодійного фонду компанія — виробник безпілотників Baykar Makina вирішила надати Україні три апарати безкоштовно. Фонд почав шукати, як саме можна використати зібрані гроші на інші потреби армії. І 18 серпня заявив, що підписав угоду з фінською компанією ICEYE.
На сайті компанії повідомляється, що Україна за допомогою цієї угоди отримає «усі можливості одного зі своїх супутників SAR, що перебувають на орбіті, для урядового використання України над регіоном. Супутник SAR буде експлуатуватися ICEYE. Крім того, ICEYE надає доступ до своєї групи супутникових SAR, що дозволить військовим силам України отримувати радіолокаційні супутникові знімки критично важливих місць із високою частотою повторних відвідувань». Притула у своєму відеозверненні був лаконічнішим: «Українці! Ми купили супутник! І не лише один супутник, а ще й доступ до бази супутникових знімків усієї мережі супутників ICEYE більш ніж на рік. І це дозволить отримувати дані для української розвідки з 21 супутника компанії».
Що це за супутники?
Компанія ICEYE володіє найбільшою мережею супутників SAR у світі.
Призначення таких супутників — моніторинг поверхні Землі, спостереження за погодними та кліматичними змінами. Вони надсилають сигнал на Землю, випромінювання відбивається від поверхні, приймається антенною, в реальному часі обробляється програмою і створює тримірне зображення ландшафту та наземних об’єктів.
Це відносно нова технологія, оскільки більшість інших супутників використовує оптичний діапазон хвиль, тобто знімають те, що видно, умовно кажучи, оком. Тому погано працюють уночі чи в хмарний день. SAR-супутники — це своєрідні радіолокатори, тому вони бачать і вночі, і крізь хмари, туман, попіл, дощ і навіть крізь деякі об’єкти, наприклад, маскувальні сітки чи гілки.
Важливість даних із супутників складно переоцінити під час війни. Особливо таких, що можуть надавати деталізовані та якісні знімки. Саме тому ще 1 березня 2022 року американський бізнесмен українського походження Макс Поляков, який сам очолює компанію у сфері космічних технологій та комунікацій EOS Data Analytics (EOSDA), звернувся до всіх приватних космічних компаній та державних агенцій із проханням відкрити для України супутникові дані. І саме Полякову Притула подякував за співпрацю та допомогу в організації цього контракту з фінською ICEYE.
То ми купили супутник – чи взяли його в оренду?
На сайті Полякова 19 серпня з’явилися подробиці угоди:
Тобто супутник ми таки купили — можемо користуватися ним весь термін його життя. Супутник пролітає над територією нашої держави двічі на добу. А ще ми оплатили доступ до даних усієї мережі супутників більш ніж на рік.
За 24 години кожен із таких супутників робить 15 обертів навколо Землі, рухається зі швидкістю 7,5 кілометра на секунду на висоті 500–600 кілометрів над поверхнею планети. Один знімок може охоплювати площу до 225 квадратних кілометрів, а його роздільна здатність (тобто можливість відрізнити на знімку один об’єкт від іншого) — від 0,5 метра до 1 метра залежно від площі охоплення знімка. Тобто за найвищої якості знімка 1 піксель дорівнює одному метру, тому можна побачити, наприклад, скільки вагонів у поїзді. Українські військові одразу ж показали, якою є роздільна здатність супутника ICEYE. Картинка дуже чітка.
На фото знизу — якість, яку надає супутник ICEYE
Завдяки тому, що Україна викупила супутник, процес передачі даних від моменту зйомки до моменту отримання його військовими скоротиться до кількох годин. І це також перевага.
І за це заплатили 600 мільйонів гривень? А розвідка США не надає нам ті самі дані безкоштовно?
Фінансові деталі угоди досі невідомі. Притула лише повідомив, що на цю угоду витратили гроші, які збирали на «народні байрактари». Ми не знаємо, скільки коштував сам супутник, а скільки — «річна передплата» на дані зі всієї мережі. Але можна уявити, скільки це коштує, хоча би приблизно. На сайті Geocento одна серія фото з використанням технології SAR коштує 3300 доларів. Ціна вказана за найвищу якість, тобто коли роздільна здатність менше за один метр. Як порахувала «Економічна правда», одна зйомка невеликої ділянки українського фронту може коштувати понад 100 тисяч гривень. Натомість Україна на рік отримає цілодобовий доступ до даних із 21 супутника. І до того ж сама може визначити, що буде знімати її власний супутник, коли й де.
Насправді доводити користь цієї покупки дещо дивно. Щонайменше тому, що цю угоду фонд Притули неодноразово обговорював із представниками Міністерства оборони України. Було декілька варіантів, на що саме витратити зібрані гроші. По-перше, була ідея один байрактар усе ж таки купити, а залишок коштів спрямувати на щось інше. Або витратити всі зібрані гроші — майже 20 мільйонів доларів — на щось потрібне нашій армії. Притула наголосив: більшість контрактів, які укладає МО України, таємні. Тому за переважну більшість із них, навіть якщо гроші передати міністерству, він не зможе відзвітувати публічно, як того вимагає статус благодійного фонду. Саме тому фонду і МО довелося шукати, як саме витратити зібрані гроші і при цьому мати змогу відзвітувати за покупку. Врешті купили супутник та доступ до бази даних.
Якщо це так важливо й МО дало добро, чому фонд критикують?
Коротка відповідь — бо українці.
Якщо більш розлого — то тому, що попри єднання в часи війни, політичні сварки, заздрість, неякісна комунікація чи недовіра до держави нікуди не поділася.
Народний депутат від «Європейської солідарності» Микола Княжицький наголосив, що супутник, звісно, не купили, а орендували, і що перемоги в цьому малувато. Медійник Єгор Чечеринда, політологиня Альона Яхно і багато інших людей виявилися експертами з цін на супутники та спеціалістами з оренди та річних «абонементів» на купівлю баз даних.
Новина на сайті «Еспресо»
У всіх цих повідомленнях є маніпуляція щодо того, що супутник не купили, а орендували на рік, що не відповідає дійсності. Також майже всі повідомлення містять згадку про український супутник «Січ», який начебто повинен працювати так само, як ті, до яких тепер Україна має доступ. На жаль, це не так: в українського супутника роздільна здатність — майже 8 метрів, що ледь не в 16 разів гірше, ніж у супутника ICEYE. Тому він не може відрізнити гараж від БМП, що припаркований поруч.
Багато хто також згадує невиправдано велику ціну за ці послуги (хоча доступ до комерційних супутникових зйомок на рік може коштувати й декілька десятків мільйонів доларів) та вже наявний в України доступ до знімків із супутників НАТО.
Так, Україна отримує супутникові знімки від іноземних розвідок, у першу чергу від США. І саме іноземні уряди зараз оплачують доступ українських фахівців до супутникових даних. Тому, як вважають спеціалісти, мати власний супутник для України вкрай важливо. Адже ми не знаємо, скільки ще будуть ділитися з Україною власними даними інші розвідки. І скільки — оплачувати доступ нашої розвідки до них. Окрім того, звертає увагу колишній голова Державної митної служби Максим Нефьодов, супутники НАТО, хоч як би того хотілося українцям, не працюють на українську розвідку цілодобово. Вони виконують багато інших завдань і не знімають планету в режимі реального часу — це вигадки. Тому мати власний супутник, який виконує лише українські завдання, — це безумовна перемога.
На зраду вона обертається завдяки багатьом чинникам, один із яких — не дуже добра комунікація. Попри те, що військові похвалили покупку, детальні умови угоди з’явилися лише наступного дня ввечері. До того Притула рекомендував усім почекати «пресрелізу з технічними подробицями» угоди. Що дозволило критикам Притули та влади звинуватити волонтера в «нецільовому використанні коштів на річний абонемент». Але в будь-якому випадку, купівля супутника, на думку справжніх воєнних експертів, — корисна. Це знизить залежність України від даних чужих розвідок та дасть змогу самостійно фіксувати наслідки ударів по обраних цілях.
Фото: знімок Кримського мосту, зроблений супутником ICEYE / iceye.com
