ms.detector.media
Ольга Білоусенко
04.06.2021 11:43
«Медіаграмотність додає людині впевненості в собі»
«Медіаграмотність додає людині впевненості в собі»
Студенти Української академії лідерства розповідають школярам Харківщини, як виявляти фейки, та вчать перевіряти інформацію, — навіть ту, яку поширюють так звані лідери думок.

Близько 900 школярів і школярок на Харківщині вже знають, що таке медіаграмотність й за допомогою яких «маячків» виявляти фейки та маніпуляції. А ще розуміють, що Росія — агресорка і що всю інформацію, яка поширюється тамтешніми медіа й навіть блогерами, потрібно ретельно перевіряти. Навчали школярів студенти Української академії лідерства в межах проєкту «Школа медіаграмотності» за підтримки USAID. «Детектор медіа» розповідає, як молоді люди навчають іще молодших відрізняти фейки від правди у соцмережах і спонукають їх учити власних батьків дотримуватися інформаційної гігієни.

Як розповідає заступник керівника осередку Української академії лідерства в Харкові Іван Чубукін, «Школа медіаграмотності» проходить на Харківщині вже втретє. Спершу студенти академії їздили в маленькі громади області та проводили там мінілекції з медіаграмотності. Під час виїздів команда проєкту побачила, що молодь у громадах не знає, що таке медіаграмотність, із яких компонентів вона складається. Вирішили проводити уроки системно.

Самі студенти проходили навчання з медіаграмотності та критичного мислення від представників медіагрупи «Накипіло» та курс від «Бі-бі-сі Україна», а після цього їхали у школи громад, аби поширювати свої знання. Студенти Української академії лідерства провели 44 уроки для учнів різних шкіл на Харківщині.

«На початку кожного уроку я прошу учнів сказати, що таке медіаграмотність, але нерідко буває, що всі мовчать і не знають, що відповісти. Тому ми не говоримо зі школярами відразу про медіаетику, про те, як створюються журналістські матеріали, а розповідаємо спершу про речі простіші: фейки, маніпуляції, інформаційну безпеку. Пояснюємо, для чого потрібно перевіряти джерела інформації. Також говоримо про поведінку в соціальних мережах, кібербулінг, із яким вони можуть стикатися, — каже Іван Чубукін. — Ми бачимо, наскільки ця тема важлива, адже молодь живе в інтернеті. Молода людина за день споживає ту кількість інформації, яку можна було б отримати, прочитавши 17 газет. Треба розуміти, яким чином у цьому русі інформації вирулювати й знаходити якісні джерела». Проєкт «Школа медіаграмотності» покликаний зацікавити школярів цією темою, пояснити, чому варто перевіряти джерела інформації, як це зробити, на що звертати увагу, якщо людина запідозрила, що повідомлення може бути фейком.

Для участі у проєкті відбирали ті громади, в яких діє Мережа молодіжних хабів або інші молодіжні ініціативи. Однак у процесі до проєкту з власної волі долучилися ще дві громади — Люботинська та Малинівська. «В більшості випадків локацію і школи для проведення занять ми визначали у партнерстві з управліннями освіти. Переважно у кожному місті ми проводимо по п’ять уроків медіаграмотності у п’яти різних школах, — розповідає Іван Чубукін.— Були міста, де представники відділів освіти запевняли нас, що школярам такі уроки непотрібні, адже вони завантажені вивченням основних предметів та підготовкою до іспитів. Проте, коли ми запитали, чи дізнавалися вони в школярів, чи потрібні їм уроки з медіаграмотності, нам відповіли, що ні. Однак навіть у тих містах, де нам спершу відмовили, ми все ж провели заняття, й учні були задоволені. Тому відмова свідчить лише, що працівники відділів освіти не завжди розуміють важливість неформального навчання».

Про тренерську мотивацію

Один із тренерів проєкту, студент Української академії лідерства Олександр Пирожков, каже, що долучився, щоби покращити свої знання і прокачати ораторські навички. «Я почав долучатися до проєктів із медіаграмотності, коли зрозумів, що іноді й сам можу вестися на фейки й маніпуляції. Наприклад, коли я починав підвищувати свою політичну грамотність, через некомпетентність потрапляв на інформацію з анонімних телеграм-каналів, і вже тільки згодом виявлялося, що я вівся на неправдиві факти, — розповідає Олександр. — Також я хотів познайомитися з харківською молоддю, зрозуміти, чи відрізняються молоді люди там від тих, хто живе в Києві».

Оскільки медіаграмотність — широке поняття, Олександр у своїх тренінгах для школярів робить наголос саме на фейках та їх спростуванні. На його думку, фейки та маніпуляції є частиною інформаційної війни, яку проти України веде Росія. Також Олександр завжди просить своїх учнів розповідати про медіаграмотність і необхідність перевіряти інформацію своїм батькам. «Зазвичай нас навчають батьки, проте у випадку медіаграмотності алгоритм можна порушити. Саме діти, на мою думку, можуть навчити своїх батьків споживати перевірену інформацію, — каже Олександр. — Дуже часто дорослі беруть інформацію із фейсбука, вайбера чи того ж телеграма. Ми пояснюємо школярам, що соцмережі не є надійними джерелами. І просимо сказати про це й своїм батькам, родичам, вчителям, аби ті дотримувалися інформаційної гігієни».

Ще одна тренерка проєкту й студентка Української академії лідерства Анастасія Куца каже, що зацікавилася темою медіаграмотності ще у 12 років. «Коли я була молодшою, а Росія ще не розпочала війну проти України, я щороку їздила в Крим і дружила з людьми із Росії та Білорусі. Я спілкувалася з росіянами і все ніби було добре, проте на їхніх сторінках в “Однокласниках” я постійно помічала дописи, що росіяни й вірмени, українці, білоруси — один народ. А ще різні меседжі про “велику вітчизняну війну”. Всі ці дописи викликали в мене підозру й здивування. Напевно, вже тоді інформаційна війна чи то починалася, чи то тривала», — каже Анастасія.

Вона додає, що знання з медіаграмотності дозволяють людині бути впевненішою, що її не обдурять. «Я постійно стикаюся з фейками, навіть під час дискусій зі своїми друзями. Наприклад, багато фейків є про 8 березня, що це свято заснували секспрацівниці. Або в розпал епідемії коронавірусу є чимало фейків про цю хворобу, — розповідає Анастасія. — Спершу я вивчала медіаграмотність, щоби могти перевіряти інформацію та бути впевненішою у дискусіях зі своїми друзями. А потім я зрозуміла, що якщо я вже отриману інформацію поширюватиму далі, то буду й сама навчатися й краще орієнтуватимуся в темі».

Під час уроків із медіаграмотності тренери розбирають з учнями кілька практичних кейсів і розповідають про так звані фейк-маячки, які можуть допомогти зрозуміти, правдива інформація чи ні. «Для виконання практичних завдань ми ділимо клас на команди, які й розбирають навчальні кейси: аналізують фото, відео або текст, а потім пояснюють, чи це маніпуляція і чому саме», — каже Іван Чубукін.

Під час уроків тренери також говорять із учнями про можливі причини поширення фейків, з якою метою це робиться, розглядають приклади фейків у фейсбуку, інстаграмі та тіктоку. Як розповідає Олександр Пирожков, є чотири типи фейк-маячків, на які варто звертати увагу під час аналізу інформації. «Один із них — емоційність. Ми пояснюємо, що інформація має подаватися у вигляді фактів, а емоційність викладу свідчить про маніпуляції. Другий маячок — текст. Ми просимо звертати увагу на якість написання, чи вказаний автор, чи є у тексті оціночні судження, чи є першоджерело інформації, — каже Олександр. — Третій маячок — фото низької якості, тобто такі, на яких важко розібрати, що там зображено. Четвертий — однобокий виклад матеріалу, адже за журналістськими стандартами медійник має дотримуватися у матеріалі балансу думок. Якщо ж ми бачимо, що текст написаний однобоко, цій інформації не варто довіряти».

Блогери також можуть поширювати неперевірену інформацію

Оскільки школярі рідко дивляться телебачення, а більше часу проводять у соціальних мережах та споживають контент від блогерів, під час уроків із медіаграмотності їх учили аналізувати всю інформацію, яку озвучують тіктокери чи ютубери, за якими вони стежать. «Дуже багато школярів дивляться російських блогерів. Оскільки між Росією та Україною триває війна, з учнями потрібно говорити про те, що російська пропаганда поширює чимало фейків. Це спонукає їх задуматися, більше аналізувати почуту від російських блогерів інформацію, аби розуміти, що є правдою, а що — маніпуляцією», — розповідає Анастасія Куца.

Іван Чубукін додає, що більшість школярів, із якими доводилося працювати, розуміють, що Росія — агресорка. «Під час уроків ми розбирали з учнями різні фейки, що стосувалися Росії. Один із них — виселення російських дипломатів із Чехії. На фоні цих подій у мережі поширювали маніпулятивні відео, на яких видно, як, наприклад, зривають російські прапори. Проте це відео не має ніякого стосунку до випадку із виселенням із Чехії російських дипломатів, а було відзняте ще у 2017 році. Ми пояснювали учням, як це можна перевірити. Зокрема, на відео всі люди без захисних масок на обличчі, що майже неможливо у наш час, — пояснює Іван. — Школярі чітко розуміють, що Росія веде інформаційну війну. Можливо, поки що вони не дуже розуміють, що блогери також можуть поширювати російську пропаганду. Ми хочемо донести думку, що так звані лідери думок можуть впливати на спільноту й маніпулювати, створювати фейки».

Про фідбек і плани на майбутнє

Іван каже, що формат «рівний рівному», який застосовується під час уроків, дає хороший результат. Тренери та учні можуть легко знайти спільну мову, адже між студентами Української академії лідерства, які проводять заняття, та школярами кілька років різниці. За словами Анастасії та Олександра, вони не стикалися з упередженнями щодо віку ні з боку вчителів, ні з боку представників адміністрації школи, а навпаки — отримували від них схвальні відгуки та подяки. «Одного разу з нами сиділа вчителька, яка брала активну участь в уроці — відповідала на наші запитання, виконувала завдання. Це дуже цінно і класно, бо ти розумієш, що педагогиня зі стажем сприймає тебе як спікерку цілком серйозно, не ставиться упереджено», — каже Анастасія.

У планах команди проєкту «Школа медіаграмотності» від Української академії лідерства ще кілька виїздів у школи Харківщини, інтенсивні тренінги з медіаграмотності та онлайн-лекції. Як розповідає Іван Чубукін, вони планують провести й онлайн-марафон для людей, які пройдуть тренінги з медіаграмотності. За 21 день учасники марафону, який розпочнеться 15 липня, виконають 21 завдання, аби закріпити свої знання. «Ми б хотіли масштабувати наш проєкт. Проводити подібні тренінги не лише у громадах Харківщини, але й в інших областях. Ми бачимо, що це актуально, адже буває, що самі учні запрошують нас у свої школи», — каже Іван Чубукін.

Фото: Українська академія лідерства

ms.detector.media