ms.detector.media
Анна Єгорова
26.03.2021 13:18
Критичне мислення як продовження тренду здоров'я. Як «Інтерньюз-Україна» протидіє пропаганді та дезінформації
Критичне мислення як продовження тренду здоров'я. Як «Інтерньюз-Україна» протидіє пропаганді та дезінформації
Андрій Кулаков розповідає про шлях від вивчення до боротьби з пропагандою, тренди у впровадженні медіаграмотності та перспективи співпраці з державою.

Громадська організація «Інтерньюз-Україна» пройшла шлях від вивчення технологій дезінформації до активної протидії. Меседжі одних її проєктів спрямовані на вузьку аудиторію за кордоном, щоб руйнувати сфабрикований Росією образ України. Водночас організація шукає формати для виховання культури критичного мислення в українців — і дітей, і дорослих. В «Інтерньюз-Україна» передбачають тренди та експериментують із форматами. Організація створює VR-музей пропаганди, ігри про фейки, експертні дослідження тощо. Які етапи боротьби організація вже пройшла, чому робить акцент на ролі мистецтва та попкультури у вихованні медіграмотності, а також як ефективно взаємодіяти з державою, розповів Андрій Кулаков, програмний директор ГО «Інтерньюз-Україна».

Навчали медіаграмотності ще до засилля російської пропаганди

Боротьбу з дезінформацією команда «Інтерньюз-Україна» почала з 2014 року, коли стало очевидно, що проти України почалась війна і потрібно захищатися від атак в інформаційному вимірі. Однак із темою медіаграмотності та критичного мислення організація працювала ще раніше разом із партнерами в різних коаліціях. Осібно — через специфіку медіаландшафту в Україні. Йдеться про належність ключових, насамперед телевізійних, активів до певних фінансово-політичних груп. Громадян учили перевіряти джерела, дивитися, кому вони належать, користуватися різними джерелами, бажано такими, що належать різним власникам. Якщо ви подивитеся з різних точок зору на одну проблему, то матимете більш-менш збалансовану картину. Ми з колегами працювали над тим, аби навчити складати такий собі пазл із багатьох елементів.

Ця тема перейшла в проєкти з вивчення пропаганди, розвинулася, поширилася, доповнилася іншими. Насамперед ми з’ясовували, як відбувається створення фейків. Із часом технології дезінформації змінилися: крім або замість «чистих» вигадок і нісенітниць пішли напівтони, напівправда, зміщення фокусу, надмірна емоційність тощо. У 2014 році першими на рубежі вивчення і протидії дезінформації стали саме громадські організації, об'єднавшись у кілька формальних і неформальних груп.

Ukraine World: про Україну правдиво

Спільними зусиллями народилася платформа «Ukraine World». Цей англомовний сайт став відповіддю на маси спотвореної інформації про Україну, яка домінувала у світовому просторі. Проблема полягала в тому, що Україна стала точкою тяжіння спільного міжнародного інтересу, а події висвітлювали журналісти з-за кордону, які не зовсім розуміли, що відбувається, адже були поза українським контекстом. Дуже часто міжнародні журналісти дивилися на весь пострадянський простір через призму своїх корпунктів, у першу чергу — в Москві. Відповідно, нам треба було змінити оптику й показати деякі речі, які для нас є очевидними, тому що ми розуміємо контекст.

Сторінка сайта «Ukraine World»

Класичний приклад — начебто загроза нацизму і захоплення влади в Україні ультраправими силами. Її дуже перебільшували росіяни, хоча це зовсім не відповідало політичній кон'юнктурі та загалом культурі України. Як відомо, ці сили були в політичній палітрі країни, пройшли в парламент і були достатньо активними, але перспектива тотального захоплення ультраправими силами політичної арени — нонсенс. Ці й інші перебільшені страхи треба було розвіювати для міжнародної аудиторії.

Платформа «Ukraine World» розвивається. Навколо неї зібрали аудиторію: представників провідних закордонних медіа, дипломатів, експертів. В основному це журналісти, які час від часу звертаються до української тематики. Для них англійською мовою готують тексти, подкасти та відеоексплейнери. Мета — показати західному споживачеві, що таке Україна, які основні точки визначають українську політику, культуру й ментальність. Матеріали сайта можна поширювати вільно. «Інтерньюз-Україна» планує розширити проєкт: додати до англійської інші мови.

❌ After the imposition of #sanctions on #Medvedchuk’s TV channels, his team created First Independent (Pershyi Nezalezhnyi) TV channel. It claims to be #independent, but spreads the same pro-Russian narratives.

???? Watch our new #video to learn more. pic.twitter.com/mfCen4wnGu

— UkraineWorld (@ukraine_world) March 23, 2021

Один із відеоексплейнерів «Ukraine World»

Продовженням проєкту «Ukraine World» стала книжка «Україна в історіях і оповідях» англійською й українською мовами. Це серія есеїв та інтерв'ю з дослідниками, публічними діячами та митцями, зроблена за підтримки Українського культурного фонду. Ми зробили її для закордонних аудиторій, щоб люди краще зрозуміли, що являє собою Україна, чим вона живе. Ми попросили провідних українських інтелектуалів відповісти на запитання «Що б ви хотіли, аби люди закордоном найперше знали про Україну? Як би ви їм представили, що таке Україна?» Відповіли історики Ярослав Грицак і Сергій Плохій, письменники Юрій Андрухович, Ірена Карпа, Андрій Курков, Володимир Рафєєнко, активіст Алім Алієв, дослідниця Оля (Олександра) Гнатюк, соціолог Леонід Фінберг. Передмову написав британський журналіст Пітер Померанцев — пояснив, чому такі проєкти важливі і як треба творити на Заході образ України, який формується українцями, а не фабрикується росіянами.

Збірка есеїв «Україна в історіях і оповідях»

Брошуру презентували у столицях Європи, залучаючи посольства. Партнери з Німеччини запропонували підтримати переклад, і книжка німецькою вже доступна в Amazon.

Нещодавно ми мали зустріч з пані Ларисою Ґаладзою, амбасадоркою Канади в Україні. Вона сказала, що ця книжка для неї настільна, що вона багато почерпнула з неї нового. Це для нас найкраща похвала, тому що книжка справді показує, чим є Україна. Але вона для вузької аудиторії — експертів, інтелектуалів, журналістів, дипломатів.

Приборкувачі гідри

Паралельно організація працювала над вивченням технології, техніки й підходів до дезінформації. Разом із колегами по сектору в 2017 році вперше задокументували український кейс боротьби з російською пропагандою. Це колективна енциклопедична робота. Під однією обкладинкою ми описали, що робив громадський сектор, як потім підключилася держава, які були політики і підходи, що спрацювало і що не спрацювало.

Книжка «Слова та війни: Україна в боротьбі з кремлівською пропагандою»

Публікація отримала фідбек із-за кордону. Адже коли Україна вже була на передовій боротьби з пропагандою, європейські колеги лиш поступово приходили до розуміння актуальності тематики й починали називати речі своїми іменами. Текст переклали англійською й намагалися максимально промотувати. Відгук Едварда Лукаса, британського колумніста The Times й одного з колишніх редакторів «The Economist», помістили на обкладинку другого видання розвідки «Слова та війни».

Книжка «Приборкати гідру: Як протистояти інформаційній агресії Кремля»

У 2018 році ми підготували колективну роботу «Приборкати гідру: Як протистояти інформаційній агресії Кремля». Це такий собі дороговказ, як модно говорити — policy paper, для різних гравців публічного простору. Насамперед це рекомендації українській владі, національним урядам інших країн, європейських інституцій, громадянського суспільства, медіа. Матеріал напрацювали на основі опитування-аналізу українських і міжнародних експертів. Наприклад, у книжці рекомендували створити в Україні координаційну державно-громадську платформу. Врешті у 2021 році створений Міжнародний центр протидії дезінформації при РНБО та Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Мінкульті.

Лікування та профілактика інфодемії

Ми вивчили тренди і сформували рекомендації для різних стейкхолдерів. Але, спілкуючись у середовищі колег, ми зрозуміли, що вже багато зробили для вивчення проблеми. Тепер маємо протидіяти дезінформації й доносити ці меседжі до медіаспоживача. Народилося кілька проєктів. Один із них — «Пропагандаріум», інтерактивний музей пропаганди з елементами віртуальної реальності. Ідея полягала в пересувній виставці в різних регіонах і містах. Це музей пропаганди, але він не стільки історичний. Ми хотіли, щоби людина, потрапивши туди, зрозуміла, що пропаганда діє негативно не тільки на розум, але й на фізіологію. Гіди музею — лікарі-фейкологи в білих халатах. Глядачеві пропонували пройти залою, в якій з усіх сторін транслювалася інформація з різних джерел: друкована, онлайн, телевізійна. Після такого «опромінення» людині жартома показували, наскільки вона «інфікована» зараз. Їй навіть пропонували пігулку від пропаганди — цукерку «медіамінку», а в другій залі виставки відвідувачів навчали технік медіаграмотності. Після «контрольного тесту» людина начебто очищувалася та мала імунітет — знала, як не потрапити в інформаційні й емоційні пастки.

Ідея, яка видається такою звичайною для пандемійних 2020-2021 років, реалізована ще в 2019 році.

Основний меседж — згубний вплив дезінформації та пропаганди. Ми мали метафорично показати людині: цей вплив не тільки ментальний, навіть фізично їй тяжко. Далі — поставити її в такі умови й показати, як це вилікувати. Треба бачити основні пастки, розуміти, як із них вийти, знати основні кроки, які дозволять перевіряти інформацію. Ми хотіли запровадити культуру критичного мислення і критичного споживання. Виставки «Пропагандаріуму» провели в кількох регіонах України, зокрема на сході та півдні. Далі їх осучаснили та оновили дизайн. Перед тим формат інтерактивних виставок перевіряли в інших проєктах, зокрема присвячених долі переміщених осіб.

Мистецтво вступає на варту

Наступний етап в експериментах із форматами донесення меседжу до широких аудиторій — проєкт ARTIFAKE (Art Invades Fakes, тобто мистецтво знищує фейки). У ньому спробують пропагувати критичне мислення за допомогою вуличного мистецтва. Проєкт реалізують Україна, Польща та Вірменія за підтримки програми ЄС «Креативна Європа». 25 митців із країн-учасниць спочатку вивчають разом з експертами явище пропаганди, а потім створюють свої артконцепти. Після відбору дев’ятеро з них отримають стипендії, щоб реалізувати свої твори.

Фрагмент анонсу проєкту ARTIFAKE

Перший етап проєкту вже позаду. Митці відвідали тижневу артрезиденцію в онлайн-форматі. Їм розповіли, що таке інформаційні війни, як вони впливають на життя, як інформаційна політика пов'язана з військовими операціями. На прикладах різних країн резидентам показали, як цю технологію використовують у політиці і що варто виробити імунітет до інформаційних агресій.

Захід відкривав Пітер Померанцев виступом про роль мистецтва у протидії пропаганді. Він сказав, що основна боротьба розгортатиметься навіть не в медіа, а в мистецько-культурно-популярній сфері.

Лекції перемежовували бесідами з відомими українськими діячами культури, кураторами й артменеджерами. Разом із учасниками програми вони розмірковували, чи може митець реагувати на такі суспільні виклики, як саме й чи має він створювати лікувальний ефект. Дистанційно зі США до розмови про роль письменника підключався Андрій Курков. Митець і куратор Павло Гудімов спілкувався з учасниками проєкту якраз коли монтував виставку «Леся Українка: 150 імен», присвячену ювілею поетки. Він розмірковував, як митець може реагувати на проблему, повинен він чи не повинен це робити. На наступному етапі митці підготують проєкти, які мають привернути увагу мешканців конкретних міст до цієї проблеми. Швидше за все, це будуть стінописи, однак організатори не обмежують формати. Як вони це робитимуть, ми не можемо їм диктувати, це їхня художня рефлексія. Ми вклали певну інформацію в їхні голови й душі, і тепер вони мають це обробити і дати свої концепти артоб'єктів, які ми відбиратимемо на художній раді.

Концепти втілюватимуть у маленьких містах, в Україні — на сході та півдні. Чому ми вибрали маленькі локації? Вони дуже часто обділені увагою. Ми хочемо, щоб наші артоб'єкти стали елементом урбаністичного ландшафту. Щоб це не був один із численних муралів, як у Києві. Муралами вже нікого не здивуєш, навпаки, виникає втома чи навіть агресія від їх надміру. За ідеєю, об'єкти мають стати «місцями сили» чи «місцями інтересу». Люди призначатимуть там зустрічі та побачення, і ні в кого не виникатиме запитання, де ця локація заходиться. Об'єкти міститимуть інтерактивний елемент, швидше за все, QR-коди, за якими можна пройти тест і курс із критичного мислення та медіаграмотності. Зараз триває робота над залученням грошей для втілення проєкту, адже за умовами фінансування треба додатково залучити 40% бюджету. До співфінансування вже долучився фонд «Відродження».

Плани: за допомогою трендів виходити на ширші аудиторії

Серед задумів — експерименти із соціальними мережами, ігровими матеріалами та сучасними технологіями. Досвід є: у 2020 році за підтримки Українського культурного фонду ми створили програму доповненої реальності «Prisoner’s Voice». Завдяки застосунку у вашій кімнаті могли з'явитися українські звільнені політв'язні та розповісти про досвід перебування в російській тюрмі. Цим проєктом привертали увагу до в'язнів, які лишаються в неволі і яким потрібна максимальна увага і тиск із боку міжнародної спільноти.

Це напряму не стосується медіаграмотності та критичного мислення, але опосередковано це все про одне й те ж.

Фрагмент мобільної програми #PrisonersVoice

Головне завдання для розширення аудиторії — зробити критичне мислення попкультурно-трендово-модним. Якщо раніше було модно бути незалежним, трохи грубуватим, курити тощо, то зараз це вважається дурним тоном. Зараз модно бути здоровим, здорово харчуватися, підтримувати форму. Ми хотіли б, аби тренд на здоров'я посилився трендом здорового медіаспоживання.

Друге завдання — поширювати цю ідею через культурні практики та поведінкові стереотипи. Їх треба «зашивати», наприклад, у популярні розважальні шоу та серіали. Певні спроби вже є: наприклад, у серіалі «Перші ластівки» закладені позитивні наративи.

Третє — активніше запроваджувати розробки щодо роботи з молодою аудиторією, а також навчати медіаграмотності в межах різних шкільних предметів. Нещодавно «Інтерньюз-Україна» і Академія української преси учергове презентували курс «Освітні практики в часи інфодемії, або Як не ізолюватися від правди». Це методичні рекомендації для вчителів, як вплітати елементи медіаграмотності в різні курси, зокрема біології, громадянської освіти, історії, української мови.

Ми пропонуємо вчителю разом із учнем проаналізувати певні матеріали та зробити висновки, як споживати інформацію, щоб не впасти в загальну паніку, не стати носієм, чи ще гірше — поширювачем найтиповіших міфів.

Створений ще в 2020 році курс наразі оновили конспектом лекції та її відеоверсією «Вакцини і вакцинація». Проблема очевидна, коли маємо такий низький темп вакцинації. Як раніше пропаганда призводила до конкретних смертей і руйнувань, так і зараз антивакцинальна пропаганда призводить до таких низьких темпів вакцинування.

Важлива також геймифікація процесу — навчання через гру. В Україні вже є подібні міжнародні проєкти, наприклад, ініціатива «FakesKiller» Дмитра Потєхіна. Можна було би це просунути, зробити технологічно достатньо модними геймерські підходи або вплітати тему в розкручені або нові ігри.

Відкриття виставки «Пропагандаріум» в Одесі

В «Інтерньюз-Україна», до речі, вже робили дещо інфогеймерське — легкий жартівливий шутер про брудні технології під час виборів. Ми хотіли висміяти технології маніпуляцій, які використовують на виборах, щоб виборець був свідомий, де його можуть обманути. У кінці гри ми показали, як можуть убити демократію, вибір, якщо ви будете піддаватися на маніпуляції та провокації.

Разом із державою, на Світлій стороні

Громадянське суспільство першим зреагувало на загрози російської пропаганди, коли державні інституції були об'єктивно паралізовані. Далі держава поступово почала опановувати себе і включатися, зокрема через рішення про заборону російських каналів і соцмереж. Зараз держава переходить на новий етап: її дії координуються і з громадянським суспільством. Головний виклик — як ефективно оформити цю співпрацю в єдиний і ефективний механізм.

Я вважаю, що на цьому етапі в держави та в громадянського суспільства є воля співпрацювати. Ми можемо не сходитися в різних позиціях, можемо дискутувати. Але головне, що зараз ми дискутуємо, як просунутися вперед у розв’язанні проблеми, а про те, чи проблема є.

Для координації зусиль потрібна платформа, куди би входили представники різних стейкхолдерів, але вона не повинна стати черговою бутафорною консультаційною радою.

Не секрет, що і громадянське суспільство, і влада — неоднорідні. Але якщо ми хочемо зробити щось позитивне, влада має розуміти, що в громадянського суспільства є експертиза і енергія, воно може акумулювати ресурси, в тому числі донорські. А громадянське суспільство має розуміти, що для системних змін потрібна влада як інструмент зі впровадження нових правил гри національного масштабу. Ми маємо користуватися можливостями одне одного для спільної мети.

ms.detector.media