Пандемія COVID-19 показала, що жодна країна не має імунітету від пропаганди та впливу дезінформації. Кожна потерпає від наслідків поширення фейкових новин, а також вживає різних заходів, аби протидіяти негативним наслідкам інфодемії.
MediaSapiens продовжує з’ясовувати, з якими труднощами стикаються фактчекери і тренери з медіаграмотності у країнах, які тісно співпрацюють із Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Організація працює над покращенням навичок критичного мислення в рамках свого проєкту Learn to Discern («Вчися розрізняти»), який у 2015 році розпочався з України. Як каже програмна директорка IREX в Україні Мехрі Друкман, з огляду на обставини українці вийшли на фронт боротьби з дезінформації першими. Втім, в інших країн схожі проблеми.
Ми вже писали про те, чому зі швидкістю світла фейки поширюються в Сербії, як у Йорданії під час пандемії загострилася боротьба з ІДІЛ, що вербує у свої ряди молодь у соціальних мережах.
У цьому ж матеріалі ознайомимо із ситуацією з медіаграмотністю у Грузії та країнах Балтії, що мають багато спільного як між собою, так і з Україною.
Грузія сподівається на краще
Тема медіаграмотності стала актуальною у Грузії кілька років тому, коли країна підписала Угоду про асоціацію з Європейським союзом і все активніше почала рухатися до членства. Дезінформація надходила переважно із кремлівських чи невеликих медіа, каже Сопо Гелава, тренерка з медіаграмотності та дослідниця з міжнародної неурядової організації Media Development Foundation. «Російська пропаганда просуває у Грузії позитивний імідж Росії, натомість розповідаючи, що західні інституції погані та позбавляють грузинів частини їхньої ідентичності. А ми ж, мовляв, 70 років жили разом (у складі СРСР. — Ред.) і добре знаємо одне одного».
Національні опитування доводять, що грузини підтримують рух своєї країни на Захід. Проте часом владу хитає в сторони. Наприклад, на початку року за сумнівними звинуваченнями до трьох років ув’язнення засудили одного з лідерів опозиційної партії «Європейська Грузія» Гігі Угулаву. Переслідують інших опозиційних політиків, а також громадських активістів, які влітку 2019 року брали участь у протестах під антиросійськими гаслами. Змінилися власники і в колись головного опозиційного каналу Rustavi-2, де галасу свого часу наробив журналіст Георгій Габунія, у прямому ефірі обматюкавши російського президента Володимира Путіна. Тоді під будівлю каналу прийшли мітингувальники з вимогою, аби Габунія вибачився, бо народ не схвалює такої ворожості.
Гелава каже, що країна сьогодні вкрай поляризована й кожна дискусія переростає в суперечку між прихильниками та противниками влади. Тривожним дзвіночком є опитування, проведене у 2018 році Національним демократичним інститутом. Тоді на прохання вказати головні джерела дезінформації у країні грузини обрали не російські канали, а власні національні. «Політично афілійовані канали, нехай і з опозицією, несуть свій порядок денний, а не згодні з ними люди думають, що це і є фейкові новини та дезінформація, — пояснює Гелава. — Це є великою загрозою для країни, тож під час своїх курсів ми кажемо людям: навіть якщо ви не любите якийсь канал, бо він пов’язаний із політиками чи там припустилися помилок, — це не означає, що там ведеться кампанія з дезінформації».
COVID-19 ще дужче заплутав людей, нездатних відрізняти правду від фейків чи маніпуляції. Якщо до пандемії Сопо Гелава разом із колегами спростовувала на сайті своєї організації з десяток фейків за день, то тепер їх кількість щоденно могла сягати й 30–50. Дезінформація про здоров’я часто мала політичне забарвлення. 17 квітня спікерка російського МЗС Марія Захарова, не наводячи фактів, звинуватила американську лабораторію, розміщену поблизу Тбілісі, а відтак «неподалік російських кордонів», у поширенні коронавірусу в Росії. Потім позицію злегка пом’якшили, додавши, що тамтешні фахівці могли працювати над розробкою небезпечних патогенів, у тому числі для військових цілей. Так чи інакше фейк на офіційному рівні спростували, та він міг завдати величезної шкоди в силу того, що саме в цих лабораторіях здійснювали роботу з діагностування COVID-19 у Грузії.
Як і в кожній країні, багато людей у Грузії вірили в оцет, часник і цибулю, що нібито лікують від коронавірусу. Подібні розмови підтримували навіть лікарі, каже Гелава. Та для неї особисто найбільш безглуздим фейком стала історія про те, що COVID-19 допомагає здолати унікальна грузинська кров. Мовляв, у німецьких лікарнях її використовують «як ліки». «Ходив меседж, що тепер "ми виживемо"», — розповідає Гелава, згадуючи також, як цей запущений росіянами фейк зіграв на патріотичних почуттях грузинів.
Аби навчити людей опиратися фейкам, громадянські організації у Грузії працюють зі студентами, а також учителями. Та якщо IREX, як підтвердила проджект-менеджерка проєкту Learn to Discern у Грузії Тамар Габісонія, працює виключно з молодими людьми від 18 до 35 років, то MDF найбільше уваги нині приділяє саме вчителям. Організація ратує за те, щоб медіаграмотність викладалась у грузинських школах як окремий предмет, проте наразі це лише компетенція, яку рекомендують прищеплювати дітям на інших уроках. «Наприклад, під час географії розповісти про геолокацію, але водночас ні про яку верифікацію не йдеться», — пояснює Гелава. До введення окремого предмету, визнає вона, не готові поки що й самі вчителі, які часто поширюють неякісний контент у соціальних мережах, тим самим подаючи дітям поганий приклад.
MDF має дворічну програму навчання для вчителів, а також створила для них методичні рекомендації, як через ігри та в інший інтерактивний спосіб навчати медіаграмотності у школі. «Коли ця програма лише стартувала, ми мали укладений із Міністерством освіти офіційний меморандум: вчителі мали опанувати певні навички, після чого в тому числі зросла б їхня зарплатня», — розповідає Гелава.
Та невдовзі домовленості були скасовані, й нині тренери MDF не уповноважені працювати зі школами напряму. В міністерстві повідомили, що компетентність учителів і без окремих курсів намагаються підвищувати, а тема медіаграмотності однаково включена у шкільну програму різних предметів. Гелава каже, що така зміна настроїв — звична ситуація для сьогоднішньої Грузії: «Одного місяця міністр каже — добре, нам це потрібно, а через два місяці говорить уже інше. Думаю, не лише нам притаманна така відсутність системності, коли щось уже створено, а з приходом нової людини все намагаються зруйнувати й натомість запропонувати щось "нове"».
Гелава зазначає, що під час пандемії зацікавленість медіаграмотністю зросла. Організація продовжувала тренувати вчителів у Zoom, вони ж стали частіше питати поради й допомоги у тренерів. «"Підкажіть, а це фейк?" — писали нам люди, розповідаючи, як у їхньому районі поширюють те чи інше повідомлення. Грузини почали помічати такі фейки регулярно», — каже Гелава.
Не зупинилася й робота зі студентами, з якими теж працює організація. Багато людей, які пройшли через курси MDF, вже самі стали фактчекерами і тренерами. Та все ж Гелава не впевнена, що ситуація на державному рівні найближчим часом покращиться. Нині вся увага країни зосереджена на важливих парламентських виборах, які відбудуться восени, й більшість розмов саме про це. «Існує багато передумов, у тому числі пов’язаних із COVID-19, щоби просувати тему медіаграмотності в міністерстві, та не факт, що коли почати розмову про це саме зараз — щось на 100 % таки відбудеться, — підсумовує Гелава. — Думаю, краще перечекати».
Країни Балтії вчать давати опір
У Латвії ситуація краща. Хоча й подібна на грузинську та українську, «де проблеми з дезінформацією також походять від історичного сусіда», — розповідає Каспарс Рукліс, у минулому журналіст, а нині програмний менеджер IREX у країнах Балтії.
Та все ж між Грузією, Україною та Латвією існує суттєва відмінність: латвійська держава вже є членкинею ЄС і НАТО. А відтак між латвійцями сіють радше сумніви в них самих. Наприклад, переконують, що їхня країна, так само як і Естонія з Литвою, — failed states. Тобто держави-невдахи, що обов’язково спіткнуться на своєму шляху.
Приводом наголосити на тому, що Латвія «не справляється», донедавна була реформа освіти в російськомовних школах. За задумом, там має поступово збільшитися присутність національної мови, до чого у країні, де багато хто послуговується російською, ставилися неоднозначно. Під час пандемії пропагандисти почали активніше просувати ще одну тему — про економіку. Мовляв, невдовзі вона в Балтії рухне.
«Через COVID-19 економічні проблеми були скрізь, а в тих статтях (на російських ресурсах. — Ред.) повністю ігнорували факт, що ми є частиною ЄС, де надали великий пакет підтримки країнам-членкиням. Але якщо ти недавно втратив роботу, то стаєш більш сприйнятливим до таких історій», — каже Рукліс.
Та загалом експерт підмітив, що під час пандемії співвітчизники не надто піддавалися маніпуляціям та все ж більше орієнтувалися на власні ЗМІ. Хоча були неабиякі побоювання, що, поглянувши на Росію та Білорусь, керівництво яких не надто серйозно поставилося до новин про коронавірус, народи балтійських країн теж перестануть боятися за власне здоров’я.
Так чи інакше важливо й надалі формувати опір до дезінформації. Бо, як зазначає експерт, під час пандемії деякі люди все ж кинулись у крайнощі та стали вразливішими до клікбейтних сайтів, що намагаються заманити заголовками на кшталт «Ви не повірите, що трапилось, коли ця жінка випила цей сік…». Мають популярність і теорії змови. На репости однієї з таких, яку поширювала російська пропаганда, Рукліс натрапив у своїй фейсбук-стрічці — йшлося про те, що COVID-19 придумали латвійські вчені.
«Ми не можемо просто взяти і сказати: будь ласка, не дивіться російське телебачення чи не читайте, що хтось там пише, — каже експерт. — Часом деякі речі вимагають балансу, й люди мають застосовувати навички критичного мислення та знати, коли вони мають справу з якісною журналістикою, а коли — ні».
Задля того, щоб ця різниця була відчутнішою, IREX у країнах Балтії зосередив свої зусилля на навчанні майбутніх журналістів. Із грудня 2019-го організація співпрацює із шістьма великими університетами Латвії, Литви та Естонії. Там приділяють велику увагу навичкам фактчекінгу, в тому числі фото й відео. А від вересня завдяки IREX запровадять іще один новий, тестовий курс «Журналістика в еру дезінформації».
Нині в Латвії дискутують про те, як краще навчати медіаграмотності у школах. Реформа освіти передбачає , що медіаграмотність є однією з компетенцій, якою мають володіти випускники. Проте як саме цього досягти: викладати медіаграмотність окремо чи включити до програми якогось із предметів, — невідомо. Наразі лише Естонія визначилася й розробила окремий модуль із медіаграмотності як частини уроку з естонської мови. «Нині ми вчимо всього й потрошку, без строгої програми», — пояснює Рукліс ситуацію в Латвії.
Більш системна робота ведеться поза школою — із зацікавленими старшокласниками, а також студентами не лише факультетів журналістики. Вони мають можливість пройти онлайн-курс Learn to Discern, після чого стати тренерами з медіаграмотності. Таких тренерів-випускників у трьох балтійських країнах уже 180, і вони навчатимуть інших.
Під час пандемії IREX у Балтії активізував свої зусилля і в соціальних мережах. Зокрема, вже кілька місяців там триває кампанія #ОчистиСвоїНовини, в рамках якої користувачі кожні кілька днів дізнаються, чому оберігати себе від дезінформації не менш важливо, ніж від COVID-19. Інформація подається у формі простих порад на кшталт: «Миття рук займає 20 секунд. Використовуй ті ж 20 секунд, щоб задуматися про побачене, перш ніж поділитися ним в інтернеті».
Ось із ким цілеспрямовано не працює IREX у країнах Балтії, так це зі старшим населенням. Це підмітили студенти, тепер уже тренери з медіаграмотності: на їхню думку, старше покоління все ж більш вразливе до дезінформації. Касперс Рукліс підтримує цю ініціативу, хоча й оптимістичніший у своїх оцінках: «Так, у силу свого минулого літні люди звикли думати, що все почуте по радіо чи телевізору — правда. Та навіть радянський досвід навчив людей читати між рядками».
Фото: euronews.com
