ms.detector.media
Ірина Небесна
20.12.2019 12:24
«Необхідно запровадити обов’язковий курс медіаосвіти для студентів педагогічних вишів»
«Необхідно запровадити обов’язковий курс медіаосвіти для студентів педагогічних вишів»
Як на Рівненщині впроваджують медіаграмотність для вчителів і учнів та чому важливо навчати ще й батьків, розповідає проректор Рівненського інституту післядипломної педагогічної освіти Іван Вєтров.

Рівненський інститут післядипломної педагогічної освіти (РІППО) – один із десяти, що беруть участь у проєкті «Вивчай і розрізняй: інфомедійна грамотність», котрий реалізовує Рада міжнародних досліджень та обмінів (IREX) у партнерстві з Міністерством освіти та науки України та Академією української преси за підтримки посольств Великої Британії та США. Уже зараз там напрацьовують освітні курси, аби піти за схемою згори донизу: спершу долучити до підвищення медіаграмотності своїх педагогів, а ті вже через своїх слухачів – учителів та методистів – доносять нові знання до учнів та батьків.

Про те, як саме це працює, MediaSapiens поспілкувався із проректором із зовнішніх зв’язків та моніторингу якості освіти РІППО Іваном Вєтровим. У нього – понад 30 років досвіду роботи в галузі освіти, а з 2018 року він активно впроваджує основи медіаграмотності у виші.

– Пане Іване, чому ваш інститут вирішив долучитись до поширення основ медіаграмотності?

– РІППО – єдине джерело планового масового підвищення кваліфікації педагогічних працівників, керівних кадрів закладів освіти. А це мова про 6-7 тисяч осіб щорічно, не враховуючи не менш охоплену щороку аудиторію завдяки проведенням семінарів, конференцій, вебінарів, тренінгів, що відбуваються як в інституті, так і на виїзді в районах, містах, закладах освіти.

Наші слухачі – це всі категорії керівників, учителів, вихователів, керівників гуртків у закладах дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, інших закладів та установ освіти, з якими співпрацює інститут. Загалом понад 26 тисяч осіб.

– Розкажіть, будь ласка, яка у вас схема впровадження медіаграмотності? Адже, так би мовити, ваш інститут – основа, яка надалі впливає на якість медіаосвіти учнів.

– Наша мета – навчити спершу медіапедагогів інституту, далі учителів, тоді через інтеграцію шкільних програм – учнів. Крім цього проводити заходи також і для батьків. Упродовж останніх кількох років ми організували та провели за сприяння Академії української преси кілька семінарів, тренінгів для учителів суспільних предметів, підготували понад 10 тренерів з медіаграмотності – представників від районних, міських та об’єднаних територіальних громад органів управління освітою.

Плануємо розробити окремі курси з медіаграмотності для вчителів – слухачів курсів підвищення кваліфікації в інституті, для учнів, інтегрувати теми медіаграмотності в наявні програми на кафедрах інституту та в шкільні предмети.

– Як, на вашу думку, найбільш ефективно викладати медіаграмотність у школах: через наскрізне навчання чи все ж необхідний окремий курс?

– Думаю, це повинно мати диференційований характер, залежно від кількості годин у тій чи іншій школі, наявного досвіду впровадження подібних курсів. Звісно, кращого ефекту можна досягти, запровадивши окремі курси, однак інтегровані чи курси за вибором, через позакласну роботу можуть також допомогти досягти бажаного результату.

– Як гадаєте, чи можливо поліпшити медіаграмотність учнів, якщо при цьому паралельно не працювати з їхніми батьками?

– Будь-яка інформація має загальний вплив на суспільство, тому це питання потрібно обов’язково вирішувати в комплексі. Варто в процесі викладання курсів медіаграмотності забезпечувати зворотний зв’язок з батьками, проводити спільні позакласні заходи (години спілкування тощо), батьківське навчання як очне, так і заочне, в режимі онлайн, створити сторінки на сайтах шкіл, де розміщувати перевірену інформацію, що стосується шкільного та суспільного життя, коментарів історичних фактів, економічних та екологічних процесів у регіоні та Україні, творення громадянського суспільства, розвитку демократичних основ державотворення. Не зашкодять перевірені джерела інформації, якими володіють батьки учнів, їх також варто долучати до інформування в закладах освіти.

– Наскільки вдало, на вашу думку, зараз упроваджують медіаграмотність в освітній процес?

– Завдяки Раді міжнародних досліджень та обмінів (IREX), Академії Української преси, сприянню Міністерства освіти та науки сподіваюся, що впровадження триває вдало. Те, що із запізненням, як мінімум, на 20 років, – це факт, і результат не забарився з боку наших ворогів, які переважили в інформаційному полі, заполонивши його викривленими фактами. Реакція суспільства на багато процесів сьогодні в Україні і є свідченням медіанеграмотності.

– У чому основна мета впровадження медіаосвіти в школах?

– Якщо говорити узагальнено, то все це задля формування певних уявлень, знань і навичок, загального розвитку, підвищення рівня ерудованості, критичного мислення в цій царині. Якщо більш конкретно, то медіаосвіта на уроках у школі – не лише для отримання певних знань. Головне завдання педагога – навчити учнів сприймати інформацію та критично осмислювати почуте, прочитане й побачене на медіаносіях, сформувати мотиваційний інтерес до критичного ставлення і навчити створювати власні медіапродукти.

Любомир Гузар якось сказав: «Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити». Сучасні школярі – креативні, вони отримують значно більше інформаційних потоків, аніж свого часу ми. Як було ще кілька десятиліть тому? Нам давали критичні порції інформації, що вже пройшла цензуру і була осмислена до і за нас. Зараз же джерел є стільки, що потрібно вміти знаходити перевірену базу даних, яка б могла підтвердити той чи інший факт. Водночас, потрібно знати різні нюанси. Наприклад, як перевіряти історичні факти. Якщо порівняти джерела радянського часу 1950-70-х років чи праці, написані в 1920-30-х, то вони будуть суттєво відрізнятись. Бо різною була політична ситуація цих періодів. І все це треба врахувати, а для цього доведеться підняти не одне й не два джерела. Отут і має «ввімкнутися» вчитель – аби показати, як це зробити, і пояснити, для чого всі ці дії. Завдання педагога – навчити опрацьовувати матеріал і критично його аналізувати, шукати істину чи хоча б зрозуміти, в якому напрямку рухатись.

– Чого бракує освітянам, аби викладання медіаграмотності було більш ефективним?

– Бракує багато чого, бо процес лише почався. Починаючи від забезпечення дидактичними матеріалами до підготовки тренерів. Необхідно запровадити обов’язковий курс медіаосвіти для студентів педагогічних коледжів, інститутів та університетів – майбутніх учителів. Було б добре створити на сайтах закладів освіти так званих «острівців» правдивої інформації, критичних коментарів на випередження. Для всього цього потрібно використати творчий потенціал учителів, які розробляють власні програми, вже мають досвід впровадження для його поширення, для посилення практичної складової та вдосконалення курсу медіаосвіти. Крім того варто не забувати про постійний моніторинг, що дасть можливість оновлювати та вдосконалювати курс, аби наблизити його до практичних потреб школярів.

Як побажання до Міністерства освіти та науки та культури: інформація сьогодні – це питання національної безпеки країни!

Фото надані Іваном Вєтровим

ms.detector.media