ms.detector.media
Тетяна Кавуненко
18.07.2019 14:21
Як розпізнати джинсу. Інтерв’ю з Оленою Голуб
Як розпізнати джинсу. Інтерв’ю з Оленою Голуб
Про критерії джинси та критерії якісної журналістки розповідає керівниця моніторингового відділу Інституту масової інформації Олена Голуб.

Незважаючи на те, що виборча кампанія припала на літо, кількість матеріалів із ознаками замовності та прихованої агітації у ЗМІ зашкалює. Така безвідповідальна діяльність медіа, особливо в передвиборний період, впливає на формування викривленого бачення політичної ситуації у країні загалом та на вибір громадян зокрема. Як розпізнати і зловити джинсу за руку, а також як із нею боротися — розповідає керівниця моніторингового відділу Інституту масової інформації Олена Голуб.

— Олено, розкажіть, що таке джинса і які бувають її види.

Якраз нещодавно на ефірі однієї з радіостанцій розповідала, власне, про джинсу та маніпуляції у ЗМІ напередодні виборів. Багато матеріалів із ознаками замовності було зафіксовано на каналах «112 Україна» та NewsOne. Дзвонить слухач і каже: «Це не джинса, не реклама, а альтернативна точка зору». Далі продовжується ефір, говоримо про популізм, який у джинсі часто використовується. Дзвонить знову слухач і каже: «Так, все погано, ви все правильно кажете. Одна надія на ту жіночку з косою». Власне, в такому от суспільстві справді потрібно говорити про медіаграмотність, і це досить важливо.

Стосовно того, що таке джинса. Це замовні матеріали іміджевого або рекламного характеру, які просувають інтереси певних суб’єктів передвиборного процесу або суб’єктів економічної діяльності. Залежно від цього джинса поділяється на економічну та політичну. Ці матеріали зазвичай є незбалансованими, однобокими, вони «піднімають» імідж певних політичних сил або економічних компаній. Ці матеріали часто є немаркованими як реклама, хоча, згідно із Законом України «Про рекламу», всі рекламні матеріали мають бути марковані або як «реклама», або «на правах реклами». Якщо ж говорити про передвиборну агітацію, вона теж обов’язково має бути маркована: або «агітація», або «передвиборна агітація», або «на правах агітації» і тому подібне. Тобто вона має бути ідентифікована й відокремлена від загальної стрічки новин.

Іміджеві матеріали, які просувають певних суб’єктів і не маркуються як реклама, можемо відносити до замовних матеріалів, джинси або матеріалів із ознаками замовності. Відповідно, ми їх теж поділяємо на економічні та політичні. Я запропонувала ще один варіант: виділяти окремо іміджеву джинсу. Досить багато таких матеріалів стосуються так званих благодійних фондів, наприклад, Фонду Ріната Ахметова. Оскільки наразі Рінат Ахметов не є суб’єктом передвиборної діяльності й це не є економічна діяльність, то я би такі матеріали відносила до іміджевих, тобто до просування хорошого імені людини, навіть якщо вона не є суб’єктом виборчого процесу чи суб’єктом економічної діяльності в цьому напрямку.

Як людині, яка не є медіафахівцем, розпізнати джинсу? Назвіть топп'ятірку основних ознак, на які варто звернути увагу.

Передусім людям варто навчитися розпізнавати якісні матеріали. Тоді відпаде будь-яка необхідність розпізнавати джинсу. Тому що люди обиратимуть якісні ЗМІ, де її немає. Коли вони будуть читати й бачити, що це якісні, професійні журналістські матеріали, то з іншого боку будуть бачити, які матеріали неякісні: туди потраплять і фейки, й маніпулятивні матеріали, і джинса, і весь той непотріб, який зараз є в інформаційному просторі України.

Варто зауважити ознаки саме якісних журналістських матеріалів. Це збалансовані матеріали, там не має відстоюватися чиясь точка зору, там не мають просуватися чиїсь інтереси. Якщо це матеріал про протистояння, конфлікт чи судовий розгляд, має бути вказано дві або більше точок зору, представлено всі сторони конфлікту. Матеріал має бути цікавим та актуальним.

У хорошому журналістському матеріалі мають повністю бути відсутні оцінні судження, адже це вже спосіб маніпулювати аудиторією, спосіб нав’язати свою точку зору. Або це робить журналіст із якихось своїх вподобань, або це буде політик чи політтехнолог, який розміщує такий матеріал. Якщо там є оцінні судження, звісно, матеріал уже є неякісним.

У журналістських матеріалах мають бути відокремлені факти від коментарів, має бути посилання на джерело кожного факту й ці джерела мають бути достовірними. Я завжди кажу, що хороший матеріал той, який журналіст пішов і зробив своїми руками, тобто все побачив на власні очі і, відповідно, описав побачене. Коли джерелом інформації є власний кореспондент.

Також першими джерелами інформації можуть бути пресрелізи державних структур. Звісно, таку інформацію ЗМІ повинні висвітлювати, тому що люди мають знати, що робить влада. Але зазвичай ці пресрелізи пишуться компліментарно й робота журналіста в матеріалі — збалансувати такий матеріал, написати до нього якісний бекґраунд, описати загалом ситуацію, щоб матеріалвиглядав повно і збалансовано.

Ще один зі стандартів якісної журналістики — це повнота інформації. Якщо ми описуємо якусь ситуацію, подію, вона має бути описана загалом, має бути описано те, що передувало цій події, що до неї призвело. Відповідно, матеріал має виглядати цілісно й коли людина буде його читати, вона має загалом розуміти ситуацію стосовно цього питання. Люди, на жаль, ліниві й мало хто буде заходити в інтернет і шукати пояснення складних абревіатур, тому їх теж бажано розшифровувати.

Тепер щодо основних ознак неякісних журналістських матеріалів. Це вже, як ми зазначили, джинса — чисто компліментарний матеріал, на кшталт — із підручника журналістики — що якийсь кандидат відкрив майданчик своїм коштом чи сквер, зібрав багато людей, всі люди були в захваті, щасливі й дуже дякували цьому кандидату.

— А насправді ж коштом платників податків?

Так, насправді може бути будь-чиїм коштом. І так матеріал подаватися не повинен.

Хороше запитання іноді чую від журналістів: «А як тоді писати про передвиборну кампанію кандидатів, але щоб це не було джинсою? Як ми маємо висвітлювати для людей програми кандидатів чи програми політичних сил і щоби при цьому щоб це не виглядало як замовні матеріали?» Відповідь досить проста: потрібно аналізувати не кожну політичну силу окремо, а всі загалом. Наприклад, журналіст розглядає питання зовнішньої політики й каже: «В передвиборчій програмі такої партії стосовно зовнішньої політики ось це зазначено, а в цієї партії це зазначено». Тобто мають бути представлені в одному матеріалі хоча б кілька політичних суб’єктів, щоб це не виглядало як замовний матеріал. Зазвичай такі аналітичні матеріали є якісними, потрібними, тому що люди мають знати ці всі нюанси, й це буде чудово, якщо люди почнуть робити вибір на основі програм, а не на основі обіцянок.

У джинсових матеріалах дуже багато обіцянок, які не входять у компетенції кандидатів. Наприклад, під час передвиборної кампанії Юлія Тимошенко постійно говорила про тарифи, але це не входить у компетенції президента. Ми маємо розуміти, за що відповідає президент, а за що — Рада, Кабмін і, власне, депутат. Це не роздавання гречки, не ремонт під’їздів, не облаштування прибудинкової території, а передусім законодавча діяльність. Якщо є якісь болючі питання для суспільства, депутати мають думати про законопроєкти, які змінять цю ситуацію і які вплинуть на вирішення цих питань.

Також ознаками неякісних матеріалів є матеріали з посиланням, наприклад, на недостовірні джерела інформації. Я завжди критично ставлюся до матеріалів із посиланням на російські ЗМІ або ЗМІ так званих окупованих територій чи анексованого Росією Криму. Звісно, деякі факти ми маємо брати з таких ЗМІ, якщо не маємо можливості отримати їх безпосередньо чи, наприклад, не можемо посилатися на якісь інтернет-портали російської або окупаційної влади, а ці заяви є лише в таких ЗМІ. В такому разі ми можемо брати таку інформацію, але потрібно намагатися якомога менше використовувати їх як джерела інформації.

Також під час передвиборної кампанії треба досить уважно ставитися до заяв політиків, які є безпосередніми суб’єктами виборчого процесу, адже в таких заявах зазвичай присутня агітація і просування свого імені.

Також варто з критичної точки зору дивитися на результати соціологічних досліджень, обирати лише перевірені соціологічні компанії, на кшталт КМІСу або «Рейтингу». На їхні дослідження можна спиратися, але насправді для мене ніколи соціологічні опитування не були ключовим фактором впливу на мій вибір. Під вибори створюється дуже багато різних соціологічних компаній, які працюють безпосередньо з певними політичними силами, й вони їм можуть написати будь-що, поставити будь-кого на перше місці в таких псевдорейтингах.

Також варто ретельно і критично ставитися до заяв політологів та експертів, особливо в період передвиборної кампанії. Мені подобається фраза: «Лише дуже поганий політтехнолог чи політолог не працює ні з ким під час виборчої кампанії». Тому що це їхня можливість заробити гроші. Якщо це хороший політтехнолог, він, звісно, працюватиме на якусь певну політичну силу. А от незалежних політологів під час виборчих кампаній, на жаль, досить мало. Варто розрізняти поняття «політолог», «політтехнолог» і «політичний експерт», тому що часто журналісти маніпулюють цим. Політтехнологи під час виборчих кампаній, звісно ж, будуть на когось працювати, це їхня робота. І тому коли ми політтехнолога називаємо політологом чи політичним експертом — це є видом маніпуляції.

Ще один вид маніпуляції, який трапляється в неякісних матеріалах, коли загалом кажуть «на думку експертів», не називаючи, не ідентифікуючи цих експертів. Наприклад: «Експерти вважають, що найкраща передвиборча програма в тієї чи іншої політичної сили». А от які експерти, чому вони так вважають — нічого не вказано. Звісно, такі матеріали є маніпулятивними.

До неідентифікованих джерел інформації відносяться фрази: «як зазначається в ЗМІ», не називаючи конкретного ЗМІ, або «як зазначили очевидці». Які очевидці? Хто, що — теж незрозуміло: тобто або ми це придумали, або, можливо, там і справді були якісь очевидці.

Загальне правило: якщо якийсь журналістський матеріал у вас викликає бурхливі емоції, майте на увазі, що вами хочуть маніпулювати. Хороший, якісний журналістський матеріал буде фактажний, просто пояснить ситуацію, розповість про неї, він не має на меті викликати у вас якусь бурхливу реакцію. Нейрофізіологи вважають: коли вмикаються емоції, вимикається критичне мислення, а коли вмикається критичне мислення — вимикаються емоції. Маніпулюють із різними цілями. Існує багато таблоїдних сайтів або сайтів із жовтою інформацією, там цей прийом дуже активно використовують. Це новини на кшталт: «Шок!», «Кошмар!», «Ви тільки подивіться, що відбувається!». Причини, чому так відбувається, можуть бути різними: самі ЗМІ хочуть збільшувати свій трафік, бо це їхня реклама; такими матеріалами можуть маніпулювати як політики, так і комерційні структури.

Ще один спосіб маніпуляції, який нині досить активно використовується, в тому числі в замовних матеріалах, — це перебільшення. Нещодавно вичитувала матеріали з ознаками замовності на джинсу й побачила таке: Рабінович із Бойком презентували свій мирний план «Опозиційної платформи — За життя» перед сенатом Франції. Виявилося, що там ідеться лише про одного сенатора. І говорити, що перед усім сенатом Франції вони його презентували, — це, звісно, перебільшення й маніпуляція з метою показати свою впливовість на міжнародній арені.

Якщо говорити саме про український медіапростір напередодні виборів, хто найбільше джинсує?

Матеріали з ознаками замовності зазвичай є проплаченими для ЗМІ. Але в українських реаліях, коли медіавласник досить активно впливає на редакційну політику своїх ЗМІ, такі матеріали можуть бути не проплачені, а можуть іти в межах редакційної політики власника.

Наприклад, найбільше замовних матеріалів було зафіксовано на таких інтернет-ЗМІ, як «112 Україна» та NewsOne. Ці сайти приєднані до відповідних телеканалів та належать людині, яку пов’язують із Віктором Медведчуком. Відповідно, там практично 93 % матеріалів стосувалися лише однієї політичної сили — це «Опозиційна платформа — За життя». Тут ми не можемо говорити про якісь проплачені матеріали. Це матеріали з ознаками замовності в межах редакційної політики медіавласника. Він впливає на своє ЗМІ, оскільки канали в Україні не є самоокупними, це дуже дорогий бізнес: дорогі програми, утримання студій, техніка, недешева робота якісних журналістів, телеведучих і так далі. В Україні кошти, що надходять за рахунок рекламного ринку, не здатні покривати витрат телеканалу. Вони потребують дотацій.

Оскільки в нас є лише один державний телеканал, а всі інші належать певним суб’єктам, всі вони є або не є суб’єктами виборчого процесу. Проте навіть коли вони самі не беруть участі у виборах, це не означає, що вони нікого не підтримують. Зазвичай медіавласники або самі беруть участь у виборах, або мають своїх фаворитів, друзів, які є учасниками виборчих перегонів. Відповідно, вони будуть розміщувати матеріали на користь або себе, або певних близьких до себе суб’єктів у своїх ЗМІ. І саме для того, на жаль, українські олігархи й купують для себе такі телеканали. Перш за все з метою впливу на електорат, суспільство, особливо напередодні певних виборів.

Наприклад, нещодавно депутат Тарас Козак, якого пов’язують із Віктором Медведчуком, купив телеканал ZIK. Багато журналістів відреагували на це і звільнилися, тому що чудово розуміють, що особливо перед виборами буде страшенний вплив на редакційну політику з метою маніпуляції на користь «Опозиційної платформи — За життя» (як це відбувається, наприклад, на каналі «112 Україна» чи на NewsOne).

Друковані ЗМІ також є часто дотаційними, тому що, по-перше, зараз у них аудиторія значно зменшилася; по-друге, це папір, друк, точки розповсюдження. Зазвичай це все потребує коштів, отже вони теж не виходять на самоокупність і в них може бути присутня редакційна політика медіавласника.

Трохи краща ситуація в інтернет-ЗМІ. Вони не потребують таких фінансових вливань, як інші. Наскільки мені відомо, деяким навіть вдається виходити на самоокупність і на певний прибуток, але це не означає, що на них не впливають медіавласники. Великі сайти, такі як «Обозреватель», власником якого є Михайло Бродський і який теж свого часу був депутатом, теж свої політичні вподобання може переносити на редакційну політику свого ЗМІ. Якраз на цьому сайті можна побачити такий собі плюралізм джинси: там розміщують матеріали практично всі. Хто дає гроші, той і розміщує. Проте я точно бачу, що там значно менше матеріалів на користь «Опозиційної платформи — За життя»: вони їх недолюблюють. Тобто навіть тут може бути певна редакційна політика.

«Опозиційний блок» розколовся: частина пішла до Вадима Рабіновича в «Опозиційну платформу — За життя». Туди пішли Нестор Шуфрич, Юрій Павленко, Юрій Бойко, Віктор Медведчук, а частина депутатів, які перебувають під впливом Ріната Ахметова, залишилися в «Опозиційному блоці». Ці сили між собою змагаються на одному електоральному полі, тому що їхні меседжі та програми схожі в основних речах, а вони між собою ворогують. Наприклад, на «112 Україна» ви не побачите матеріалів на користь «Опозиційного блоку», проте, там усе про «Опозиційну платформу — За життя». А на телеканалах, пов’язаних із Рінатом Ахметовим та з колишніми представниками Партії регіонів, ви побачите «Опозиційний блок». Це про редакційну політику медіавласників.

— Чи є ЗМІ, які взагалі не джинсують?

Є. Стосовно телеканалів я не скажу точно: знаю, що на Суспільному джинси точно немає. Щодо інших сказати не можу на 100 %. Проте стосовно інтернет-ЗМІ точно скажу, що немає матеріалів з ознаками замовності на «Українській правді», на «Українському тижні», на сайті «Радіо Свобода». Ну, власне, в тих ЗМІ, які ми віднесли до списку якісних. Ми нещодавно оприлюднили «Список якісних ЗМІ», туди увійшло десять онлайн-ЗМІ.

Одним із критеріїв проходження в цей список була якраз відсутність замовних матеріалів. Проте слід зазначити, що навіть у цих ЗМІ іноді трапляються матеріали марковані, але неналежним чином. Згідно із ЗУ «Про рекламу», матеріали мають бути чітко позначені: «реклама», «на правах реклами», «агітація», «на правах політичної агітації» і тому подібне. Іноді такі матеріали маркують іншим чином, наприклад, «актуально», «офіційно», «піар». Такі матеріали помітні, але часто люди можуть не розуміти, що під рубрикою «актуально» чи «офіційно» розміщуються замовні матеріали.

Зазвичай це вказано в беку самого сайта внизу або у віконечку внизу сайта під назвою: «Як використовувати наше ЗМІ». Там можуть бути ці рубрики, які на правах реклами розміщують матеріали, але більшість читачів переважно не шукає перед тим, як прочитати сайт, інформацію, як його використовувати. Отакі матеріали ми визначаємо як неналежно марковані, й вони трапляються іноді на дуже якісних і хороших сайтах.

А якщо говорити про соціальні мережі, чи є там джинса? Тобто чи можна думку якогось так званого експерта або політтехнолога, який працює на певну політичну силу, відносити до джинси?

Мабуть, я би це так не називала. Бо джинса — це передусім про ЗМІ. У фейсбуку будь-хто може написати будь-що. Люди просто мають розуміти, що фейсбук не є джерелом достовірної інформації, й дуже критично ставитися до соцмереж. Там ніхто не перевіряє інформацію, всі розміщують усе, що хочуть.

Звісно, ми розглядаємо соціальні мережі як недостовірне джерело інформації. Журналістам я завжди раджу використовувати лише офіційні сторінки певних політичних сил, політиків, чиновників. Тоді ви можете посилатися на соціальну мережу, хоча може бути багато підводних каменів, тому що можуть і зламати сторінку певного чиновника, і там щось написати, а ви це використаєте й це не буде достовірно. Потім чиновник, політик сам може щось передумати й видалити, а ви доведете це лише, якщо у вас є скриншот. Якщо ж його немає — не доведете, що це було і пролунало з уст цього політика чи чиновника.

До такого джерела, як соціальні мережі, журналістам потрібно дуже критично ставитися. Людей я би закликала взагалі не використовувати їх як джерело інформації, особливо під час передвиборного періоду, бо там може будь-хто замовити рекламу. І хоч там і буде позначено «на правах реклами», але ви можете просто не звернути на це уваги. А робити свій вибір, орієнтуючись лише на рекламу, — недалекоглядно й неправильно. Тому що будь-яка реклама буде комплементарною і, отже, впливатиме на ваш вибір, тож я би все-таки радила молодим людям і взагалі всім користувачам соціальних мереж не використовувати соцмережі й інформацію в них як ключову для свого вибору.

Якщо говорити про відповідальність за джинсу: чи можливо це на законодавчому рівні?

Наразі відповідальність неможлива на законодавчому рівні. Практично неможливо прописати ознаки замовноств, тому що потім журналіст скаже: «Та ні, мені ніхто за це не платив. На це вплинув мій якийсь особистий бекґраунд. Мені подобається цей політик і я написав це. Ніякого відношення до грошей чи до джинси ця інформація не має». І ви не просто не зможете це довести.

Трохи простіше з комерційною джинсою: вона чітко просуває певний продукт, він описаний, там акцентується увага лише на позитивних якостях цього продукту, тож тут значно простіше довести.

Проте ми намагались це зробити, й лише раз нам це вдалося. Відповідальністю для ЗМІ був штраф у розмірі 60 гривень. Ми більше витратили зусиль і часу, а в результаті суд виніс постанову, щоби сплатили цю суму. Звісно, за цю джинсу ЗМІ взяли як мінімум у десять разів більше. Тому мало хто буде цим займатися, доводити, що це джинса.

Варто зазначити, що українські інтернет-ЗМІ взагалі не розцінюються законом як ЗМІ. Тобто в нас більшість інтернет-ЗМІ, якщо вони не зареєстровані як інформаційна агенція, взагалі ніяк не реєструють, будь-хто може створити ЗМІ. Ніякої відповідальності за їхній контент не несе ніхто. Навіть немає установи, яка би відповідала за такий контент.

Лише інформаційні агенції прирівняні до ЗМІ.

А якщо інтернет-ЗМІ прив’язані до каналу, як-от «112 Україна»?

Та ж сама історія, тому що телеканали контролює Нацрада з питань телебачення та радіомовлення. Навіть якщо це інтернет-ЗМІ прикріплене до відповідного каналу, Нацрада все одно на них не може впливати, лише на телеканали. До того ж Нацрада не любить виносити рішень стосовно джинси чи якихось маніпуляцій, тому дуже мало попереджень стосувалися контенту.

Дайте, будь ласка, п'ять порад, як уберегти себе від джинси.

Передусім варто зауважити, що джинса є або вкрай компліментарною, або вкрай негативноюстосовно певного суб’єкта: так званий чорний піар, який теж може бути джинсою й теж може бути проплачений. Все, що є дуже позитивним або дуже негативним, одразу має вас насторожити.

Також це незбалансований матеріал: там лише позиція однієї політичної сили, хоча всі інші політичні сили також висловлювалися з відповідної теми, але про це не сказано. Зазвичай у такому матеріалі в позитивному світлі фігурує лише одна політична сила.

Також слід критично ставитися до порожніх заяв політиків, які не ведуть до жодних дій. Якщо хтось із політиків щось гучно заявляє і цьому не передують жодні суттєві інформаційні приводи, такі матеріали зазвичай можна розцінювати як замовні.

Якщо один і той самий матеріал про певного політика трапляється в кількох ЗМІ й він відповідає тим критеріям, які я назвала раніше, це також свідчить про замовний характер. Варто звернути увагу, коли матеріал дуже емоційний і ви відчуваєте, що вас прямо схиляють до підтримки цієї політичної сили чи суб’єкта передвиборного процесу, — такий матеріал також можна розцінювати як замовний.

Власне, будьте уважними, добре фільтруйте інформацію, вмикайте критичне мислення, вимикайте емоції й робіть правильний вибір.

Авторка: журналістка, менеджерка з комунікацій Центру «Ейдос» Тетяна Кавуненко

Матеріал підготовлено Центром «Ейдос» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

ms.detector.media