Неприхильне ставлення до політиків було завжди, але зараз ця нелюбов вилилась у відверту ненависть. Причина в тому, що ця антипатія регулярно підживлювалася політиками й медіа. Останнім часом у журналістиці хайп фактично замінив інформацію та зміст. Усе, що викликає емоцію, є, перш за все, запитуваним. А що може зацікавити громадянина більше, ніж оповідки про те, як хтось крав чи зловживав?
Коли весь інформаційний потік побудований на тому, що всі крадуть і всі однакові, то в пересічного громадянина формується відповідне ставлення. Ненависть до політиків – це почасти провина тих медіа, які не виконували функцію тлумачення, акцентуації уваги на проблемах та їхньому аналізі. Те, що медіа здебільшого користувалися функцією хайпу, призвело до маргіналізації виборів.
Доволі високі показники Зеленського є демонстрацією цієї ненависті. Не було б його, був би хтось інший. Він просто відповідає певним критеріям: впізнаваний персонаж, який не має стосунку до політики. У такий спосіб люди демонструють свою антипатію до системних політиків, навіть якщо сам Зеленський їм не подобається.
Певною технологічною знахідкою можна назвати його виступ у новорічну ніч. Але особливих маркетингових тонкощів у кампанії Зеленського немає. Якби він взагалі нічого не робив, у нього був би такий самий рейтинг. А от коли він починає нести дурниці, це йде йому в мінус. Доки він мовчав і катався з концертами, його рейтинг зростав. Насправді йому просто нічого не треба робити.
Перше – країна, яка переживає скрутні часи, відчуває антипатію до політиків. Друге – близько 60-80% населення визначається з вибором саме завдяки телебаченню: людина сприймає на віру те, що бачить по телевізору. Відповідно той, хто має доступ до телебачення, має більше можливостей для реклами й боротьби з конкурентами.
Третє – фінансовий вплив. Одні живуть погано або вважають, що живуть гірше, ніж могли б. Інші – переконані, що всі політики крадуть. У цих людей завжди є спокуса взяти гроші. Логіка така: я живу погано (або мені так здається). Відповідно – я потребую грошей. Це все одно гроші, які в мене вкрали політики. І тому, хто має доступ до фінансових ресурсів, завжди має перевагу.
От вам три речі, які насправді визначають характер цієї кампанії та вплив на виборців: невдоволення, можливість маніпулювати медіа, можливість маніпулювати грошима.
Кандидати використовують соціологічні опитування, які дають можливість визначити три групи виборців. Перша група – ядерний електорат, який за будь-яких обставин проголосує за конкретного кандидата. Друга – лояльні до нього громадяни, які радше за все віддадуть йому свій голос. І третя група – люди, які сумніваються, але можуть потрапити під його вплив.
Залежно від групи визначаються найбільш ефективні методи. Наприклад, є люди, які можуть проголосувати за мене, але можуть проголосувати й за мого опонента. Моє завдання – відбити бажання людей голосувати за опонента, а не прихилити їх на свій бік. І тут питання: на яку брехню вони швидше зреагують? Тема економіки чи війни? Це має бути тонка брехня чи примітивна? Це з’явиться в новинах чи це буде завуальовано в якійсь авторській програмі? Залежно від цього будуються технології.
І ще одна річ. Якщо людина раптом дізнається, що її обдурили чи використали, вона навряд це визнає. Її внутрішнє єство буде протестувати. Навіть якщо вона отримає достеменну інформацію, що під неї підлаштували банальний фейк, вона не визнає, що це якось вплинуло на її вибір. Про цю властивість людської природи відомо, і цим також маніпулюють. Кожна людина думає, що вона розумна й на неї складно вплинути.
Соціологія має кілька суб'єктивних нюансів впливу на виборчу кампанію. У кожної впізнаваної особи є свій ядерний електорат. Водночас є люди, які завжди голосують за владу з думкою «зараз погано, але головне, щоб гірше не було». І є дуже чутлива група, за яку завжди йде війна – люди, які ще не визначилися. Зазвичай це близько 20 %, більшість з яких обирають кандидата в останній момент кампанії. Фальшиві рейтинги існують для того, щоб схилити цю групу виборців на користь лідерів рейтингу.
Також рейтинги є елементом психологічного впливу на опонентів. Часто замовляють відверто фальшиві рейтинги, щоб вони впливали на підсвідомість конкурентів. Опоненти дізнаються, що рейтинг фальшивий, але сумнів залишається.
У передвиборчій соціології є дві найважливіші цифри: рейтинг довіри/недовіри до кандидата, а також віра/невіра в його перемогу. На підставі цих цифр можна спрогнозувати, чи є в кандидата шанси. Навіть ті, хто готовий за кандидата проголосувати, можуть не вірити в його перемогу. Але соціологія не є точною апріорі: опитувані не завжди кажуть правду. Є люди, які принципово її не кажуть. Хоча на виборах ключову роль грають рейтинги.
Популізм – це обіцянка, що ґрунтується на реальних запитах населення, але не може бути виконана. Наприклад, скачок Тимошенко у рейтингу був пов'язаний з обіцянкою вдвічі скоротити ціну на газ. Перше – чи є ця тема дражливою для населення? Так. Якщо в людей запитують, які проблеми їх наразі хвилюють, вони називають корупцію та війну. Але найбільше людей хвилюють ті питання, які торкаються їх безпосередньо – ціни й тарифи.
У нас популістичною вважають будь-яку обіцянку, яка подобається виборцю. Але слова Тимошенко не були б популізмом, якби це було б реально виконати. Наразі вдвічі знизити ціну на газ – неможливо. Навіть якщо вона дотримається обіцянки, це буде або нетривало, або доведеться нести певні втрати, які державний бюджет не покриє.
Тут немає універсальних рецептів. Чим довше живеш – тим більше розумієш. Людина вчиться відрізняти, коли їй свідомо брешуть і коли підбріхують. Усе починається з критичного ставлення до будь-якої інформації. Далі з'являється сумнів, який треба зняти або підтвердити за допомогою доступних нам джерел: відкрита інформація, експерти, фахівці. Треба визначити питання, яке викликає внутрішній сумнів. А потім спробувати знайти декілька відповідей. Зрештою, способом накладання, систематизації й аналізу ми виходимо на притомну версію відповіді.
Знати все неможливо. Треба шукати відповіді з різних сторін. Хоча й це не застереже людину від помилки. Чим більше людина працює, тим менше помиляється.
Журналіст, до прикладу, на відміну від сапера має право на помилку. Він не має права на свідому брехню, і йому не варто помилятися часто. Бо якщо журналіст помиляється часто, значить – час змінювати фах.
