В Україні Ніла Ферґюсона знають як автора книжки «Цивілізація: як Захід став успішним». Його остання книжка The Square and the Tower: Networks and Power, from the Freemasons to Facebook, яка вийшла на початку 2018 року, розповідає про те, як взаємодіють та борються в людському суспільстві горизонтальні й вертикальні структури. У Києві Ферґюсон прочитав лекцію під назвою «Площа та вежа: мережі, ієрархії, інновації та революція». MediaSapiens занотував головні тези.
Площа і вежа — символи двох типів соціальних структур: мережі та ієрархії.
У середні віки центральні площі італійських міст були відкритими для всіх. Там відбувалися зустрічі та змагання. Але поруч завжди стояли вежі, з яких за подіями на площі спостерігали представники еліти. Вежа втілює ідею ієрархії, площа уособлює спонтанність і суспільну свободу… Втім, учасникам і свідкам Майдану добре відома сила площі.
Усі ми є частинами мереж: маленьких кіл сім’ї та друзів, ширших груп у реалі та інтернеті. Але також ми є частинами ієрархії — наприклад, як працівники компанії чи громадяни держави.
Ніл Ферґюсон. Джерело: The Telegraph.
Завдяки інтернету сила горизонтальних мереж у світі зросла. Інтернет проник у всі країни, хоча ми бачимо, що далеко не завжди становить загрозу для авторитаризму та допомагає демократії. Інтернет можна використовувати для лихих цілей. У своїй книжці я вивів шість головних причин, чому інтернет не призвів до кардинальних змін людського життя.
В англійській мові є приказка the birds of feather flock together («птахи з однаковим пір’ям гуртуються разом»). Люди за своєю природою схильні об’єднуватись у групи із собі подібними, а не з тими, хто від них відрізняється. Дослідження змісту твітів людей із лівими та правими поглядами чітко демонструє цю тенденцію. У відкритому Твіттері ці дві ідеологічні групи, по суті, є учасниками двох різних соціальних мереж.
Згідно з теорією шести рукостискань Стенлі Мілґрема, сформульованою 1969 року, будь-яка людина у світі може вийти на будь-яку іншу через ланцюжок із усього лише п’ятьох знайомих. В інтернеті цей показник зменшився до трьох із половиною рукостискань.
Цікаво, що ліберали за часів останньої президентської кампанії у Сполучених Штатах Америки перепощували фейкові новини частіше, ніж консерватори. Думаю, це виглядало так: якийсь ліберальний університетський викладач бачить у Фейсбуку допис консерватора, який уважає безглуздим, і ділиться ним із друзями — мовляв, погляньте, яку маячню вони пишуть! Але це також допомагало фейковій інформації поширюватися.
Формально великі онлайн-платформи — лише технічні засоби, які не мають брати відповідальності за те, що пишуть їхні користувачі. Турбота про якість контенту не є метою соціальних мереж. Вони прагнуть максимізувати прибуток і залученість. А фейк заворожує дужче, ніж правда.
Хоча групи в інтернеті часто є гомогенними, вони не стабільні, а часто змінюються.
Коли інтернет тільки почав розвиватися, його структура давала надію на рівний децентралізований розподіл. Але тепер у ньому виникли гіганти: Facebook, Amazon, Google. Якщо ви свого часу не встигли купити їхні акції, ви просто користувач, тобто насправді це вас використовують.
Користувач мережі та її власник мають зовсім різні можливості. Всі користувачі вкупі отримують лише один відсоток зиску від користування мережею, а решта дістається мультимільярдерам і управлінцям компанії.
Це не значить, що інформаційні мережі погані. Вони не є чимось новим: за часів Просвітництва люди створювали міжконтинентальні мережі, пишучи одне одному листи. Завдяки цьому визначні ідеї Вольтера, Адама Сміта, Еммануїла Канта поширилися світом, а великі мислителі могли спілкуватися між собою.
Ці мережі не були повністю відкритими. Вони базувалися на книжках та особистих відносинах. Попри всі технологічні зміни, книжки залишаються незамінними, й особисті стосунки також. Як і раніше, нам слід розуміти переваги реальних, а не віртуальних соціальних мереж. Іноді менші, закриті, вибіркові мережі є найкращими. Й не забуваймо про силу паперу й чорнила.
