ms.detector.media
Вікторія Ейсмунт
Фото Анастасії Стьопіної
17.05.2017 09:06
Соціальні мережі знизили ризики для протестувальників — дослідник Нью-Йоркського університету Джошуа Такер
Соціальні мережі знизили ризики для протестувальників — дослідник Нью-Йоркського університету Джошуа Такер
Дослідник впливу соцмереж на політику Джошуа Такер розповідає про зв’язок між протестами та соціальними медіа на прикладах України та Венесуели.

Професор Нью-Йоркського університету, керівник дослідницької лабораторії SMaPP, яка вивчає соціальні мережі, автор блогу на Washington Post Джошуа Такер в Українському католицькому університеті у Львові розповів про роль соціальних медіа в організації та проведені протестів, а також про те, як завдяки їм можна простежити комунікацію між опозиційною і владною елітою. Публікуємо основні тези його виступу.

Йти на протест чи ні: як соцмережі впливають на наш вибір

Будь-який протест — емоційне явище. Вирішуючи, чи брати в ньому участь, людина використовує економічну модель очікуваної корисності — враховує здобутки й витрати. Наприклад, що пропустить лекцію в університеті, а натомість піде на майдан. Або що ризикуватиме здоров’ям у разі, якщо проти демонстрантів застосують силу. Один із чинників, що впливає на цей вибір, — дії інших людей: що більше людей із вашого середовища збирається йти на протест, то більше шансів, що туди підете ви.

Соціальні мережі значно знизили ризики учасників масових заходів.

Тож оперативно організований у мережі захід буде значно ефективнішим і дасть швидший результат, адже інформацію про перебіг події можна оновлювати онлайн. Наприклад, під час Помаранчевої революції 2004 року смс-повідомлення відігравали таку ж важливу роль, як соціальні мережі під час Революції гідності 2013-14 років, проте масштаби комунікації у другому випадку були значно більшими.

Інформація про протести у ЗМІ й соцмережах

Інформація про протести, що поширюється в засобах масової інформації, зазвичай абстрактна. Ви можете її помітити й оцінити, а можете й оминути, не зауваживши. У Facebook чи Twitter ви маєте коло контактів, яке сформували самі, тому, спілкуючись на політичні теми, отримуєте думки людей, які для вас мають значення. Ця інформація не абстрактна, а оцінена наперед — під дописами з’являються вподобання, що дозволяють оцінити, скільки прихильників має певна думка та скільки людей вийде на протест. Цю тезу добре ілюструє допис Мустафи Найєма, який став приводом для початку Євромайдану.

Про Євромайдан і соцмережі

Нині важко уявити, що будь-який протест може відбутися без висвітлення та обговорення в соціальних медіа. Утім, науковці, які не поділяють думки про залежність сучасних протестів від соцмереж, стверджують, що зв’язки між масовими акціями та соціальними онлайн-сервісами нестійкі. Знайти людей в інтернеті й координувати їхні дії — легко, проте протести без попередньої організації спонтанні, тому швидко зникають, кажуть вони.

Лабораторія SMaPPпровела дослідження ресурсів у Facebook чи Twitter та «Вконтакте», які висвітлювали Євромайдан, щоби спростувати або підтвердити цю думку. Ми побачили, що активність тематичних сторінок у соцмережах чітко показує пікові моменти в розвитку протесту.

Під час масових акцій у Парижі після трагедії із Charlie Hebdo ми встановили 764 користувачів Твітера, що писали безпосередньо з акції. Ми сформували дві мережі — тих, хто фоловить цих користувачів, і тих, кого фоловлять вони — й виявили таким чином людей, які не перебували на мітингу, але пишуть про нього і стежать за подіями.

Соціальні медіа як інструменти влади й опозиції

Іще одне поле для досліджень, яке відкривається науковцям завдяки соцмережам, — комунікація між владою та опозицією. До прикладу, коли Віктор Янукович, намагаючись домовитися з політичним крилом Майдану, запропонував Арсенію Яценюку й Віталію Кличку посади в уряді, їхня відмова була опублікована в соцмережах. На ці дописи посилалися численні світові видання рівня The Washington Post. Отже, нині, щоби повідомити свою позицію, політику достатньо написати твіт — не потрібні ані прес-релізи, ані спілкування з журналістами.

Коли у Венесуелі починалися протести, ми аналізували дописи опозиціонерів та представників влади в соціальних мережах. У своїх зверненнях опозиційна еліта намагалася зосередити увагу громадян на протесті, тоді як владна, навпаки, відвертала увагу.

Ми зібрали всі твіти депутатів венесуельського парламенту, розсортували їх за датою, темою і сформували документ із усіма словами, які використовували провладні та опозиційні політики. Виявилося, що з розвитком протесту опозиційна еліта збільшувала кількість тем, тимчасом як представники влади — навпаки. Це свідчить про те, що політики активно і стратегічно використовують соціальні медіа для публічної комунікації. Натомість тоталітарні режими вже навчилися застосовувати соціальні медіа для дезінформації або стеження за протестувальниками.

Фото Анастасії Стьопіної

ms.detector.media