З них за державним замовленням навчаються 528 осіб, з яких 509 - на денній формі, 19 - на заочній. Левова частка вступників за спеціальністю навчається за контрактом - 2246 (1896 та 350 на денній та заочній відповідно). Про це свідчать дані, надані МОН, а також дані ukrstat.gov.ua.

Цьогоріч найбільшу кількість майбутніх журналістів, піарників та видаців за освітнім ступенем бакалавра було зараховано до наступної п’ятірки вишів: 

1) Київський національний університет імені Тараса Шевченка - 198 осіб (97 - за державним замовленням; 86 - денна форма навчання, 11 - заочна)

2) Львівський національний університет імені Івана Франка - 172 особи (40 - за державним замовленням, денна форма навчання)

3) Київський університет імені Бориса Грінченка - 153 особи (21 - за державним замовленням, денна форма навчання)

4) Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара - 140 осіб (29 - за державним замовленням; 28 - денна форма навчання, 1 - заочна) 

5) Запорізький національний університет - 133 особи (16 - за державним замовленням, денна форма навчання)

Станом на початок 2014/15 навчального року до українських вишів III - ІV рівнів акредитації за напрямом «журналістика та інформація» вступило 4297 осіб (1233 - за державним замовленням). З них 2728 - за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра; 677 - спеціаліста; 725 - магістра. 

Нагадуємо, що 19 жовтня ГО «Детектор медіа» презентувала результати пілотного дослідження якості журналістської освіти в Україні. У рамках дослідження було складено рейтинг факультетів журналістики, який очолила Школа журналістики Українського католицького університету, набравши 20 балів з 23 можливих. До трійки лідерів увійшли Могилянська школа журналістики (18,5) та факультет журналістики Запорізького національного університету (17,75). 

Дослідження також дало змогу виявити та заявити про ряд проблем у системі журналістської освіти, зокрема: формальність навчальних планів, брак уваги до практичних навичок; перенасиченість філологічними дисциплінами; брак практичного досвіду викладачів, їх некомпетентність; слабкість технічної бази; брак зв’язку з медіаіндустрією; слабка інтегрованість у навчальний процес; відсутність комунікації кафедр та факультетів із зовнішньою аудиторією.