ms.detector.media
Тетяна Гордієнко
На фото: Анастасія Безверха
26.07.2016 09:08
Після анексії Криму медіа припинили зображувати кримських татар як пасивних прохачів - інтерв’ю з дослідницею
Після анексії Криму медіа припинили зображувати кримських татар як пасивних прохачів - інтерв’ю з дослідницею
Якщо раніше кримських татар представляли в медіа як об’єкт впливу або жертву, то тепер ЗМІ звертають більше уваги на їхню громадську діяльність, а кримськотатарських лідерів репрезентують як повноцінних політичних гравців, стверджує дослідниця Анастасія Безверха.

Анастасія Безверха, PhD з масових комунікацій, дослідила, як представляють ЗМІ кримських татар. Її дослідження «Медійна репрезентація кримських татар в українських ЗМІ до і після анексії Криму в 2014 році» охоплює період 2010-2015 років. Мета праці - дослідити зміни в репрезентації кримськотатарського народу в медіа, обговорити причини та наслідки різкого геополітичного зсуву, який відбувся 2014 року.

Як розповіла в інтерв'ю дослідниця, зміна справді відбулася: українці трошки посунулись і дали кримським татарам зайняти більше місця в українському національному наративі.

«Раптом після анексії Криму українці прокинулися й зрозуміли, що вони мають друзів - друзів за нещастям, - каже Анастасія. - Спільний ворог відкрив нові можливості для зміни колективного образу кримських татар. Я звернула увагу, що після анексії відбулися зміни в ставленні ЗМІ до громадсько-політичної діяльності кримських татар та їхніх лідерів. Окрім етнічного маркера, у називанні цієї групи з'являється дуже потужний громадянський маркер».

Однак для повної адаптації цієї видимої та політично активної групи ще потрібно зробити чимало роботи, каже дослідниця й зазначає, що багато тем лишаються невисвітленими: «Якщо розглядати кримських татар як колектив, із різноманітним політичним та культурним життям, і якщо відступити трошки від Джемілєва та Джамали, то можна знайти не менше цікавого матеріалу для висвітлення. Є й тема кримськотатарських переселенців, релігійної ідентичності, культурно-історичної. Наприклад, яким чином кримськотатарські діти, які опинилися на материку, долучаються до освіти?»

В інтерв’ю MediaSapiens Анастасія Безверха розповіла, чи впливала зміна власників деяких видань на репрезентацію кримських татар, якими постають кримські татари в російських ЗМІ та чому деталізація в новинах має значення під час висвітлення окремих груп. 

Анастасіє, опишіть, будь ласка, популярний образ кримських татар в українському суспільстві. І як змінився цей образ після анексії Криму?

Треба почати з того, що це найбільш видима в Україні національна меншина. Вони багато років є політично й територіально видимими: кримські татари живуть компактно в Криму, переважно сповідують іслам, а отже, є візуально та культурно відмінною групою для пересічного українця. З огляду на ці три аспекти існують різні форми представлення цих особливостей в українському медійному дискурсі. 

Основний висновок мого дослідження: так, зміни в представленні кримських татар справді відбулися. До анексії колективна ідентичність кримських татар у медіа визначалась трьома факторами, зазначеними вище. І плюс тим, що це репресований народ. Тож медійний дискурс колективної пам'яті про депортацію багато в чому визначав їхній колективний образ.

Основні лексичні форми, які застосовували в медійних текстах часів Януковича, - пасивні звороти. Кримських татар зображували як групу, яка постійно просить про певні поступки стосовно себе, яка є жертвою (оскільки їх було репресовано, депортовано). Тобто цю групу представляли в медіа радше як об'єкт чийогось впливу, ніж повноправний громадсько-політичний суб'єкт.

Також дуже важливим був етнічний маркер. Кримських татар представляли як етнічну, національну групу. Водночас системної інформації було дуже мало: про культуру, історію, звичаї. Хто взагалі ці люди? Деталізація, різноманітність у медійному образі були мінімальними. Основні форми представлення кримських татар - узагальнення, етнічне маркування, слабка суб'єктна позиція. У медіа їх здебільшого позиціонували як об'єкти впливу сильніших акторів, аніж як етнічну групу.

І раптом після анексії Криму українці прокинулися й зрозуміли, що вони мають друзів - друзів за нещастям. Спільний ворог відкрив нові можливості для зміни колективного образу кримських татар. Я звернула увагу, що після анексії відбулися зміни в ставленні ЗМІ до громадсько-політичної діяльності кримських татар та їхніх лідерів. У називанні цієї групи, окрім етнічного маркера, з'являється дуже потужний громадянський маркер. Це вже група, яка є не просто етнічною меншиною, що вимагає для себе прав, яких зазвичай вимагають для етнічних меншин. Це громадські активісти, які ведуть мову про проблеми та вимагають справедливості й прав, які стосуються всіх. Вони вже не розписуються за свої потреби як маленької національної групи. Вони говорять від імені великої групи суспільства, якій небайдуже захоплення Криму. У темі Криму, яку вони в хорошому сенсі «окупували», кримські татари є домінантною групою серед суб'єктів, котрі цю тему коментують і просувають у медіа.

Явище виокремлення із загальної назви «кримські татари» формулювання «кримськотатарські активісти» можна розглядати як позитивне, як розширення знань про іншу культуру, їхню політичну активність тощо.

Це, власне, громадянський маркер, про який я згадувала. Не варто тут оперувати «хороше»/«погане». Ідеться про тенденцію, яку ми можемо певним чином окреслити. Громадська й політична діяльність кримських татар має значну історію. Та лише після російської агресії в Криму цю діяльність почали позиціонувати в медіа як ціннішу та більшою мірою рівносильну з точки зору владних відносин.

Наприклад, якщо в тексті є цитата Мустафи Джемілєва, то його позицію показано як рівноцінно важливу. Це не менш вартісна політична одиниця, яка критикує дії влади, це абсолютно повноправний гравець у політичному спектрі, котрий не погоджується з позицією такого самого рівнозначного політичного гравця, яким є український уряд. Український уряд = Мустафа Джемілєв = кримські татари. Такого раніше не було.  

До анексії типовий заголовок новини про кримських татар звучав приблизно як «Мустафа Джемілєв звернувся з проханням до президента...» або  «Кримські татари внесли пропозицію у Верховну Раду...». Кримськотатарські лідери поставали як прохачі, які представляють меншину, а не як рівноправні політичні гравці.

Якщо подивитись на типові називання, naming, які застосовують журналісти у своїх текстах, то побачимо нове називання «кримськотатарські активісти». Його почали використовувати журналісти багатьох видань досить усталено поруч зі звичайною назвою «кримські татари». Дуже часто, коли йдеться про всіх суб'єктів протесту, як, наприклад, у медійному представленні енергетичної блокади Криму (події осені 2015 року), кримські татари виступали від імені всіх груп. А в протестних діях брали участь багато груп, і зовсім не всі з них були етнічно маркованими. У новинах про події, пов’язані з енергетичною блокадою Криму, кримських татар було представлено в медіа не в ролі етнічної меншини, а саме в ролі громадсько-політичного суб'єкта.

Чи вплинула зміна власників деяких видань на репрезентацію кримських татар у цих виданнях?

Найяскравіші приклади з вибірки мого дослідження - це видання «Корреспондент» та онлайн-портал «Корреспондент». До 2013 року це видання застосовувало ідеологічно-нейтральну рамку висвітлення подій, пов’язаних із кримськими татарами. Вона жодним чином не відрізнялася від точки зору ідеологічно незаангажованих онлайн- і друкованих видань. Вона була ні занадто прокримськотатарською, ні критичною стосовно них. Це була аналітика, нейтральні новинні формати. Так само й з виданням «Комментарии», які 2013 року отримали нового власника.

Після того як змінився власник, у новинних повідомленнях онлайн-видання «Корреспондент» з'явилась підкреслено критична позиція стосовно громадських активістів, які блокували відновлення пошкоджених опор електромереж у Чаплинці в листопаді 2015 року. У новинах ішлося про виправдання силових методів, які застосовали правоохоронні органи до протестувальників, було акцентовано увагу на необхідності забезпечення громадського порядку. Виправдовували позицію сили, а от сам факт застосування сили згадували побіжно. До того ж позицію протестувальників у новинах висвітлюють як радикальну, неконструктивну. Також використовують стандартні непрямі форми покладення відповідальності за подію на самих протестувальників.  

На відміну від «Корреспондента», онлайн-видання «Українська правда» у своїх матеріалах про ті самі події акцентувала увагу на застосуванні сили проти протестувальників із боку правоохоронців та побитті кримськотатарської журналістки. Абсолютно дзеркальна позиція. Це для порівняння, яким чином одні й ті самі події може бути висвітлено по-різному, дії яких суб'єктів виправдовують і вважають нормальнішими, а які представляють у медіа як «неадекватні», «нераціональні»,  конструюючи таким чином дискурс «загрози».

Після того як Севгіль Мусаєва-Боровик стала головним редактором «Української правди», я б сказала, що висвітлення теми кримських татар у цьому виданні теж змінилося. До цього позиція була досить нейтральною, без великої деталізації теми. Тема кримських татар до анексії Криму не була центральною, хоча й присутньою в новинних стрічках та аналітичних матеріалах. Нині «Українська правда» дуже багато приділяє уваги і Криму загалом, і кримським татарам зокрема. Їхні матеріали стали докладнішими не тільки з погляду вибору тем і проблем, а й з погляду медійних форматів їх представлення.

Зрозуміло, що відбулась якісна зміна контенту. А чи змінилася кількість новин?

Про кількість я можу сказати лише приблизно, тому що моє дослідження не претендує на статус репрезентативного. За весь період, який я досліджувала, а це 2006–2013 роки, медійне висвітлення тем, пов'язаних із кримськими татарами, на національному рівні ніколи не було системним. Ступінь інтенсивності появи інформації в медіа завжди залежав від двох типів інформаційних приводів. Перший інформаційний привід - висвітлення депортації кримськотатарського народу. Другий, який традиційно привертає увагу, - різні протестні акції, організовані кримськими татарами. Це, знову ж таки, пов'язано з тим, який у нас існує усталений образ кримських татар та їхньої політичної активності.

Тому загалом ця рамка в медіа залишилася. Десь стало трошки більше новин про культуру, як-от остання гучна перемога Джамали на конкурсі Євробачення-2016 тощо. Чи часто трапляються статті в  ЗМІ, скажімо, про медичне або соціальне забезпечення кримських татар? Про освіту національних меншин? За вибірки в чотири роки таких статей було надзвичайно мало. Соціальні теми та культура залишились приблизно на такому самому рівні. Можливо, кількість новин зросла. Але чи це змінило характер висвітлення, скоріше - ні.

У своєму дослідженні ви вказуєте на те, що Крим постав в українському медіадискурсі по-новому.  Що змінилося? Які нові маркери почали використовувати медіа, крім етнічних?

Відбулась анексія півострова, і відчуття втраченої території стало спільним як для кримських татар, так і для українців. Однак для кримських татар ця втрата значить набагато більше, адже це їхня батьківщина, і вони не мають іншої землі.

Якщо ми ведемо мову про національний наратив, то українці історично будували його на форматі «українці - це титульна нація», а права національних меншин на розвиток закріплені відповідно до Конституції. Нині кримські татари отримали, так би мовити, привілейоване місце, і їхній національний наратив стає включеним до загальнодержавного, загальнонаціонального українського наративу. Українці наче трошки посунулися.

Нині багато бігбордів з'явилося з гаслом «Два прапори - одна країна». Мінінформполітики тепер дуже багато приділяє уваги Криму, а отже, маємо справу з інформаційними проявами етнонаціональної державної політики.

Водночас війна на сході й втрата Криму - це два різні дискурси. У Криму немає війни й немає мілітарного контексту. Є певний сум і ностальгія за Кримом, який у нас забрали. Де-факто територію на сході ми теж тепер не контролюємо, але там домінує інша рамка медійного висвітлення. І якщо аналізувати новинний контент, то ці два дискурси майже не перетинаються. Крим - це завжди окрема тема, і вона рідко пов'язана з радикальним військовим право-націоналістичним дискурсом. Інакше кажучи, на відміну од висвітлення збройного конфлікту в зоні АТО, заяв правих націоналістичних груп, які готові йти та відвойовувати Крим силою, його майже немає. І це залишає люфт для подальшого порозуміння з людьми, які залишилися в окупованому Криму. Якщо люди готові вбивати одне одного за територію, то потім порозумітися важко.

Медійний дискурс став різноманітнішим стосовно кримських татар. Чи зможе це в майбутньому збалансувати негативний ефект від зображення татар як джерела проблем у минулому?

У Криму місцева окупаційна влада дуже чітко позиціонує кримських татар як внутрішнього ворога. А от для українців вони непрямо позиціонуються як місток між Україною та Кримом. Якщо українці разом із кримськими татарами відновлять і повернуть Крим, то повернуть не тільки історичну батьківщину кримських татар, а й українську землю. Це інклюзивний дискурс, який залучає кримських татар до українського національного довготермінового наративу щодо повернення Криму.

Чи спостерігали ви за російськими ЗМІ, як там змінювалась репрезентація кримських татар?

Треба дуже чітко розділяти, про які російські ЗМІ ми ведемо мову. Незалежних ЗМІ в Росії майже немає. Тут може йтися тільки про невеличку групку: Meduza, «Дождь», «Слон». Переважно це соцмережі та онлайн-видання, які залишаються опозиційними або принаймні альтернативними. У виданнях, котрі повністю контролює Кремль, центральний меседж - «Крым вернулся на родину». Мусують рамку російського націоналізму, згідно з якою кожен росіянин має пишатися тим, що Росія повернула Крим. Ідеться про те, що півострів колись був російським, радянським, але через дивну помилку Хрущова його приєднали до України. Зате тепер історичну помилку виправлено. Проте на економічних і політичних санкціях, які наклали США та ЄС через анексію, увагу в новинах російських ЗМІ не акцентують.

Звісно, невеличкий прошарок альтернативних російських ЗМІ достатньо чітко говорить про те, що анексія Криму відбулась незаконно. Але за моїми спостереженнями, ця позиція дуже обтічна. Навіть російські ЗМІ, які претендують на опозиційність, радикальних термінів не застосовують.

І в цьому контексті кримських татар узагалі не згадують. Вони не є суб'єктом новин. Проблеми з дотриманням прав людини та репресіями проти кримськотатарських активістів у Криму або обговорюють досить нейтральними термінами, або не обговорюють узагалі. І очевидно, коли відбувається недеталізована або дуже обмежена дискусія про Крим, то таку її частину, яка стосується кримських татар, не згадують. Це меншина, котру в російському дискурсі взагалі не представлено. У Росії є свої казанські татари – дуже політично активна національна група. Кримські татари, які тепер опинились на підконтрольній Росії території, ще не заявили про себе як про суб'єкта, зацікавленого в співпраці з російською окупаційною владою, а отже - з російськими політиками.

Тобто, навіть залишившись на території півострова, що тепер перебуває в політичному полі Росії, кримські татари є політично прив'язаними до України. Тому що їх позиціонують як «адептів українців», - так називає їх Сергій Аксьонов (самопроголошений глава анексованого Криму. - Ред.).

Ви кілька разів у розмові згадували деталізацію в новинах. Наскільки вона важлива?

Є стратегії виключення і включення в новинах. Це своєрідна шкала, градація. І якщо присутня велика деталізація за тематикою, форматами, індивідуальними репрезентаціями, системністю, кількістю новин, то це свідчить про те, що суспільство зацікавлене в цій темі. Якщо суспільство сприймає певну групу як свою, то виникає високий рівень її залучення. І чим менше зацікавленості, яку виражено знову ж таки у форматах, кількості, тематиках, тим менше деталей у висвітленні теми. Починається деперсоніфікація та узагальнення групи, агрегація, коли людей подають як безлику масу. Схоже явище можна спостерігати у висвітленні теми мігрантів. Використовують слова, на кшталт «хвиля», «маса», «навала» тощо. Уся різноманітність людської групи перетворюється на такі уніфіковані слова. Це вже радикальна форма виключення.

Що б ви порадили українським журналістам, які пишуть про кримськотатарський народ? Які теми порушувати, як уникати стереотипів?

Очевидно, що, коли писати на теми, які вирізняються з-поміж типової маси, це створює можливість заробити свої рейтинги, адже ексклюзивний контент завжди цінують. Якщо розглядати кримських татар як колектив, із різноманітним політичним та культурним життям, і якщо відступити трошки від Джемілєва й Джамали, то можна знайти не менше цікавого матеріалу для висвітлення.

Є також тема кримськотатарських переселенців, релігійної ідентичності, культурно-історичної. Наприклад, яким чином кримськотатарські діти, які опинились на материку, долучаються до освіти? Чи продовжують вони вивчати кримськотатарську мову, чи є в них можливості для цього? Чи легко їм учитися в українських школах? Існує дуже багато ініціатив, активістів, діяльність яких можна висвітлювати. Є спільні проекти, у яких кримські татари беруть участь як партнери. Завжди в будь-якій групі можна знайти теми, що виходять за межі протестів і депортації. Головне, аби було бажання їх шукати.

Щодо стереотипних уявлень. Раджу уникати ярликів. Ідеться про те, що створити зацікавлення в українському суспільстві стосовно кримських татар можна, показуючи цю групу з різних боків. Скажімо, українців цікавлять питання комунальних реформ, створення ОСББ. І якщо в цих темах кримські татари фігуруватимуть у ролі таких самих активістів, як і українці, то це певним чином нормалізує уявлення суспільства про них. Це група, яка живе в Україні, має такий самий статус, займається тими самими речами, що й усі українці. Їм так само треба створювати ОСББ, вони живуть у сусідньому будинку, а не лише десь далеко, у Криму. Коли репрезентація групи буде на регулярній основі, тоді буде повноцінне її включення в щоденне життя.  

Фото надане Анастасією Безверхою

ms.detector.media