Втретє в своєму житті я переживмомент, коли твориться історія. На відміну від 9 листопада 1989 та 11 вересня 2001-го, Brexit базується на демократичному рішенні. Щоправда, референдум був і медійним дійством. Попри шум, генерований засобами масової інформації, небагато уваги приділялося тому, яку важливу і сумнівну роль вони самі відіграли у процесі прийняття цього рішення.
По-перше, дослідження Інституту Ройтерз із вивчення журналістики при Оксфордському університеті підтверджує: багато британських медіа були сильно залучені в кампанію за Brexit. По-друге, представник консервативної партії Борис Джонсон (Boris Johnson) зіграв особливо помітну і двозначну роль — ще задовго до того, як номінально очолив кампанію за вихід із ЄС.Будучи журналістом і брюссельським кореспондентом Dailly Telegraph два десятиліття тому, він часто висвітлював Євросоюз поверхово, напівправдиво.Щоправда, це завжди були соковиті, розважальні статті, що встановлювали стандарти і для газет-конкурентів. За словами колишнього колеги, на той момент Джонсон уже посилив антиєвропейський сентимент у Британії.
По-третє, демократичні рішення, яким медіа приділяють увагу лише після голосування — це абсурд. Адже найімовірніші дані голосування були відомі задовго до 23 червня. Чому люди похилого віку мають вирішувати за молоду генерацію? Чому англійське рішення — залишатися в ЄС чи ні — має домінувати над шотландським та північноірландським? Можливо, такі далекоглядні “історичні” рішення мають приймятися двома третинами голосів — як того вимагається для прийняття змін до Конституції, наприклад, в Німеччині? Хоча б для того, щоб переконатися, що меншість, яка приймає остаточне рішення не може диктувати іншим шлях без виходу.
Як не дивно, кілька журналістів після голосування за Brexit зазначили, що демократія — це не просто влада більшості та плебісцит. Законодавчі умови,цивільний “етикет”, захист меншин та свобода преси — це також ключові речі. Свобода преси має здійснюватися у відповідальний спосіб — що є одним із найсуттєвіших обмежень висвітлення Brexit у Британії, де багато медіасварять владу. Звісно, є винятки на зразок the Guardian, the Financial Times, the Economist чи BBC. Однак, схоже, що вони мають дуже малий вплив на хід суспільної дискусії.
Це – частково видозмінена версія статті, що вперше була опублікована 27 червня у Der Tagesspiegel
