Тернопільські медіа: нові проекти – старі проблеми

Поява цього видання пов’язана зі зміною головного редактора в іншому медіа області – друкованому органі Тернопільської облдержадміністрації (ТОДА) й Тернопільської обласної ради (ТОР) – газеті «Свобода». Голова ТОДА Валентин Хоптян, зі згоди відповідного комітету ТОР, звільнив редакторку обласної газети Зіну Кушнірук (вона написала заяву «за власним бажанням»).

«Свобода» була й залишається традиційним виданням місцевої влади, значна частина контенту якої – розповіді про поїздки партапаратників обласного розливу регіоном. Крім офіціозу, газета має традиційні рубрики – про сім’ю, дім-сад-город etc. Особливістю цього медіа свого часу було те, що там вела колонку Мар’яна Савка. Саме заради цієї колонки й купувала газету частина читачів. Після того, як пані Мар’яна перестала туди дописувати, ці читачі ще трохи часу купували газету за інерцією.

Після звільнення зі «Свободи» пані Кушнірук вирішила не покидати журналістської діяльності і створила свою газету – «Наш день». Видання виходить на 20 сторінках. На час написання цього матеріалу вийшло 5 номерів. Медіа вже встигло частково змінити дизайн. Рубрикація поки що не є сталою, але трапляються традиційні постійні рубрики – «Культура», «Спорт», «Кримінал», «Здоров’я», «Сімейне гніздечко». Остання – фірмовий почерк пані Кушнірук, у підконтрольній їй газеті «Свобода» була рубрика «Гніздечко». Контент цього розділу – здебільшого історії про важку жіночу долю. Помітно, що видання ще перебуває в пошуку себе.

«Наш день» – уже 9-та газета, що зараз видається в Тернополі і є більш-менш відомою. Й це на місто з населенням 217 тисяч жителів. Звісно, аудиторія цих видань виходить за межі самого Тернополя й сягає всієї області, а, до прикладу, «Вільне життя плюс» купують та передплачують і в інших регіонах країни.

На перший погляд, дуже добре, що в одній із найменших областей країни діє стільки друкованих медіа. Це мало б забезпечити плюралізм думок, дати можливість вибору читацькій аудиторії. До певної міри так і є. Проте не варто забувати, що Тернопільщина є областю, де заробітна плата найнижча в Україні. Окрім того, тут неймовірно малий рекламний ринок. Реальна можливість заробити за таких умов – це розміщення замовних матеріалів. Цим грішать і найвідоміші місцеві газети. Інший варіант залучення коштів – обслуговування чиїхось інтересів. Часто такі газети-проекти з’являються в передвиборчий період, тож якою буде їхня подальша доля, коли вибори минуть, часто залежить від спритності редакторів.

Про проблеми із залученням інвестицій у медіагалузь у Тернополі свідчать такі факти: не так давно газета «20 хвилин» припинила видавати паперову версію й повністю перейшла в інтернет, а Оксана Яциковська виставила на продаж свою газету «Місто». Поки що клієнта не знайшлося, тому газета тимчасово не виходитиме, а тим, хто передплатив її на друге півріччя 2013 року, повернуть гроші. Натомість і далі працюватиме сайт видання. Себто відбувається поступовий, але впевнений перехід регіональних друкованих медіа в інтернет-простір. На цьому тлі поява «Нашого дня» як мінімум дивує.

Проте конкуренція в інтернет-середовищі серед регіональних медіа тернопільського розливу взагалі зашкалює. Кількість інтернет-ЗМІ області постійно зростає, причому особливо гостро це відчувається в передвиборчий період. Чисельність медіаресурсів є непропорційно великою і проблеми з рекламним ринком тут ще більші, ніж у друкованих засобах масової інформації. Додатковими конкурентами є ще й інтернет-портали місцевих газет. При цьому рейтинги цих видань не просто малі, вони нікчемні.

Аналізуючи біґмірівський рейтинг переглядів інтернет-ЗМІ Тернопільщини, не лише з подивуванням відкрив для себе нове місцеве медіа «Вісник.Тернополян» (зберігаємо орфографію за лого на сайті), а й потішився результатами хостів цього ресурсу в регіоні станом на 10 липня 2013 року – 8 (загалом – 59). Проте рекордсменом того дня стала «Тернопільська липа», що з’явилася акурат під місцеві вибори 2010 року – 2 і 11 хостів відповідно. Причиною останнього є те, що сайт банально «лежить».

Що ж стосується лідерів тернопільської інтернет-журналістики, то все на те ж 10.07.2013 першість тримає «20 хвилин» із 860 хостами в регіоні, другим іде портал «За Збручем» – 564, третім – «Погляд» із 492 хостами.

Онлайн-медіа на Тернопільщині тепер справді на всякий смак – і тобі позитивні новини (like.te.ua), і молодіжні («Молодь»), і бізнесові («Бізнес область») і т. д.

Таке розмаїття мало би тішити вдячну аудиторію, якби медіа були:

  • незалежними та незаангажованими;
  • стабільними (щоб вибори проходили й медіа не зникали, так само як і після закінчення гранту, за рахунок яких теж існує частина інтернет-ЗМІ області);
  • відповідали б журналістським стандартам.

Ще один негаразд – в області відбувається не так вже й багато цікавих подій. З цієї причини з’являються новини штибу: «В Бережанах горіли холодці» чи репортажі-розслідування про розташування місцевих повій із заголовком «“Найдешевша любов” – привокзальна, а на Бурдуляка – дорогі “гастролерки”». Також «тішать» око фото- й відеорепортажі: «Cкандал в Тернополі: Потапа закидали яйцями (фотофакт) (відео)». Що вже казати про те, що видання займаються банальним копіпейстом, іноді не гребують плагіатом і т. д.

Одним із яскравих прикладів роботи місцевих медіа є спроба взяти інтерв’ю в Сергія Притули, яким поділився Сірий на місцевому форумі:

«Друзі попросили дати інтерв’ю для якогось видання, якого, навіть не знаю. Привели за руку дівчинку, відрекомендували і відпустили у вільне плавання. То було в день концерту "Вар’ятів" у “Березілі”, коли ми святкували наше 3-річчя. Сідаємо у таксі, кажу дівчинці, мовляв, врубай диктофон, поки будемо кататись, щоб не марнувати час, поспілкуємось.

Дівчинка: а в мене немає диктофона.

Я: а як Ви збираєтесь відтворювати матеріал для статті?

Д: а я все запам’ятаю!

Я: все-все? А якщо раптом щось забудете, то що – вигадаєте (сміюсь)?

Д: ні, я все пам’ятаю!

Я: добре, поїхали, перше питання...

Д: отже, ви (Вар’яти) святкуєте ювілей(!!) 6(!!!) років!

В цей момент ми проїжджаємо повз рекламний щит концерту "Вар’яти-шоу". Прошу таксиста зупинитись. Пінюся до журналістки: "Дівчинко, Ви, взагалі, до інтерв’ю готуєтесь чи ні?! Ну, який в дупу ювілей??!!! Які 6 років?! Он перед вами рекламний щит, там десь пише 6 років?!" (На рекламному щиті красиво всміхається Притула і пише великими літерами "Нам 3 роки").

Дівчинка: (дивиться на щит) Ой, вибачте, 5(!!!) років!!!

Занавєс. Висадив з таксі. Потім згадав, що я добрий і посадив назад. «Карочє», якщо будете десь чути, що Притула зажрався, то все гаразд – то я».

Тернопільська журналістика не є якимсь винятком – такі моменти традиційні й для регіональних ЗМІ інших регіонів.

Звісно, велика кількість медіа й утворення конкурентного середовища – це краще, ніж повна відсутність ЗМІ чи домінація одного-єдиного, підпорядкованого ОДА. Проте тотальне порушення журналістських стандартів, обслуговування персональних інтересів політиків чи місцевих князьків, відсутність рекламного ринку як такого та низькі зарплати як самих медівників, так і їхньої потенційної аудиторії аж ніяк не сприяють тому, щоби читачі отримували якісну й варту уваги інформацію.

І тут стає складно не погодитися з Андрієм Куликовим, котрий критично ставиться до великої кількості телеканалів в Україні. Він зазначав: «Ми могли б творити 5–7 якісних каналів, натомість усі талановиті люди, які могли б це творити, розпорошені по різних каналах. Надто роздутий ринок є одним із основних інструментів впливу на медіапростір, причиною появи джинси».

З усіх місцевих медіа можна було би створити 2-3 хороших, котрі не лише б конкурували між собою, а й могли надавати читачам необхідну інформацію. Поки що медіа в Тернополі множаться на радість численних випускників кафедри журналістики, котрі, принаймні, не поповнюють ряди безробітних, а також на радість людей, зацікавлених у публікації своїх замовних матеріалів.

comments powered by Disqus