Про потребу балансу між професіоналізмом і патріотизмом неодноразово згадували журналісти та чиновники: Ольга Мусафірова, Анастасія Станко, Олександр Сич та інші. Це питання постало як потреба знайти ефективну відповідь на інформаційну агресію Росії. На різноманітних експертних дискусіях звучали висновки про те, що пропаганді може протистояти об’єктивне висвітлення подій. Інколи українські журналісти ставлять патріотизм понад професіоналізмом, через що свідомо або помилково публікують викривленні повідомлення про події в Україні. Спробуймо зібрати останні випадки такої дезінформації.
Неперевірена інформація навіть з авторитетних джерел
25 вересня низка українських ЗМІ, в тому числі державні «Голос України» та «Укрінформ», поширили інформацію про те, що в містечку Лутугине російські бойовики та «місцеві ополченці розстріляли» 40 мирних жителів за те, що ті допомагали українській армії. Бойовики нібито мали готові «розстрільні списки», а після злочину тіла загиблих присипали землею та закоткували важкою технікою. Цю інформацію опублікувало інтернет-видання Informator.lg.ua із посиланням нібито на джерела в ЗСУ та місцевих мешканців, яким вдалося вирватися з міста. Жодних інших підтверджень цій інформації не вдалося знайти. Втім, це не завадило деяким інтернет-виданням поширити новину з посиланням лише на Informator.lg.ua. Інформацію про розстріл мирних жителів може бути кваліфіковано як військовий злочин. Водночас луганський блогер Сергій Іванов того ж дня опублікував інформацію, що в Лутугиному було вбито 7 міліціонерів за відмову співпрацювати з бойовиками. Вбивали їхні ж колеги-міліціонери.
Після кожної війни надходить мир. Коли б це не сталося, злочини проти мирного населення не мають терміну давності й винних чекатиме покарання за жахи війни. Однак легковажність у поширенні такої інформації без перевірки не допомагає, натомість слід збирати докази про ці злочини. Окрім цього, поширення таких повідомлень без вагомих підтверджень є розпалюванням ворожнечі. Ледве не щоденні чутки про розстріли підливають оливи у вогонь безоглядного патріотизму чи бойового духу, але якщо ця інформація так ніколи й не підтвердиться, то це лише сіяння ненависті на основі брехні, що так властиво російським медіа.
24 вересня російська правозахисниця Олена Васильєва, яка збирає та публікує інформацію про загиблих в Україні російських військових, оприлюднила документ із черговим списком «вантажів 200». У виписці з наказу командира військової частини №12128 (Оренбурзька область Росії) було вказано 11 прізвищ солдатів, яких нібито звільняють зі збройних сил заднім числом. Як стверджує Васильєва, саме вони загинули в Україні. Цю інформацію розповсюдила низка українських ЗМІ — УНІАН, «Українська правда», «Кореспондент».
Олена Васильєва неодноразово повідомляла важливу й достовірну інформацію про загиблих російських військових. Дехто припускає, що цей список був свідомо нав’язаний правозахисниці, щоб дискредитувати справу, якою вона займається. Втім, це ще раз свідчить про необхідність детально перевірити таку інформацію перед публікацією. Вкрай важливо інформувати Україну та світ про воєнну агресію Росії на основі беззаперечних фактів. Усі чутки та домисли лише створюють шум та нівелюють тверді докази. І цей інструмент використовують проти України.
Сама правозахисниця й далі переконана, що вона опублікувала реальний список загиблих. Натомість список футболістів «Газовика», на її думку, теж був складений «заднім числом» для того, щоби приховати інформацію з військової частини. Проте прізвища зі «списку Васильєвої» були опубліковані задовго до 2014 року. Про це свідчить збережена версія офіційної сторінки ФК «Газовик» за 24 листопада 2011 року. Вже тоді на ній була частина прізвищ та роки народження, які збігаються зі списком, опублікованим Васильєвою.
Помилки в цифрах
19 вересня українські ЗМІ поширили повідомлення про те, що за час так званого перемир’я було вбито 100 українських військових, а 138 — поранено. Таку заяву нібито зробив представник України в ООН Юрій Сергеєв на засіданні Ради безпеки. Також дипломат додав, що сам режим припинення вогню був порушений 480 разів. Таке повідомлення з’явилося на сайтах «Дзеркала тижня», «Громадського телебачення», «ТСН», а також на «Українській правді», «Кореспонденті».
Водночас український аналітик Павло Булгак звернув увагу на те, що на сайті Представництва України в ООН, де викладено стенограми всіх виступів нашого представника, немає такої інформації. Юрій Сергеєв справді повідомив про 480 зафіксованих випадків порушення перемир’я та 138 поранених українських військових. Однак у його заяві йшлося про 22 загиблих українських вояків, а не 100.
Викривлення інформації виникло, швидше за все, на сайті «112 Україна», який транслював засідання Ради безпеки ООН в прямому ефірі. Під час синхронного перекладу виступу Сергеєва російською перекладач назвав точну кількість поранених, однак припустився помилки в кількості загиблих. На основі цього перекладу «112 Україна» опублікував новину, в якій і з'явилася цифра «понад 100 українських солдат» вбито (новина та запис трансляції опубліковано тут). Варто зазначити, що трансляцію та синхронний переклад організовують безпосередньо в ООН. Телеканали лише використовують наданий сигнал. Таким чином, навіть у здебільшого достовірних джерелах можуть виникати фейки. Коли йдеться про життя українських військових, принцип «одним більше — одним менше» є винятково безвідповідальним. Медіа могли процитувати заяву Сегреєва з першоджерела, а не з іншого ЗМІ. Достатньо було також перевірити інформацію за попередній день, аби помітити неточність у цифрах. 18 вересня Петро Порошенко повідомляв про 17 загиблих українських військових за час режиму припинення вогню.
30 вересня українські медіа поширили інформацію про те, що в східні регіони України доставлено 13 млн 817 тонн гуманітарного вантажу. За весь період доставки вантажу допомогу отримали понад 273 тисячі осіб. Таке повідомлення було опубліковано з посиланням на Державну службу з надзвичайних ситуацій. Якщо просто повірити логіці цього повідомлення, то кожен із 273 тисяч осіб отримав 50 тонн допомоги. В міністерстві з надзвичайних ситуацій виправилися й опублікували нове повідомлення про 13 млн 817 тисяч кілограм гуманітарної допомоги. Деякі інтернет-видання, зокрема «Українська правда», виправили або ж видалили новину про це. Водночас без змін інформація залишилася на сайтах РІА «Новости Украина», «Цензор.Net», «Укрінформ», «Факты», «Комментарии», «Новое время». З одного боку, це лише дрібна помилка в цифрі, а з іншого — інформація про допомогу, на яку хтось може сподіватися.
Експлуатація патріотизму
Особливо цинічною виглядає джинса на хвилі патріотизму. В низці видань було помічено матеріал з ознаками замовності про Олега Ляшка, якого вирішили піднести до висот Івана Франка. Текст «Радикальна партія: Від Ляшка до Франка» опублікували щонайменше декілька видань — «Львівська газета», «Україна молода», «Газета по-українськи», «33 канал», «Чорноморські новини» — в ідентичній формі та за підписом Ганни Сенік. Олега Ляшка представляють читачам як послідовника Івана Франка, використавши схожість назв політичних партій: «… Русько-українська радикальна партія, заснована Франком ще у далекому 1890-му, сьогодні переродилася у Радикальну партію Олега Ляшка, який вважає себе політичним спадкоємцем великого українського генія. Ляшко зізнається: писати такі ж геніальні вірші він не вміє, утім вміє доносити у прозі…». Або ще фрагмент: «І Франко, і Ляшко неодноразово стикались із інтригами та піддавалися тиску. Що й казати: навіть біографії у них, на диво, схожі...». Як зауважила медіаексперт Діана Дуцик, політична джинса — це різновид корупції. А політична джинса на хвилі патріотизму є такою ж цинічною, як і технологія «про три сорти українців», яку в 2004 році використовував штаб Януковича, а через десять років намагається використовувати «Опозиційний блок».
На «1+1» поступово повертаються «новини для Барбоса». Тепер такі матеріали ще легше робити, експлуатуючи антиросійські настрої в суспільстві. Особливо гаряче виходить, коли в одному сюжеті поєднати Росію та сатанізм. 21 вересня у програмі «ТСН. Тиждень» вийшов сюжет «Росіяни закидають українцям повальне поклоніння Сатані». Вже в підводці до матеріалу ведуча Алла Мазур вказала на те, що сліди сатанізму в Україні йдуть із Росії: «А зараз про ще одну війну теж нав’язану нам — сатанинську. І теж російську. Місце для цієї містичної битви обрали по-диявольськи вдало. Черкащина — саме серце України. Тут зареєстрували Церкву Диявола. У нас про цю біду майже не відомо. Натомість про Диявола в Україні вже гучно розповідають у Росії й закидають нам повальне поклоніння Сатані, бо страшний ритуал із жертвоприношенням сектанти провели під об’єктивами камер російського телебачення. Збіг? Зрада? Чи спецоперація?».
У сюжеті Сергія Гальченка розповідається про зареєстровану в селі на Черкащині Церкву Сатани. На «руку Москви», як вважає автор сюжету, начебто вказують два факти — дата реєстрації сатаністів та висвітлення в російських ЗМІ. «Сатаністів зареєстрували у травні. По суті, це початок воєнної агресії Росії на сході України», — доходить висновку журналіст, після чого в кадрі показують обстріли з установок залпового вогню «Град». Однак ці кадри вперше були опубліковані 15 липня 2014 року. Тому незрозуміло, як вони пов’язані з реєстрацією Церкви Сатани у травні на Черкащині.
Автор сюжету стверджує, що «один із лідерів Церкви Сатани в Росії та Білорусі» Олег Носко пов’язаний із лідером українських сатаністів, а також «добре знайомий із російськими телепродюсерами». Журналіст Сергій Гальченко з посиланням на дані українських спецслужб стверджує, що Носко брав участь у створенні сюжету про Церкву Сатани для російського телеканалу, а також «наполегливо проштовхував» її створення в Україні. При цьому журналіст не уточнює, як та з якими даними українських спецслужб він мав можливість ознайомитися.
«На перший обряд жертвоприношення приїздять російські телеканали. Після чого майже всі ЗМІ Кремля в унісон кричать про знущання православ’я в Україні та розгул сатанізму», — це, власне, і всі докази російської спецоперації в понад 11-хвилинному сюжеті. Мимоволі згадується 20 квітня 2014 року, коли телеканал LifeNews повідомив, що бійці «Правого сектору» атакували блокпост поблизу Слов’янська. Доказом участі «Правого сектору» тоді мала бути візитка Яроша, знайдена на місці дотла згорілої машини. Або як у вересні цього року журналіст телеканалу НТВ Дмитро Зайцев «викрив» участь іноземних найманців у боях на боці української армії, помітивши польські написи на бронежилеті загиблого воїна.
До слова, на згаданому обряді жертвоприношення була також знімальна група українського Нового каналу. Сюжет про це було показано в програмі «Абзац» 30 травня 2014 року. Через два місяці на основі кадрів саме Нового каналу журналісти «Россия 24» побудували власний пропагандистський сюжет про сатаністів та загалом релігійні секти в Україні.
Як влучно зауважив у моніторингу підсумкових тижневиків Сергій Лефтер, телеканал «1+1» готовий витратити 12 хвилин підсумкової програми, щоб показати псевдорозслідування із притягнутими за вуха доказами спецоперації Росії з поширення сатанізму в Україні. Натомість на справді якісний та актуальний сюжет Олексія Бобровникова про утиски кримських татар на півострові було відведено трохи більше шести хвилин. Справді патріотичний сюжет поміж цих двох вибрати не складно.
Автор: Тарас Назарук
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Дошка ганьби брехливих журналістів»
