Перетворення ньюзрума на мультимедійний і конвергентний не означає, що кожен журналіст зобов’язаний вміти все і робити все, пише медіаексперт Леонід Цодіков у своєму блозі.
− Дуже часто дискусія про організацію мультимедійних ньюзрумів зводиться до обговорення питання, чи здатний один журналіст бути автором статей, фотографом, відеооператором, монтажером, ну, і ночами трохи шити…
Ба, більше, для багатьох це питання є головним критерієм віднесення того чи іншого ньюзрума до мультимедійного або традиційного. Ще гірше, що з’являються школи, курси та інші освітні програми, де в захоплені світлим цифровим майбутнім голови юних журналістів втовкмачують думку, що якщо ти вмієш усе, ти – мультимедійний журналіст.
Більшість людей справді не здатні однаково добре писати, добувати інформацію, знімати фото чи відео, працювати в кадрі, тому медіаменеджери, будучи в масі своїй людьми реалістичними і прагматичними, м’яко кажучи, скептично ставляться до ідей мультимедійної журналістики.
Між тим, усі чудово розуміють, що сучасній людині не досить розповісти історію, написавши «многа буков» і оздобивши їх парою фото, якось пов’язаних із текстом за логікою редактора і швиденько знайдених у надрах фотохостингів. Їй необхідно показати відеокартинку, дати послухати уривки інтерв’ю, креативно зобразити ту частину історії, яку можна зобразити, і ясно, читабельно і стисло написати те, що зобразити неможливо.
Народжена на рівному місці суперечність між необхідністю поширення мультимедійних інформаційних форм і неможливістю функціонування журналіста в описаному вище «мультимедійному» розумінні призводить до глибокого ступору в мізках далеко не дурних людей. Природно виникає стратегія «поживемо – побачимо». А час проносить повз нас можливості змін, які могли б стати запорукою успішного відродження.
Одначе безумна багатофункціональна концепція не має істотного значення для розуміння організації мультимедійного ньюзрума. Здатність ньюзрума продукувати мультимедійні історії зумовлена, по-перше, наявністю талановитих людей різних спеціалізацій, які чудово роблять те, що вміють робити найкраще. І, по-друге, - це головне, - здатністю поєднувати свої вміння в рамках створення мультимедійної історії в одну «мікропроектну» команду. Ця здатність має бути наявна на рівні інстинкту, бути насущною необхідністю.
На жаль, традиційна журналісти народжувала й народжує протилежні навички. Люди, як правило, більш мотивовані на створення бренду «Я коханий», аніж того інформаційного бренду, який вони покликані робити найкращим у світі.
Звідси випливає, що завдання збудувати справді мультимедійний ньюзрум зводиться до створення такого організаційного середовища й такої системи мотивацій, яка дасть можливість спроможним на це людям працювати в якнайтіснішій безперестанній співпраці одне з одним, створюючи видатні мультимедійні історії для будь-яких медійних платформ.
Завдання, звісно, теж непросте, але значно більш реалістичне, аніж необхідність навішати на журналіста двадцять кілограмів апаратури і змусити його всім цим користуватись.