Розмови про періодичний наук-поп в Україні нагадують фантомні болі. Когось вони турбують ще з розпаду Союзу згадками про мільйонні тиражі «Науки та життя». В декого додалися спогади про нещодавню втрату National Geographic на ринку України. То де зараз шукати український наукпоп?

Дослідники підрахували, що в Державному реєстрі друкованих ЗМІ міститься близько п’ятдесяти науково-популярних видань. Цифра вражає, але коли ви востаннє тримали в руках наш науково-популярний журнал?

В кіосках можна натрапити на «Вокруг света» – науково-популярний журнал номер один в Росії, що видається за українською ліцензією. Російськомовне видання з російським же наповненням назвати вітчизняним продуктом вельми важко. Якщо трохи зануритись в мережу, можна відшукати декілька примірників газети «Открытия и гипотезы». 

Зазначений тираж – шість тисяч і порада від редакції все ж передплачувати видання. Тематичне наповнення вельми широке від психології до технологій. Є перекладні тексти зарубіжних фахівців, тексти українських авторів, але найбільшу частку складають переклади довколонаукових новин. Що стосується оформлення, то  «Открытия и гипотезы» загубилися б на прилавку серед яскравої поліграфії.

Дивніша історія з журналом «Наука и техника», який бере початок у Харкові у 2006 році, а згодом розповсюджується і в Росії. На сайті у вільному доступі є можливість переглянути видання. Поки воно вантажиться, читач має можливість роздивитись банери з рекламою російських виставок військової техніки. В самому виданні також велика частка контенту присвячена  воєнній техніці. Але дивує слово редактора, яке надруковано в травневому випуску. Згідно з ним, редакція вирішила припинити роботу у виданні через «зміну реалій» і невідповідність «расово правильним» та «патріотично налаштованим» вимогам… Однак питання: з чиєї сторони конфлікту? Бо журнал друкується в Україні, виходить в нас тиражем – п’ять тисяч, в Росії – десять, і спонсорується, згідно з інформації на зворотньому боці обкладинки, українськими і російськими організаціями.

Яка ж ситуація в онлайні? На багатьох новинних сайтах ми бачимо рубрику «Наука». Наповнення такої рубрики зазвичай складають переклади таблоїдизованих коротких повідомлень про відкриття «британських вчених» або новини про розробки Apple чи Google. Але відшукати переклади більш ґрунтовних текстів або дослідження українських вчених чи журналістів майже неможливо.

Приємним сюрпризом став спецпроект у «Новом времени», який, на жаль, губиться у стрічці новин таблоїдної науки. Це спецпроект про успішні українські проекти. Далеко не всі вони стосуються науки, але це хороша добірка текстів про українські стартапи у сфері IT та комп’ютерних технологій. Наприклад, один із останніх текстів присвячено проекту цифрової медицини, який розробники планують запустити в Індії та Бразилії.

Не можна оминути й прикладів українських науково-популярних онлайн-видань про історію: «Історична правда»,Historians.in.ua, проект «Україна Incognita» газети «День». Але зараз я радше кажу про так звані універсальні або політематичні масові видання. Отже, що стоїть їм на заваді в Україні?

Слід визнати, що аудиторія таких видань і справді невелика. Ще більше вона звужується при можливості безкоштовно читати російськомовні та англомовні тексти в мережі або дивитися науково-популярні фільми, які також представлені у вільному доступі — замість витратити більше 25 гривень на журнал. І це стає першою складністю для науково-популярного журналу.

Логічно, що в таких умовах друковане видання має постачати унікальний контент фото й текстів. І тут постає друге складне питання — а хто має наповнювати видання таким контентом? Або науковець, що вміє створювати цікаві та зрозумілі широкому загалу тексти. Або журналісти, які мають достатній рівень ерудиції та часу на глибоке дослідження певної теми. В будь-якому разі створення наук-попу потребує від автора кропіткої роботи й часу, які мають відповідно оплачуватися. І тут третя складність — хто буде джерелом достойних гонорарів та фінансування науково-популярне видання зараз? Сьогодні очевидна відсутність відповідного ринку, який би стимулював авторів до створення якісного наук-попу.

Після закриття National Geographic в Україні, коли здійнялася хвиля зацікавленості і бажання зберегти журнал у соціальних мережах, заступник редактора Дмитро Губенко заявив: «Я працюю в журнальній журналістиці вже більше семи років, тому чудово усвідомлюю, що група ентузіастів-волонтерів не зможе запустити такий проект. Це дуже складна і дорога справа. Для такої редакції будуть потрібні не лише журналістита дизайнери, але й професійні рекламісти, юристи, бухгалтери, маркетологи, спеціалісти з логістики, друку, продажів».І він має рацію, адже читач хоче тримати в руках якісний друкований продукт, із хорошою поліграфією, вражаючими фото, цікавими перекладами й текстами, що виходять за межі повідомлень про відкриття «британських вчених». А це потребує значних фінансових вкладень.

Більше півтора року тому виходом із ситуації стала українська версія National Geographic, яка пропонувала переклади (українською!) зарубіжних авторів всесвітньої мережі та частку матеріалів, присвячених Україні. Схема долучення до світового бренду й використання його надбань видається поки найоптимальнішим варіантом. Крім NatGeo існує ще багато світових брендів, які мають редакції в різних країнах, зокрема в Росії, наприклад Scientific American (український аналог існував до 2003 року), Popular Mechanics або BBC Focus.

Чи можливе зараз відкриття українських редакцій цих або інших світових брендів наук-попу? Це питання здається радше риторичним та зависає в повітрі.

Чи можемо ми взяти справу до власних рук? Відкриття повноцінного видання видається наразі вельми фантастичною ініціативою. Але вже є онлайн-ресурс та друковані видання з відповідними рубриками, в яких є можливість реалізовувати спецпроекти або окремі якісні тексти. Це би стимулювало цікавість та суспільний запит на український наук-поп, допоки на ринку знову не з’явитися окреме спеціалізоване видання.

Адже такий запит існує за кордоном, якщо, скажімо, наклад того ж NatGeo тільки в Америці сягає трьох з половиною мільйонів.

Почитавши історії найпопулярніших видань Scientific American, Popular Mechanics та Popular Science, можна виокремити декілька спільних рис, які могли би слугувати порадами. По-перше, це традиція. Усі видання мають значну історію, бо з’явилися ще в першій половині ХХ століття. Імідж видання із давнім ім’ям додає поваги серед читачів та бажання долучитися до певної спільноти. З іншого боку, відомий кейс медіаменеджера найвищого ешелону Джона Феі (John Fahey), котрий став CEO спільноти NatGeo у 1998 році, коли вона мала значні збитки. І він майже перепрограмував більше ніж 120-річного мастодонта наук-попу, по-перше, ввівши принципи інтернет-бізнесу в роботу спільноти, а по-друге, розпочав масштабну програму дигіталізації наук-популярної інформації. Слідування за технологічними тенденціями — це друга порада. І третя — терпіння. Джон Феі витратив дванадцять років на модернізацію спільноти.

Непродуктивно порівнювати українські та американські реалії ведення видавничого бізнесу. Але варто вчитися на кращих зразках, порушувати суспільну дискусію щодо існування наук-попу на власних теренах та врешті-решт працювати в цьому напрямку.