Ґонім та інші
Нещодавно Time опублікував топ-100, цікавий з двох точок зору. По-перше, він не суто американський, а світовий. По-друге, він ґрунтується на концептуально новій основі – радикального впливу ЗМІ на розвиток суспільства.
Наш постійний позаштатний автор Аркадій Сидорук виокремив із топ-100 короткі коментарі та міні-есе про тих, хто особливо виявив себе у сфері масових комунікацій, на телебаченні, електронних сайтах і в друкованих ЗМІ.
Хоча від топ-сотні в закордонних та українських виданнях вже рябіє в очах, останній вибір американським тижневиком Time найвпливовіших людей у світі викликає інтерес. До престижного списку знаменитостей добирали не так, як прийнято в нас – залежно від обсягу приватного капіталу й точки сидіння на владному Олімпі. Так, Ларі Пейдж потрапив до цього списку не через солідні статки, що сягають третини державного бюджету України, а тому що він – співтворець Google. За доброчинну діяльність обранцем став один із найбагатших індусів – Азім Премджі, який пожертвував на потреби початкової освіти два мільярди доларів.
З усіх світових лідерів почестей були удостоєні лише п’ятеро – канцлер Німеччини Анґела Меркель (9-те місце), перша жінка-президент Бразилії Ділма Руссеф (26-те місце), президент Франції Ніколя Саркозі (31-ше місце), прем’єр-міністр Великої Британії Девід Камерон (57-ме місце) та президент США Барак Обама (86-те місце).
Провідну роль відведено провідникам прогресу в різних сферах: творцям інноваційних технологій, ученим, які відкривають нові обрії в науці, екологам, митцям, борцям за права людини. Тим, чиї ідеї «запалюють іскри діалогу й незгоди, а іноді й революцію».
У списку Time більше нових яскравих імен, аніж старих знаменитостей. Випусковий редактор (managing editor) видання Річард Стенґел пояснює це дедалі відчутнішим упливом на хід сучасної історії засобів масової інформації. «Соціальні медіа, – наголошує він, – поглибили, розширили й прискорили період докорінних перетворень». Time використовує нове поняття «демократизація впливу», яке ще чітко не викристалізувалося…
Землетрус і цунамі, що призвели до масових руйнувань та ядерної аварії у переддень 25-ї річниці Чорнобиля, нагадали про серйозну небезпеку для людства. Арабська весна змінила Близький Схід. На цьому тлі в епіцентрах світових подій виявили себе й стали відомими в світі нові особистості. У списку є й погані хлопці, і серед них Анвар аль-Алвакі – перший втікач-терорист – громадянин США, якого ЦРУ дозволено фізично знищити.
Однак те, що пальму першості Time віддав єгиптянину Ваїлу Ґоніму, головному менеджеру Google на Близькому Сході, викликало певне несприйняття. Британський журналіст Віл Гейвен висловлює сумнів у тому, що він насправді був координатором революції в Єгипті, і вважає, що Захід переоцінює роль соціальних ЗМІ в суспільному розвитку.
На противагу йому сам Ваїл Ґонім категорично стверджує: «Якщо ви хочете визволити суспільство, просто дайте йому доступ до інтернету». У цьому висловлюванні є принаймні частка правди. Інакше, навіщо в авторитарних державах заборонено інтернет чи запроваджено його цензурування? Такі спроби чиняться і в Україні, де влада не приховує стурбованості буремними подіями на Близькому Сході та в Північній Африці. Та домагатися обмеження інтернету в ХХI столітті – однак що відгороджуватися від цивілізованого світу новою залізною завісою.
Чудова чортова дюжина
Автор виокремив із топ-сотні тижневика Time короткі есе про тих, хто особливо виявив себе у сфері масових комунікацій, на телебаченні, електронних сайтах і в друкованих ЗМІ.
У цьому списку – знайомі обличчя Опри Вінфрі – популярної телеведучої та найщедрішого у США і в світі темношкірого мецената, Марка Цукерберґа, який створив соціальну мережу Facebook, та засновника скандального сайту WikiLeaks Джуліана Ассанжа. З’явилися й нові особистості. Про знаменитостей пишуть інші знаменитості, й не тільки вони…
Ваїл Ґонім, речник революції
Ваїл Ґонім уособлює молодь, що становить більшість єгипетського суспільства. Він досягнув великого успіху – став директором маркетингу Google (на Близькому Сході та в Північній Африці. – А.С). Однак утратив надію, що становище в суспільстві, десятиліттями охопленому страхом, можна змінити. Як і багато представників свого покоління, він лишався поза політикою.
Та впродовж останніх кількох років 30-річний Ваїл звертався через фейсбук до ровесників, переконуючи їх, що тільки нестримна народна сила спроможна змінити стан речей. Він швидко збагнув: соціальні медіа, передусім фейсбук, стають найпотужнішим знаряддям комунікацій, мобілізуючи людей на ідейну боротьбу. Режим дослухається до громадян тільки тоді, наголошував Ваїл, коли вони скористаються своїм правом на мирні демонстрації, проведуть кампанію непокори. Так він сприяв початку мирної революції.
Відгук був дивовижним. Рух починався 25 січня за участю 25 тисяч осіб, а завершився тим, що 12 мільйонів єгиптян усунули від влади Хосні Мубарака та його режим. Ваїл і молоді єгиптяни запалили вогнище, що з блискавичною швидкістю поширилося на весь арабський світ.
Дякую тобі, Ваїле! Дякую тобі, єгипетська молодь!
Мохаммед ель-Барадеї – єгипетський політик, колишній генеральний директор МАГАТЕ
Марк Цукерберґ, засновник Facebook
Я певен, що впродовж багатьох років Марк Цукерберґ чув багато визнань в любові до фейсбуку. Моє особисте визнання не схоже на інші. Створюючи аккаунт, щоби спілкуватися з друзями, родичами та виборцями, я навіть не підозрював, що моєму земляку знадобиться нирка. Та в кібер-просторі з’явився сигнал SOS від Карлоса Санчеса, надісланий ним багатьом людям, щоб отримати новий шанс на життя.
Чи став би я його донором без фейсбуку? Не знаю. Та саме фейсбук дав мені змогу, спокійно сидячи в офісі, сказати собі: «Відгукнися на заклик!».
Звичайне явище: пацієнти, які чекають на пересадку органів, використовують фейсбук, щоби звернутися по допомогу. Цей засіб спілкування викликає інтерес, що сприяє доброму здоров’ю й донорству. Щороку близько 7 тисяч американців помирають, не дочекавшись трансплантації. Я знаю принаймні одну людину, котра вижила завдяки 26-річному Марку та його ідеї, що дістала назву Facebook.
Ейпріл Капоне, мер Іст-Гейвена, штат Коннектикут
Джуліан Ассанж, розгрібач сміття
Поки він був анонімним кібер-фанатом, Джуліана Ассанжа вважали генієм. Тільки-но взявся маніпулювати в кібер-просторі медійними професіоналами, став просто «ще одним джерелом інформації». Його використовували, ним зловживали, його ошукували та викидали як непотріб.
39-річний Ассанж не обирав себе обличчям WikiLeaks. Його обрали інші, ті, на противагу кому в нього немає ні кола ні двора. Тож йому нічого було втрачати.
Медіа легко переконали в тому, що засновник WikiLeaks – особа, що не розуміє, наскільки вона вразлива. Ассанж повністю зіграв свою роль. Він переконаний, що його переслідування у шведських судах за зґвалтування влаштувала задля помсти американська розвідка. Та він неспроможний збагнути простого факту: дві розлючені жінки вимагають сатисфакції за черстве ставлення до них.
З Wikileaks ми дізналися чимало сенсаційних новин, та несподіванок було небагато. Незалежно від того, якого покарання зазнає Ассанж (найімовірніше – незаслуженого) анонімні інтернет-скриньки неможливо знищити. Тож витік секретів не припиниться.
Джермейн Грієр, автор книг «Жіночий євнух» і «Дружина Шекспіра»
Саад Мохсені, медійний магнат
З 44-річним Саадом Мохсені мене познайомив наш спільний друг. Я швидко збагнув, що ця людина варта уваги. З мого досвіду, це найбільш поінформована особа у світі щодо становища в Афганістані. Саме тому ми з ним співпрацюємо. Він повернувся разом із братом до рідної країни з Австралії після теракту 11 вересня. Частково з комерційних міркувань, та переважно з почуття патріотизму. Володіючи газетами й телебаченням, він, безперечно, став найвпливовішою фігурою в Афганістані у медійній сфері та відіграє важливу роль у формуванні громадської думки.
Мохсені виявив неабияку мужність, різко критикуючи публічно уряд Карзая за корупцію й некомпетентність. Всупереч «Талібану» він не побоявся показувати на телебаченні чоловіків і жінок. Шоу, подібні до конкурсу талантів «Афганська зірка», порушили чимало умовностей. Як на мене, він вчинив правильно. Ці умовності завдавали величезної шкоди жінкам, а тепер їхнє життя повністю змінюється. Мохсені зіткнувся з перешкодами, та не відмовляється від своєї мети. Він не боїться діяти так, як вважає за потрібне.
Руперт Мердок, генеральний директор і голова ради директорів News Corporation
Метью Вейнер, творець «Божевільних»*
Він справжній геній. Вплив Метью Вейнера на телевізійний світ не має аналогів. Він створив нові стандарти для драматичних серіалів і дотримувався їх у своєму шоу впродовж чотирьох сезонів поспіль. Він дуже вимогливий, особливо до самого себе.
Найбільше мене захоплює його чесність. Він справжній митець, шукач правди. Метью хотів, щоб ми побачили самі себе в дзеркалі – такими, якими ми насправді є. Прекрасними чи огидними, добрими чи поганими. Побачили свої слабкості й зрозуміли головне – те, що робить нас чудовими.
Він передусім поет і розповідає свої історії витончено, з гумором, чесно й мужньо.
Елізабет Мосс, актриса
*Метью Вейнер – письменник, режисер і продюсер. Автор драматичного телесеріалу «Божевільні», що демонструється на каналі AMC і відзначений кількома нагородами. Еммі та «Золотий глобус». – А.С.
Джо Скарборо, гість ранкового шоу
Гості ранкових шоу на кабельному телебаченні не вирізняються незалежним поглядом на політичні події, а схильні аналізувати їх під партійним кутом зору. Саме тому 48-річний Джо Скарборо – важлива людина, що завжди має свіжі ідеї. В нього такий підхід до політики, як і в мене: називай речі своїми іменами, і якщо навіть люди з тобою не згодні, вони поважатимуть тебе за чесність. Вони знатимуть, що ти не рекламуєш партії чи ідеології, і вчинять саме так, як ти й сподіваєшся. Будь-який виборець чи телеглядач послухає тебе з відкритим серцем і зробить власні висновки.
З кожної проблеми Джо висловлюється так, як думає, без страху й прихильності. Країна для нього важливіша за партію. Впродовж семи років він був конгресменом-республіканцем від штату Флорида. Та він передусім не політик і не вчений муж, а патріот. Голос Скарборо цінний в американській політиці завдяки його незалежній позиції. Саме тому шоу Morning Joe таке успішне. Звісно, ще й тому, що в ньому бере участь справжня зірка – Міка Бжезінські (Донька Збіґнєва Бжезінського – одна з ведучих щоденного ток-шоу Morning Joe на телемережі MSNBC. – А.С.).
Майкл Блумберґ, мер Нью-Йорка
Опра Вінфрі, телевізійний новатор
У вересні цього року шоу, що змінило обличчя денного телебачення й дало людям у світі надію на краще життя, завершить свій останній, 25-річний сезон.
Я завжди захоплювався людьми, які вміють самостійно мислити і, прокладаючи власний шлях, виявляють мужність, віру та інтуїцію. У бізнесі вони розраховано ризикують. Їх не обходять установлені межі, а цікавлять ідеї та інновації. Вони налаштовані на те, щоби змінити світ. У 57-річної Опри Вінфрі саме такий підхід. Вона не тільки зійшла на вершину, не маючи жодного шансу, а й зробила надзвичайний внесок у світову спільноту своєю філантропічною діяльністю.
CNN повністю змінила новини, спираючись на гарну ідею, гарних людей, та з запалом експериментуючи. Під орудою Опри її власний канал бореться зі звичними для нас таблоїдними програмами розумним, просвітянським, інформативним контентом.
Я часто казав: якщо в найближчі 100 років світом правитимуть жінки, всім нам стане краще. У мене відчуття, що коли чогось торкається Опра, ми на крок наближаємося до цієї мети.
Тед Тернер, філантроп і засновник CNN
Ларі Пейдж, король пошуку
Ларі Пейдж ніколи не боявся мислити широкими категоріями. Коли я був його наставником під час навчання у Стенфордському університеті, в нього і в його друга Сергія Брина була зухвала ідея – дати можливість кожному миттєво знайти у світовому павутинні будь-яку інформацію. Я ставився до цього скептично. Та коли цей студентський проект переріс в одну з найпотужніших у світі компаній, їхня концептуальна ідея, зрештою, виявилася не такою вже й божевільною.
Як і багатьом новаторам, 38-річному Ларі Пейджу до вподоби масштабний пошук. Я був свідком того, як, висуваючи нову ідею, він дорікнув під час суперечки представникові компанії Google: «Вам бракує широкого мислення».
Тепер, коли Ларі Пейдж знову відіграватиме провідну роль як голова ради директорів Google, він, певно, й надалі постійно ризикуватиме. Він штовхатиме компанію до інновацій. Сподіваюся, Ларі завжди буде трохи крученим і від його заяв дибки ставатиме волосся. Він буде домагатися своїх цілей, що сприйматимуться як безглузді та недосяжні, поки не стануть реальністю.
Террі Віноґрад, професор кібернетики Стенфордського університету
Ребекка Ітон, телевізійний продюсер
Мене познайомили з Ребеккою Ітон, коли вона готувала до показу роман Дікенса «Голий дім» у програмі Masterpiece («Шедевр») на телемережі PBS… Жінка з густим сріблясто-сивим волоссям, зухвала й тямуща американка. Її особистість відчуваєш ще до її появи. І відразу розумієш, що в неї серйозні наміри. Для Ребекки це головне у житті.
63-річна жінка – виконавчий продюсер телевізійної програми Masterpiece впродовж 25 років. У неї пристрасть до сильних драм і чудових історій, майстерно переказаних видатними акторами. Під її егідою Masterpiece представила американській публіці деякі найпопулярніші на телебаченні драми, що витримали випробування часу: «Головний підозрюваний», «Голий будинок», «Шерлок Холмс» та нову – «Вгору-вниз».
Справи в неї не завжди лагодилися. «Театр шедеврів», як його зазвичай називають, пройшов через важкий проміжок часу. Щоби підтримати його існування, заледве вистачало громадських коштів. Тоді, 2008 року, у Ребекки з’явилося нове бачення, як відродити його та зробити привабливішим. Ювілейний 40-річний сезон відкрили показом «Абатства у діловій частині міста». Виставу впродовж чотирьох тижнів дивилися близько 13 мільйонів телеглядачів.
Masterpiece, що демонструється на громадському телебаченні, відзначає чудовий ювілей. Американцям пощастило, що цю програму очолює Ребекка – людина, віддана тому, щоб кожного тижня приваблювати різнолику аудиторію чудовими телевізійними драмами.
Джіліан Андерсон – акторка, учасниця телевистави «Людське серце» в програмі Masterpiece
Аріанна Гаффінгтон, медіамагнат
Тільки-но в медіа-бізнесі з’явилася малесенька ніша, як Аріанна Гаффінгтон стрімголов вскочила в неї та розширила її. 2005 року, не маючи нічого, крім непереборної чарівності, друзів, зв’язків та неймовірної зухвалості, вона запустила «золотого гусака» – названий своїм іменем новинний сайт – популярний, вправний і, як чіпси, дешевий в обслуговуванні.
Huffington Post став одним із 50 вебсайтів з найбільшим числом відвідувань, що утримував позицію проти значно потужніших, заснованих раніше медіавелетнів. У лютому він привернув увагу більш як 23 мільйонів відвідувачів. Того ж місяця компанія AOL купила його за 325 мільйонів доларів*. 60-річною Аріанною, яка налагодила хороші зв’язки, захоплюються у світі бізнесу, хоч і мають на неї зуб.
Мабуть, придбання відбулося вчасно. Деякі новинні медіа, пов’язані з сайтом, пропонували їй влаштувати прийом, позичивши в них найкращі порцелянові сервізи. Один із акціонерів Huffington Post подав позов на вебсайт та на AOL, претендуючи на частку виручки від продажу. Коли хтось хоче пустити вас на дно, це очевидна ознака, що ви – впливова людина.
Белінда Ласкомб (Time)
* Новостворена Huffington Post Media Group, президентом і головним редактором якої стала Аріанна Гаффінгтон, має 117-мільйону аудиторію у США і 270-мільйонну у світі. – А.С.
Ху Шулі, журналістка
Більш як десять років тому, коли я був редактором азійського видання Time, китайська журналістка Ху Шулі заснувала в Пекіні бізнесово-фінансовий часопис «Кайжін». Вона відрядила до нашої штаб-квартири групу співробітників, щоб ті повчилися, як випускати журнал новин.
Сьогодні 58-річна Ху сама спроможна читати журналістський курс. «Кайжін» потряс медійний світ Китаю сміливими розслідуваннями корупції та шахрайства. Після суперечки, що виникла 2009 року з видавцем, Ху кинула роботу й заснувала новий часопис «Століття Кайжіна», що нині є в Китаї взірцем для репортерів.
Якось я запитав Ху, що потрібно, аби бути чудовим журналістом. Ось її відповідь: «Вірити в те, що робиш, робити все розумно й ніколи не здаватися».
Ейді Іґнатьюс, головний редактор гарвардської групи Busines Review
Айман Мохєлдін, кореспондент телемережі «Аль-Джазіра» в Каїрі
Кожен журналіст сподівається, що принаймні одного разу у своєму професійному житті напише найкращу оповідь про найважливішу світову подію. Мрія Аймана Мохєлдіна здійснилася під час революції в Єгипті. Коли в цій країні та в регіоні відбувався історичний поворот, добре попрацювали багато журналістів. Та ніхто не зрівнявся з 31-річним Мохєлдіном. Завдяки йому ми опинилися в гущі подій і зазирнули за лаштунки. Він привертав нашу увагу, поки події не досягли кульмінації, та розповідав про наслідки. Завдяки досвіду, наполегливості й таланту він підніс престиж телемережі «Аль-Джазіра». То був його короткий зоряний час: він виявив себе найкращим у світі.
Ден Разер, ведучий програми на NDnet
Чарльз Чао, велетень інновацій
2009 року китайський уряд, стурбований швидким масовим поширенням інформації через мікроблоги, заблокував твітер і закрив його місцеві аналоги. Та в цій скрутній ситуації Чарльз Чао побачив для себе сприятливу можливість. Журналіст перекваліфікувався на адміністратора, доріс на виконавчих посадах до керівника Sina – найбільшого в Китаї інтернет-порталу. Попри невдачі попередніх гравців, він підтримав мікроблогову службу компанії. У Пекіні офіційно це схвалили – частково тому, що компанія Sina не включала в контент 20 мільйонів блогів те, що дратувало уряд.
Так Sina Weibo став потужним сервісом, який 45-річний Чао називає сумішшю твітера та фейсбуку. Завдяки фото та відеоcюжетам і притаманному китайській мові лаконізму Weibo шалено популярний у країні. У березні число користувачів досягло 100 мільйонів проти 200 мільйонів користувачів твітера. Серед його відвідувачів – знаменитості, спортсмени, вчені й митці, прості люди з усього китайськомовного світу. Чао визнає, що його сервіс цензурується, та це одна з найвільніших онлайн-платформ у Китаї.
Остін Рамзі, кореспондент Time в Пекіні