Під стінами видавця популярної жовтої газети Bild  − Axel-Springer – збираються незадоволені редакційною політикою цього видання. Поштовхом до протестів стало рішення Axel-Springer до дня 60-річчя Bild видати безкоштовний наклад газети і доставити його в кожну німецьку родину – а це 41 мільйон домашніх господарств.

Але це не просто подарунок собі на день народження. Видавці Bild розраховують від реклами у цьому номері з тиражем у 41 мільйон виручити майже 4 мільйони євро.

Проте така ініціатива Bild сподобалася не всім. 15 студентів ініціювали в інтернеті акцію «Всі проти Bild», створивши портал alle-gegen-bild.de. Юні протестанти не розраховували, що увага до їхньої акції буде такою великою. Через велику кількість відвідувачів сайт «ліг». Проте ініціативу підхопив проект Сampact.de, відомий у Німеччині організацією інших подібних акцій, які допомагають громадянам впливати на прийняття важливих рішення в країні з різних питань. На цьому сайті була створена окрема сторінка і усім, хто приєднується до акції пропонували заповнити відповідну форму та відправити лист видавцю  Bild з відмовою отримувати безкоштовний номер газети. Також відповідні сторінки організована у Facebook  та у Twitter −  #gegenBILD. На сьогоднішній день до акції в інтернеті приєдналося уже більше 150 000 незадоволених.

Чому німців так обурює, здавалося б невинна, за українськими мірками, акція безкоштовної роздачі газети? У нас он під час виборів зі своїх поштових скриньок громадяни вигрібають чимало агітмакулатури, але нічого – ніхто не протестує. А тут просто ювілейний номер – безкоштовно…

Організатори протестів кажуть, що у першу чергу таким чином вони демонструють своє ставлення до того, що Bild систематично порушує етичний кодекс преси, викривлює факти та ігнорує право на приватність. «Коли люди відмовляються від цього подарункового ювілейного номеру, вони демонструють своє ставлення до методів роботи газети» − цитує одного із протестуючих, Іва Венеді,  Der Tagesspiegel. Організатори акції розуміють, що зіпсувати такий оригінальний рекламний хід Axel-Springer дуже складно. Проте таким чином вони сподіваються викликати суспільну дискусію щодо суперечливих методів роботи Bild.

Тим часом у видавництві Axel-Springer ще не прийняли остаточного рішення, як діяти далі. Але запевняють, що врахують думку протестуючих. Та яким чином це буде зроблено, не повідомляється.

З одного боку незадоволення методами роботи Bild цілком зрозуміле. Адже справді вони не відрізняються чистотою. Білі рукавички тамтешнім журналістам зовсім не потрібні. «Чуже ліжко, чужі гроші, чужа смерть» − такі принципи редакційної роботи заклав ще засновник газети  Аксель Шпрінгер. У 7о-их роках минулого століття дуже добре описав, як функціонує Bild, відомий німецький репортер Гюнтер Вальраф, який під вигаданим ім’ям пропрацював у редакції газети деякий час, щоб описати все у книзі «Народження сенсації. Людина, яка в Bild була Гансом Ессером». «Підігріти, закип’ятити, і присмачити родзинкою» − так описав Вальраф роботу журналістів Bild. У 1981 році Аксель Шпрінгер подав на Вальрафа до суду. Проте Федеральна судова палата стала на сторону репортера. Суд підтвердив право Гюнтера Вальрафа оприлюднити результати своєї роботи у цій редакції, оскільки його книга описує «важливі недоліки» та «вказує на ненормальний розвиток журналістики», а громадськість має бути зацікавлена в одговоренні таких тем.

Німецька громадськість і справді зацікавлена, про що свідчить уже нинішня акція протесту проти  Bild. Але з іншого боку це не заважає цій бульварній німецькій газеті зберігати високі тиражі та отримувати чималі прибутки від реклами.

Є й ще одна сторона медалі. Так, варто нагадати, що саме завдяки розслідуванню, яке розпочала Bild, пішов нещодавно у відставку німецький президент (читайте про це на сайті MediaSapiens – тут і тут).

Чи можна собі уявити протести української громадськості проти редакційної політики того чи іншого вітчизняного каналу, наприклад, проти засилля кримінальних новин, або навпаки – на захист якогось видання, яке закривають з політичних мотивів? Відповідь відома. І вона лише ще раз підтверджує разючу відмінність між зрілістю українського та європейського (у конкретному випадку, німецького) громадянського суспільства.