Можливо, ще ніколи ситуація з пресою в США не була такою складною як зараз.

З одного боку, саме надмірна увага журналістів стала однією з причин, чому Дональда Трампа було обрано Президентом: ЗМІ забезпечили йому ефір пропорційний 2 млрд. доларів платної телевізійної реклами. Навіть керівник CNN визнав, що телеканал приділяв тоді ще кандидату забагато часу. З іншого боку, сьогодні офіційна реклама штабу Трампа називає медіа «ворогами Президента», а телеканал CNN сам Трамп у своєму твіттері бив на ринзі, душив поїздом та збивав винищувачем (у твіттері свого сина). Та, власне, що тут говорити, якщо наступного ж дня після своєї інавгурації головнокомандувач заявив, що веде війну з медіа, а через місяць назвав журналістів «ворогами американців». Станом на кінець червня лише в Твіттері американський Президент називав ЗМІ «фейковими» 74 рази.

Разом із цим, перед журналістами сьогодні постає все більше етичних та професійних запитань. Наприклад, чи публікувати отриману секретну інформацію про переговори із іноземними лідерами, якщо це може нашкодити державі? І, взагалі, як ставитися до численних «зливів» інформації, якщо по-іншому її майже не можливо отримати? Трамп побив 64-річний рекорд, давши всього одну прес-конференцію за 200 днів. А ще забороняв певним ЗМІ відвідувати прес-брифінги у Білому домі, а потім впринципі заборонив знімати їх на камери. І проблема не лише в Президентові, журналісти й самі публікують сумнівні розслідування, потрапляють у сексуальні скандали та використовують нацистські привітання.

З огляду на ці події, якісна медіакритика стає важливою як ніколи.

Телеканал CNN був заснований у 1980 році, але справжньою зіркою став лише в 1991. Тоді місцевий кореспондент виявився єдиним журналістом, що передавав інформацію про початок Війни в Персидському заливі прямо з Багдаду, який щойно почали бомбардувати.

У 1992 році CNN запустив медіакритичну програму Reliable Sources («Достовірні джерела»), аби обговорювати те, як журналісти висвітлюють війну в заливі. Із того часу шоу пройшло довгий шлях: воно було як окремою програмою, так і частиною іншого шоу, а також змінило трьох ведучих. Його останнім на сьогодні хостом став Браян Стелтер (Brian Stelter), колишній кореспондент New York Times рубрики медіа. І так само як Війна в Персидському заливі колись дала поштовх CNN, війна з медіа привертає увагу до Reliable Sources.

У кінці 2013 року, коли Стелтер тільки-но прийшов на роботу, його дивилося близько 400 тисяч глядачів. Сьогодні показники більш ніж подвоїлися. Рейтинги ж конкурента програми, шоу MediaBuzz на FOX News, зросли лише на третину (хоча вона досі набагато популярніша за RS). 

Браян Стелтер

Так чим же займаються американські телевізійні медіакритки?

За своєю структурою Reliable Sources - це звичайне недільне ток-шоу. Себто, програма, яка робить огляд тижня, що минув, та обговорює його події із експертами й національними лідерами. Умовно, такі «обговорення» можна розділити на дві великих категорії - студійні інтерв’ю та експертні відеопанелі.

Останні, зазвичай, і займають більшість годинної програми. Ведучий та його гості (інколи кілька різних складів) обговорюють новини та тенденції в ЗМІ за останній тиждень. При цьому, варто віддати RS належне, переважно програма запрошує до обговорення експертів своєї справи й забезпечує баланс думок. Наприклад, призначення нового директора з комунікацій Білого Дому Ентоні Скарамучі (пробув на посаді 10 днів), тут запросили обговорити оглядача Білого дому для Politico, колишнього директора з комунікацій Обами, колишнього директора з комунікацій Клінтона та колишнього спеціального помічника Джорджа Буша-молодшого. Себто, представили не лише ідеологічно різні позиції, а й точку зору ззовні та зсередини комунікаційного процесу. 

Звісно, Браян Стелтер фізично не може бути рівноправним учасником цих дискусії, хоча б тому, що він їх модератор і самостійно визначає теми та спікерів. Але він намагається. Завжди, коли ведучий в обговоренні висловлює власну думку чи озвучує свою позицію, він зводить це до запитання, то ж опонуюча сторона може відповісти. Крім того, гості впринципі майже завжди отримують рівну кількість запитань. Таким чином, експертні панелі Reliable Sources - це такий собі журналістський хаб, де представники різних позицій збираються в неділю зранку, аби зробити висновки та прогнози.

Обговорюють на CNN не лише Трампа, а й цілком внутрішньо галузеві речі. Наприклад, поступове зникнення різниці між «думкою» та «фактом» чи (не)правильне використання журналістами слова «брехня». Позови проти великих медіа й небезпеки для кожного конкретного журналіста.

Також Reliable Sources проводить більш «інтимні» персональні інтерв’ю, що стосуються вже, головним чином, не огляду тенденцій, а речей, з якими безпосередньо пов’язаний реципієнт. Наприклад, розмова з режисером Олівером Стоуном про його інтерв’ю з Путіним. Чи практично півгодинна розмова з Келліен Конвей, радницею президента Трампа, про війну між медіа та головою Білого дому.

У цих дискусіях Стелтер, звісно, не стає прокурором під час перехресного допиту, але його питання одразу гострішають. Пропорційно зростає також кількість перебивань та заперечень слів спікерів. У подібних розмовах ведучий вже хоче, аби співрозмовник спробував переконати його, а не просто доніс свою позицію, і сам намагається переконати співрозмовника. Ось, наприклад, чудова суперечка між Браяном Стелтером та Келліен Конвей із приводу того, хто неправильно говорить про «російські зв’язки Трампа» - преса чи Білий дім?

Єдиною ж чисто аналітичною та суб’єктивною частиною програми, якщо не враховувати вступного слова, є «есе». За змістом ця рубрика різноманітна. Тут Браян Стелтер може відзначати тенденції, наприклад, що Трамп бреше хоча б раз на день. Влаштовувати розбори певних явищ, наприклад, комунікаційної стратегії нового Білого дому. Робити прогнози, наприклад, як кампанія 2016 року вплине на довіру до медіа. Чи займатися телевізійною критикою, оцінюючи, наприклад, лобіювання Трампа на Fox News. Побудовані такі матеріали за теж, загалом, класичною схемою: начитка ведучого на камеру та ілюстративні відеопідбірки. 

При цьому «жертвами» таких есе (та й розмов з експертами) найчастіше стають саме Білий дім та Fox News. Що, враховуючи все вищесказане, звісно, можна зрозуміти. Але, тим не менше, якщо вас цікавить критика ліберальних ЗМІ чи, наприклад, не політична журналістика впринципі, то вам, скоріше за все, не сюди.

Звісно, не всім це подобається. Як на подібну критику реагує Трамп - відомо: обличчя Стелтера є серед «ворогів Президента» у рекламі. Колеги Reliable Sources теж не дуже люблять. Ведучий Fox Шон Генетті закликав тролити, у тому числі, Браяна Стелтера у твіттері. Сайт Daily Caller щотижня випускає критичний іронічний огляд на програму CNN. Ще про Стелтера жартують порно-зірки у твіттері, але на це ми не будемо давати посилання.

Таким чином, навіть якщо вам не цікава американська політика чи проблеми місцевої преси (хоча вони скрізь схожі), шоу CNN – все одно може бути гарним приклад того, як саморегуляція медіа відбувається у режимі реального часу. Як професійні журналісти реагують на майже безпрецедентні утиски своїх прав. І як медіакритики намагаються не просто продати глядачу певну страву, а навчити його самостійно розрізняти всі відтінки смаку та обирати. У першу чергу, тому що запрошують до обговорення людей із різними смаками.

Сьогодні журналістика США знаходиться у дуже складному становищі. І Браян Стелтер прокоментував його в лютому цього року: «Це він. Це час, для якого жили журналісти».