Цього року вибори відбудуться у Франції (президентські), Німеччині (вибори канцлера та вибори до Бундестагу), Нідерландах (парламентські), Чехії (парламентські) і, можливо, дострокові парламентські вибори в Італії. Європейські спецслужби б'ють на сполох через спроби Росії вплинути на виборчі процеси за допомогою дезінформації та пропаганди —  принаймні, такими методами РФ намагалася вплинути на президентські вибори в США у 2016 році, пише Foreign Policy.

Але один із сусідів Росії виявився незвично стійким до інформаційної війни, яку Москва веде у всій Європі. Це Фінляндія.

Як і в інших країнах, розташованих уздовж Балтійського моря або у Східній Європі, у Фінляндії з 2014 року спостерігається помітне збільшення фейкових новин і пропаганди. Інформаційні атаки мали на меті підірвати довіру до уряду країни та часто збігалися з демонстраціями військової сили на кордоні Фінляндії та Росії.

Але на відміну від своїх сусідів, Гельсінкі вважає, що є інструменти для ефективного протистояння цим інформаційним атакам. Фінські чиновники стверджують, що сильна система державної освіти, тривалий досвід балансування стосунків із Росією та комплексна стратегія уряду дозволяють Фінляндії протидіяти скоординованій пропаганді та дезінформації.

«Найкращий спосіб реагувати на дезінформацію — менше виправляти хибну інформацію й більше демонструвати свій власний позитивний наратив і дотримуватися його», — розповів Джед Віллард (Jed Willard), директор Центру глобальної взаємодії Франкліна Делано Рузвельта в Гарварді. Віллард, який нині працює для шведського уряду, також допомагає фінським чиновникам розробити програму громадської дипломатії. Мета програми — зрозуміти й визначити, чому неправдива інформація стає вірусною і як цьому протидіяти.

Ініціатива почалася на верхніх рівнях влади. У жовтні 2015 року президент Саулі Нійністьо визнав, що інформаційна війна впливає на Фінляндію, й зазначив, що обов'язком кожного громадянина є боротьба з нею.

У січні 2016 року в офісі прем'єр-міністра було сформовано команду зі ста чиновників різних рівнів, яка у співпраці з Джедом Віллардом мала ідентифікувати та зрозуміти методи поширення дезінформації.

Утім, Foreign Policy звертає увагу на те, що в багатьох країн немає такого позитивного наративу, який можна використати як відповідь на дезінформаційну кампанію, як у Фінляндії. У цієї країни доволі однорідне населення, вона регулярно займає чільні позиції в рейтингу якості життя Організації економічного співробітництва і розвитку, вона має потужні програми соціального забезпечення, а система освіти в країні є найкращою у світі, згідно з оцінками Всесвітнього економічного форуму.

На думку Джеда Вілларда, саме поєднання активного поширення навичок критичного мислення серед населення Фінляндії й узгоджених дій уряду створює потужний захист проти зовнішніх зусиль підірвати віру в державні інститути та спотворити дійсність.

Рене Нюберг (René Nyberg), колишній посол Фінляндії в Росії, вважає, що його країна має перевагу, оскільки пройшла через війну та анексію (Радянсько-фінська війна та анексія Карелії й іще кількох територій. — MS) — це залишило Фінляндію з тверезим розумінням реальних мотивів Кремля. Крім того, коли йдеться про підрив європейської єдності, Фінляндія — не головна ціль Росії.

Експерти кажуть, що майже неможливо відстежити, якою мірою проросійський наратив безпосередньо формується Кремлем. Для більшої ефективності дезінформаційні атаки фокусуються на проблемах, які вже існують у країнах. У мережу викладаються новини, які спотворюють сприйняття важливих політичних питань, наприклад, щодо Європейського Союзу, імміграції та НАТО. Потім їх підхоплюють місцеві ЗМІ та соцмережі. Але контрдії на таку тактику та її розвінчання часто можуть мати неприємні наслідки й ризики, наприклад, повторне відтворення прокремлівського наратива.

Естонія, Латвія, Литва, Україна та Грузія були менш успішними у протистоянні російській дезінформації, йдеться у статті Foreign Policy. В Україні та Грузії пропаганда часто підсилює і спотворює реальну проблему державної корупції, прагнучи зруйнувати довіру до прозахідних політичних партій. Водночас Фінляндія посідає третє місце у рейтингу Transparency International серед найменш корумпованих країн світу. Частка російськомовного населення в країні невелика. Очевидно, у Фінляндії менше тем, які можна експлуатувати для пропаганди. У березні 2016 року підрозділ російського агентства Sputnik у Фінляндії, яке фінансується урядом РФ, було закрито, оскільки він не зміг залучити достатньої кількості читачів.

Марку Мантіла (Markku Mantila), директор фінського уряду з комунікацій, зазначив, що їхні громадяни дуже добре освічені й через те стійкі до подібних загроз.

Але у Фінляндії є одна річ, яка все ж привертає увагу Кремля — кордон із Росією довжиною 1300 км. Остання побоюється розширення впливу НАТО на схід — зокрема й потенційно у Фінляндії. Фінські чиновники стверджують, що зафіксували 20 дезінформаційних кампаній проти своєї країни, які почалися безпосередньо з Кремля. Ці спроби, як правило, зосереджуються на вузькій, але чутливій темі: ретельно збалансованих відносинах Гельсінкі з Москвою (через майстерність у відносинах із Кремлем Фінляндію називають «приборкувачем Ведмедя» — країна не йде на конфронтацію з РФ, але й не йде на суттєві поступки).

Думки громадськості про членство в НАТО розділилися, тож це робить Фінляндію важливою ціллю для Росії, оскільки вона прагне впливати на публічні обговорення своїх сусідів і сіяти розкол у Європі. У дезінформаційних кампаніях почали використовувати наратив про те, що фінський уряд дискримінує етнічних росіян. «Мова не тільки про відносини Фінляндії з Росією, — пояснює Саара Янтунен (Saara Jantunen), авторка книжки «Інфовійна» (Info-War) про російську дезінформації в Фінляндії. — Це демонстрація того, якого роду риторики в фінському суспільстві та ЗМІ є прийнятними».

Іще один помітний аспект у підході Кремля в інших частинах Європи полягає в підтримці антиурядових сил, які часто повторюють проросійські позиції.

Журналістка Джесіка Аро (Jessikka Aro), яка працює в фінському державному мовнику Yle Kioski, опублікувала своє розслідування про роботу «фабрики тролів» у Санкт-Петербурзі. Після цього її ім'я з'явилося на російських націоналістичних сайтах, де її висміювали як шпигунку Заходу та звинувачували у причетності до торгівлі наркотиками. Журналістка також почала отримувати анонімні повідомлення з образами.

Одними із найактивніших переслідувачів Аро в мережі стали Йохан Бекман (Johan Backman), відвертий прихильник Кремля, та Ілля Яніцкін (Ilja Janitskin), редактор сайту MV-lehti. Бекман є представником Російського інституту стратегічних досліджень у Північній Європі, який фінансується російським урядом. Яніцкін зв’язки з Москвою заперечив. Обидва чоловіки наразі перебувають під розслідуванням фінської поліції за переслідування й розпалювання ненависті щодо Джесіки Аро. Фінська влада намагається добитись екстрадиції Іллі Яніцкіна з Іспанії, але він наразі переховується. У жовтні 2016 року департамент поліції Гельсінкі оголосив про підозру одному зі співробітників телекомпанії Yle Kioski в наданні інформації, яка згодом була використана для переслідування Аро. Справа очікує на розгляд суду.

Сама журналістка вважає, що стала мішенню через своє розслідування, оскільки воно поставило під сумніви звичну виважену лінію політики між Гельсінкі та Москвою. «НАТО лежить в основі всього, — прокоментувала Аро. — Метою цих кампаній є дискредитація у Фінляндії тих голосів, які є критичними щодо Росії».