Нільс Акерманн (Niels Ackermann) родом із Женеви, він працює в Україні з 2009-го, а живе тут уже близько року. Торік MediaSapiens уже спілкувався з Нільсом – співзасновником фотоагентства Lundi 13 та автором фотопроекту про молодь Славутича, який вийшов книжкою The White Angel. За цей проект Нільс отримав низку міжнародних нагород (The Globetrotter World Photo (2014) – Fondation BAT PrixPhoto 2015, Prix Focale 2015, Swiss Photo Award, Swiss Press Photo Award, Prix Remi Ochlik 2016), а його виставки відбуваються по всьому світу.

Себастьєн Ґобер (Sebastien Gobert) – парижанин, який переїхав в Україну п’ять років тому. Він – журналіст-фрілансер. Його публікації виходять у виданнях Liberation, Le Monde Diplomatique, la Libre Belgique, la Tribune de Geneve та на радіо France Internationale. Себастьєн і до цього проекту писав про українську історію, також і новітню, і власне про ленінопад.

Ці двоє медійників наразі завзято займаються спільним проектом під робочою назвою «Загублені в декомунізації» (Lostindecommunization), шукаючи, де знайшли прихисток статуї радянського комуністичного вождя.

Як усе почалося?

Ідея цього арт-проекту народилася в Нільса. Він розповідає, що спершу просто хотів зняти серію з 12 фотографій про нове життя колишніх монументів. Фотограф був свідком повалення пам’ятника Леніну в Києві в грудні 2013 року, під час Євромайдану.

«Я бачив, як люди трощили його й намагалися забрати собі частинку як сувенір та шматочок історії, - розповідає Нільс. - Це було наче падіння Берлінського муру. Я був переконаний, що від статуї щось залишилося. Сконтактував із мерією, але вони не знали, де Ленін. Питав друзів, дізнавався в політиків…Так почалося велике розслідування, яке й досі триває. Зараз ми вже знаємо, у кого ця доволі велика частина дивної форми, і намагаємося отримати доступ. Але це дуже складно, попри те, що ми гарантуємо абсолютну анонімність».

Першого спільного Леніна Нільс та Себастьєн знайшли минулого вересня.

«На самому початку ми не ставилися до цього проекту серйозно та не мали уявлення, якого цікавого розвитку він набуде. Ми знайшли нашого першого Леніна в Слов’янську, я там готував репортаж про децентралізацію. Що ми одразу побачили, то це велику кількість різних думок щодо монументів та всього процесу декомунізації з-поміж українців. Тож один Ленін за іншим, і ми усвідомили, що важливо дати можливість українцям говорити – для них самих», - каже Себастьєн.

А Нільс жартує: «Просто дивитися на картинки може стати нудно: це завжди один і той самий хлопець». За його словами, проект швидко переріс суто фотографічний формат.

Себастьєн Ґобер та Нільс Акерманн

Автори проекту дізналися, що всього в Україні було 5000 пам’ятників вождю комунізму, що є просто-таки божевільною цифрою, адже в Росії, яка у 28 разів більша, їх 7000. Половину українських монументів було демонтовано зі здобуттям незалежності, ще понад тисячу Україна позбулася з 2013 року.

Уже знято близько 30 кадрів – по одному на одну знайдену статую Леніна – з різних частин України. Нільс та Себастьєн зацікавлені абсолютно в усіх пам’ятниках Леніну, навіть бюстах, які були в публічних місцях. Вони закликають усіх, котрі знають про місцеперебування монументів або їх частин, писати їм (http://www.nack.ch/afterlenin/).

Процес зйомки

«Ми не торкаємося статуї й нікуди її не рухаємо, хоча часом вона не дуже вигідно розміщується. Тут я дотримуюся журналістських принципів. Якби я щось пересунув, то це б змінило інформацію. Іноді я чекаю іншої пори дня, щоб краще сфотографувати. Естетично це щось дуже цікаве для мене», - розповідає фотограф.

Нільс каже, що фотографії з поваленими Леніними можуть мати кумедний вигляд або насмішкуватий. Скажімо, Ленін зі Слов’янська на його фото лежить на землі, наче впав напідпитку. А голова монумента, який у Дніпропетровську стояв на центральній площі, як церква в європейських містах,  - тепер у гаражі поряд із непотрібними паперами та кошиком для сміття.

м. Слов'янськ, вересень 2015 року

Однак проект Нільса та Себастьєна – то не про тріумф над поверженим вождем, а про всю складність декомунізації й багатоманітність поглядів на неї в українців. Нільс розповідає, що часом вони чують дуже цікаві та зворушливі історії. Хтось переконаний, що ленінопад мав відбутися 25 років тому, а хтось питає, ким замінити Леніна. Дехто зберігає його в себе на знак шани, а хтось продає, щоб побудувати дитячий садок чи зібрати гроші для пораненого на Донбасі побратима.

«Я збираю історії людей та поєднаю їх у посібник з української декомунізації. Що це? Що це означає для українців? Чого вони очікують від неї, а що їх лякає? Чого вони хочуть опісля? На мою думку, дуже важливо мати не тільки зображення. Інакше б ми стали всього лише двома хлопцями із Заходу, які зачаровані скинутими монументами неоднозначного ідола. Якби ми демонстрували тільки гарні фото, то наш проект багато б чого втратив», - ділиться Себастьєн.

Він також додає, що не чекав, що пошуки пам’ятників ставатимуть такими серйозними розслідуваннями. «Це довгі й нескінченні дні в спробах знайти монумент, необхідність мати справу з приватними колекціонерами та пострадянськими чиновниками, через що ми на собі відчуваємо в певних випадках, що таке корупція, а в інших – типові пострадянські реакції страху та недовіри», - каже журналіст.

Дніпропетровськ, листопад 2015 року 

Зазвичай Нільс із Себастьєном їдуть удвох на пошуки статуї. Нерідко – на кілька днів. Вони вже обзавелися півдесятком цікавих випадків, які ставалися з ними під час «полювання». Якось, витративши кілька днів на домовленості щодо фотографій у Харкові, виявилося, що ніс Леніна, який важить 35 кг, у цей час виставляли в галереї в Києві.

Показати різні правди

І Нільс, і Себастьєн наголошують, що своїм проектом вони, іноземці, не збираються вказувати українцям, що робити зі своєю історією. Проте обидва встигли полюбити Україну.

«Це не наша країна воює зараз із Росією й не наша була окупована СРСР. Не моїх батьків змушували спілкуватися однією мовою, а не іншою. Ми маємо бути дуже обережними в цьому проекті, бо нас можуть неправильно зрозуміти», - каже фотограф.

Водночас Нільс звертає увагу, що в Києві постамент із написом «Ленін» стоїть уже два з половиною роки. «Тут уже не вийде поскаржитися на нестачу коштів. Просто, мабуть, немає ніякого проекту та ідеї, чим замінити. Багатьох, особливо старших людей, це лякає. Навіть якщо ідеологічно вони комунізм не підтримували. Це наче певна рослина в саду: вона завжди була, а одного дня зникла, і немає конкретного плану, чим її замінити. Це створює відчуття нестабільності для багатьох людей», - вважає фотограф.

м. Харків, лютий 2016 року  

Своїм проектом Нільс та Себастьєн прагнуть розповісти про різні правди різних українців, подавши якомога повніший спектр точок зору.

«Якщо ти зруйнуєш усю свою історію, то як ти потім поясниш її своїм дітям? Треба думати про майбутнє, про нову сходинку в історії. Бо перед Леніним на постаментах були царі та їхні родини. Це – минуле, подобається воно вам чи ні, і треба знайти спосіб показати його наступним поколінням і повчитися в нього», - переконаний Нільс.

Спрощене уявлення про комуністичне минуле

Нільс наголошує, що своїм проектом вони із Себастьєном хочуть комплексно розповісти світові, як Україна позбавляється свого радянського минулого. Не спрощуючи проблему. А також – додати власний голос до обговорення цього процесу, яке, за словами фотографа, не особливо чути в Україні.

Він також додає, що така кількість пам’ятників Леніну, яка існувала в Україні, свідчить про потужну пропаганду. На думку фотографа, якщо її прояви просто зруйнувати, то існує ризик її повторення.

м. Краматорськ, вересень 2015 року

Водночас Нільс наголошує, що багато іноземців приїжджають в Україну, щоб побачити рештки радянського світу. Він і сам так зробив свого часу. «Подивіться, що найбільше продається на Андріївському узвозі. У західного світу спрощене уявлення про комуністичне минуле цього регіону, а ми прагнемо дати йому більше інтелектуального матеріалу», - каже фотограф.

Себастьєн сподівається зацікавити проектом як міжнародну, так і українську аудиторію. «Цікавість з-за кодону, на мою думку, є більш очевидною, бо це Ленін, бо це сексуально, бо естетика Нільсових фотографій безсумнівна. Нам хотілось би зробити її цікавою й українській аудиторії - узяти участь у дискусії щодо декомунізації. Не дати відповіді, рішення чи рекомендації, але поставити питання та вислухати відповіді. Дуже важливо, що ми не моралісти або вчителі. Ми хочемо почути й зрозуміти і, як результат, можливо, допомогти деяким людям створити власну думку», - наголошує журналіст.

Що буде далі?

Автори проекту планують працювати над проектом до кінця року й знайти якомога більше монументів та історій. Частина з них виходитиме на Facebook-сторінці (https://www.facebook.com/AfterLenin) проекту. Улітку 2017-го має вийти книжка із зібраним матеріалом. Вони сподіваються, що її випустить британське видавництво англійською мовою, а швейцарське - французькою. Автори наголошують, що вони відкриті до пропозицій українських видавців, і закликають повідомляти їм про місцеперебування будь-якої знесеної чи демонтованої статуї Леніна на території України.

21 липня о 19:30 у рамках проекту «Суспільна угода» фонду ІЗОЛЯЦІЯ (вул. Набережно-Лугова, 8) відбудеться дискусія щодо перебігу декомунізації, під час якої Нільс та Себастьєн презентуватимуть свій проект. 

Фотографії Нільса Акерманна, Lundi13